4. Мовленнєва культура — критерій професійної майстерності фахівця

У сучасних умовах розвитку інформаційного суспільства мова, що його обслуговує, стала багатшою, поліфункціональною. У зв'язку з цим уміння вести гармонійний діалог у професійній діяльності й досягати успіху в комунікації розглядаються як найважливіші складові професійної компетентності в різних галузях діяльності людини, адже за всієї наочної ерудиції недолік професійно-мовних навичок може стати причиною серйозних професійних помилок, невдач, навіть чинником тривалої власної недооцінки.

Проблемі формування професійного функціонального мовлення як важливому напряму професійної підготовки фахівців у системі вищої освіти присвячено праці Г. Бондаренко, Л. Златів, Н. Костриці, Л. Любашенко, Т. Окуневич, Р. Пентилюк, Т. Симоненко, О. Семеног, Н. Тоцької, В. Юкало, Я. Януш та ін.

Психолого-педагогічні аспекти формування професійної мови висвітлені в працях В. Артемова, І. Зязюна, В. Сластьоніна, З. Смєлкової, В. Шадрикова та ін.

Провідними у визначенні характеристики та взаємодії різних компонентів професійного мовлення стали погляди Л. Виготського, І. Зимньої, І. Зязюна, О. Леонтьєва, Л. Нечипоренко, Г. Сагач, Н. Тарасевич та ін.

Отже, професійна компетентність реалізується через професійні компетенції.

На думку І. Кузьміної, професійна компетенція повинна сприйматися як інтегральна характеристика особи, ключове поняття для характеристики діяльності, що дозволяє фахівцеві найпродуктивніше реалізовувати себе в конкретних видах трудової діяльності, забезпечуючи стійкий ефективний характер праці, визначаючи потребу і здатність постійного самопросування, саморозвитку, самоосвіти особи [2]. Отже, зміст і структура професійних компетенцій визначається змістом і структурою професійної діяльності фахівця.

Вимоги до професійно-особових компетенцій, які повинні бути сформовані в сучасних фахівців різних галузей, у зв'язку зі вступом до Болонський процесу широко аналізуються на різних рівнях.

І. Зимова, вивчаючи професійні компетенції, розділяє їх на такі: 1) прості, які формуються на основі знань, умінь, здібностей і реалізуються в певних видах діяльності, і 2) ключові компетенції, які виявляються в усіх видах діяльності, в усіх відношеннях зі світом і відображають духовний світ і сенс діяльності особи.

Дослідники визначили такі особові якості, які забезпечують максимальну професійну реалізацію менеджера: упевненість, емоційна стабільність, креатівность, амбітність, заповзятливість, комунікабельність.

Д. Цодикова визначила ключові компетенції менеджерів XXI століття, серед яких такі: 1) стратегічні, 2) соціальні, 3) функціональні, 4) управлінські, 5) професійні.

В. Черевко стверджує, що професія менеджера вимагає поєднання загальної та професійної компетентності, що вимагає формування особово-професійної комунікативної компетентності: розуміння комунікативної ситуації, уміння реалізувати комунікативні дії в поведінці, облік досвіду попереднього зворотному зв'язку, усвідомлення себе в професійно-значущій ситуації, оволодіння індивідуальними прийомами ділового спілкування в професійній ситуації.

На думку Л. Мацько, у формуванні фахівців особливу увагу необхідно приділити вивченню проблеми розвитку професійно-мовної компетенції, оскільки уміння спілкуватися на мові професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися не тільки на виробництві, але й у безпосередніх ділових контактах з колегами. Найвищим рівнем формування особи і проявом її мовної культури вважається "рівень володіння професійної метамовою (терміносистемами, фразеологією, композиційно-жанровими формами текстоутворення) і рівень мовного іміджу соціальних ролей (політика, державного діяча, керівника, ученого та ін.)".

У сучасній науці виділяють наступні компетенції в області спілкування:

- мовна компетенція – оволодіння всіма видами мовної діяльності й основами культури усної та письмової мови, базовими уміннями і навиками використання мови в життєво важливих для даної особи ситуаціях спілкування;

- соціокультурна компетенція – оволодіння одиницями мови з національно-культурним компонентом значення та відповідним мовним етикетом.

