Тератогенні фактори середовища

Чинники середовища, які здатні викликати порушення розвитку, каліцтво називають тератогенами. До тератогенів належать фізичні, хімічні, біологічні чинники:

Інфекції та найпростіші: вірус корової краснухи, цитомегаловірус, herpes simplex virusІ та ІІ, токсоплазмоз,сифіліс;

метаболічні розлади в матері: алкоголізм, цукровий діабет, фенілкетонурія, гіпертермія, мікседема, системні захворювання сполучної тканини;

радіація: діагностична, терапевтична, ядерні випробування та аварії на ядерних реакторах;

медичні препарати: андрогенні гормони, циклофосфаміт, мієлосан, талідомід, органічні препарати ртуті, пеніциламін, гормони щитоподібної залози, антитироїдні препарати, тетрациклін, літію карбонат, метилмазол.

Вади розвитку – це порушення внутрішньоутробного розвитку, відхилення від нормальної будови організму. Найлегші ступені вад розвитку називають аномаліями, найважчі – потворністю.

Вроджені вади розвитку(ВВР) у 20-ти % випадків зумовлені порушенням генетичного апарату клітини, у 20-ти % - порушеннями реалізації генетичної інформації під час ембріонального розвитку під впливом шкідливих чинників довкілля, у 60-ти % - поєднанням генетичних і негативних впливів середовища існування. Найвразливішим періодом щодо формування ВВР є період від 15-го до 60-го дня після зачаття. За статистикою на 1000 дітей народжується 10 з вадами розвитку. Серед перинатальних смертей(які померли в утробі матері, під час пологів, новонароджені до 7-го дня життя)

у 18-ти % випадків реєструються вади розвитку.

Серед фізичних чинників найбільш спричинюють вроджені аномалії рентгенівські промені, гамма-, альфа-, бета- випромінювання. Найчутливішим до іонізуючої радіації є ядерний апарат клітини. Опромінювання вагітних під час діагностичного обстеження може викликати мікроцефалію, затримку росту і розвитку зародка. На пізніших періодах ембріогенезу іонізуюча радіація вражає нервові клітини мозку, зачатки статевих залоз, ендокринну систему. На ранніх стадіях розвитку зародки також чутливі до кисневого голодування – гіпоксії, вагітність при цьому може перериватись викиднем. У пізніші терміни вагітності гіпоксія зумовлює аномалії розвитку головного мозку, що з часом проявляється у розумовій відсталості.

Перелік хімічних тератогенів включає до 800 різноманітних речовин. До сильнодіючих відносять наркотики, нікотин, алкоголь, лікарські препарати, отрутохімікати, а також хімічно забруднене вдовкілля(повітря, вода, грунт). Як майбутнім медикам потрібно пам’ятати, що всі лікарські засоби, що спричиняють відхилення від норми в розвитку плода, повинні призначатися вкрай необхідності. Особливо слід бути обережними із застосуванням фармакологічних препаратів у ранні періоди вагітності.

До біологічних тератогенів належать збудники інфекційних хвороб. Вражаючі тератогенні властивості мають віруси грипу (типу А), хвороби Боткіна, збудники токсоплазмозу, малярії, краснухи. Інфекційні агенти впливають безпосередньо на плід і можуть спричинити затримку внутрішньоутробного розвитку, вади серця, мікроцефалію, гідроцефалію, аномалії зубів, глухоту, сліпоту, відставання у розумовому розвитку і навіть його загибель.

Аномалії найчастіше проявляються в критичні періоди онтогенезу, коли організм найбільш вразливий до впливу чинників довкілля. В ембріогенезі людини виділяють три критичні періоди:

період імплантації(6-та – 7-ма доби після запліднення);

період плацентації( кінець другого тижня вагітності);

перинатальний період(пологи).

Визначено критичні періоди розвитку окремих органів у пізніші терміни вагітності:

Бластопатія – порушення розвитку зиготи з моменту запліднення до 15-го дня його розвитку.

Ембріопатія – порушення розвитку ембріона з 15-дня до 3-го місяця внутрішньоутробного розвитку.

Фенопатія – порушення розвитку плода з 3-го місяця онтогенезу до кінця вагітності

Як майбутнім медикам доцільно знати критичні періоди, а також заходи по запобіганню вад розвитку. Найважливішими чинниками в профілактиці ВР є: здоровий спосіб життя, розумне використання ліків, охорона праці, боротьба з шкідливими умовами виробництва, пренатальна діагностика, санітарно-просвітницька робота.

Постембріональний розвиток

Постембріональний розвиток - післязародковий період індивідуального розвитку організму, що починається після ембріогенезу виходом зародка з яйцевих або зародкових оболонок і закінчується статевим дозріванням та припиненням росту.

Типи постембріонального розвитку

При прямому розвитку організми, які вийшли із зародкових оболонок або народилися, відрізняються від дорослих форм переважно розмірами, пропорціями тіла і недостатнім розвитком деяких систем органів.

Прямий розвиток відбувається внаслідок ембріонізації – це явище подовження ембріогенезу завдяки живленню ембріона ресурсами материнського організму (плацентарні ссавці, хрящові риби) або запасними поживними речовинами яйця (плазуни, птахи).

Біологічне значення цього явища полягає в тому, що новосформований організм перебуває на найвищій стадії розвитку і є менш вразливий до нових чинників середовища.

Процеси появи на світ бувають:

справжнє живонародження, коли одна із зародкових оболонок зростається із стінками матки і утворюється дитяче місце; таким чином через кров матері до зародка потрапляють поживні речовини, кисень, а виводяться продукти обміну та СО₂ (плацентарні ссавці, сумчасті, акули, скорпіони);

яйцеживонародження, якщо зародок розвивається за рахунок запасних поживних речовин яйця, що знаходить в материнському організмі; звільняється від яйцевих оболонок в статевих шляхах самки (деякі ящірки, змії, акваріумні риби);

яценародження, коли зародок розвивається в яйці поза материнським організмом і виходить з яйцевих оболонок у середовище (плазуни, птахи, першозвірі, членистоногі, кишковопорожнинні).

При непрямому розвитку присутня стадія личинки, яка зазнає глибоких змін у структурі і перетворюється на дорослу особину. Ці перетворення називають метаморфозами, які проходять кілька послідовних етапів (фаз). На кожному етапі організмові властиві певні життєві ознаки. Непрямий розвиток буває з повним і неповним перетворенням.

При повному перетворенні виділяють фази: яйця, личинки, лялечки, дорослої особини (імаго). При цьому особливе значення має фаза лялечки, на якій організм зазнає докорінної зміни організації у внутрішніх органах і перетворенні їх на системи органів дорослої особини. Цей тип метаморфозу характерний для класу комах, де личинка має вид гусені, а лялечка кокона.

Організми з неповним перетворенням мають фази: яйця, личинки та дорослої особини. Непрямий розвиток притаманний багатьом кишковопорожнинним, плоским, круглим, кільчастим червам, комахам, багатоніжкам, кліщам, молюскам, голкошкірим, ланцетникам, кістковим рибам земноводним, тощо.

При непрямому розвитку може мати місце ембріонізація (всі фази метаморфозу проходять всередині яйця і відбувається яйце живонародження.

Біологічна роль непрямого розвитку полягає у забезпеченні важливих життєвих функцій:

живильної – на певній фазі розвитку організм отримує найбільшу кількість поживних речовин, необхідних для метаморфозу, наприклад, у комах живильною фазою є личинкова стадія так, як дорослі комахи не ростуть, а живляться тільки для підтримки обміну речовин та розвитку статевих продуктів;

раціонального використання ресурсів - різні фази розвитку відмежовані просторово і трофічно. Таким чином не відбувається надмірне зростання густоти популяцій, що могло б призвести до виснаження ресурсів, необхідних для існування виду. Це явище спостерігається у комах з повним перетворенням, прохідих риб;

поширювальна – личинки багатьох тварин, які ведуть малорухомий або прикріплений спосіб життя (губки, поліпи, двостулкові молюски), здатні активно поширюватись;

зараженні паразитичними формами: проникнення яєць, личинок, статево - зрілих форм в організм хазяїна. Наприклад, личинки деяких паразитичних червів можуть проникати в організм хазяїна через шкіру, з їжею тощо. В організмі хазяїна личинки мігрують до певних органів, де завершують свій розвиток.

Постембріональний онтогенез людини можна розділити на такі періоди: ювенільний (від народження до статевої зрілості); зрілий (дорослий, статевозрілий, репродуктивний етап); похилий (старості, який закінчується природною смертю)

Але необхідно пам’ятати, що дана періодизація є умовою. Адже дійсний стан організмів двох людей одного віку може значно відрізнятися. Тому введено поняття календарного і біологічного віку. Біологічний вік визначається сукупністю метаболічних, структурних, функціональних особливостей організму. Календарний вік рахується від моменту народження. Біологічний вік може не відповідати календарному.