Вказані компетенції забезпечують людську здібність до використання мови як засоби спілкування в різних сферах і ситуаціях.

Професійна діяльність менеджерів туризму здійснюється не тільки на рідній, але й частково декількома іноземними мовами. Застосовуючи термін компетенція до вивчення іноземної мови, що характеризує певний рівень володіння мовою, лінгводидактикою до мовної і мовної компетенції додають ще і комунікативну. Компетентний з іноземної мови (за М. Хомським: той, що розмовляє / те, що слухає) повинен: а) створювати пропозиції / розуміти мову; б) мати думку про сказане, тобто бачити формальний збіг / різницю в значеннях двох пропозицій.

Вітчизняна лінгводидактика оперує такими поняттями, як мовна і комунікативна компетенції, часто не розмежовувавши їх, оскільки мовна компетенція включає чотири види комунікації: аудіювання, говоріння, читання й писання. Отже, мовна компетенція входить до складу комунікативної і означає володіння способами формування та формулювання думок за допомогою мови й уміння користуватися такими способами в процесі сприйняття й оволодіння мовою.

Володіти комунікативною компетенцією означає в умовах прямого або опосередкованого контакту успішно вирішувати завдання взаєморозуміння та взаємодії з носіями іноземної мови, якою спілкуються відповідно до норм і традицій культури цієї мови.

В основі формування комунікативної компетенції майбутніх менеджерів туризму лежить мовна діяльність, що є одночасно метою, змістом, формою і засобом навчання. Вона має певну структуру, до якої входять такі компоненти усномовного спілкування, як ситуація, роль, позиція, співпраця, вид і сфера професійно орієнтованої комунікації. Така мовна діяльність визначає і кінцевий результат навчання - сформовану професійно-мовну компетенцію.

Під професійно-мовною компетенцією менеджера туризму розуміємо таку ключову компетенцію, яка забезпечує уміння адекватно, доречно і практично користуватися мовою в конкретних професійно-комунікативних ситуаціях згідно функціональним обов'язкам. Основними функціями менеджерської діяльності є управлінська й комунікативна, що реалізуються з урахуванням знань мовців і національно-культурних традицій, правил мовного етикету в таких видах професійної мовної діяльності, як говоріння, аудіювання, писання і читання.

Успіх майбутнього менеджера туризму повною мірою залежить від рівня його професійної підготовки.

До основних понять, що визначають мету і результат професійної освіти, належать: компетентність (І. Батракова, В. Воронцова, В. Гайворонськая); майстерність (Н. Абішкіна, І. Зязюн, В. Орлов, В. Сластьонін); творчість (О. Кульчицька, Н. Родіонова); особові характеристики готовності до професійної діяльності (Р. Гуревич, Є. Лузик, О. Піхота, Р. Сергєєв) і професіоналізм (Я. Кміт, В. Михайлівський, П. Корчемний, Н. Нічкало).

Професійна майстерність припускає здатність ефективно здійснювати відповідну діяльність і забезпечується взаємозв'язком між професійно важливими знаннями і досвідом менеджера, набутими управлінськими і творчими здібностями, а також характеризується такими якостями особи як комунікабельність, кмітливість, креативність, уміння вести діалог із партнерами, дотримуючись норм культурної, ділової та мовної етики.

Варто відзначити також, що результатом професійної підготовки, паралельно з якою відбувається формування професійно-мовної компетенції, є становлення особових якостей професіонала.

Отже, професіоналізм фахівців в області туризму є якістю, результатом діяльності особи, активною складовою спілкування, що допомагає взаємопізнанню, розвитку взаєморозуміння і встановленню культурно-економічних зв'язків між народами.

Для досягнення професіоналізму в професійно-мовній діяльності менеджера туризму необхідно впродовж навчання у ВНЗ формувати професійно важливі якості особи.

Розвиток особи майбутнього фахівця і формування його психічної готовності до професійної діяльності передбачає і становлення професіонала.

Отже, особові якості працівника значно впливають на процес і результати професійної діяльності, а з іншого боку, саме формування людської особи значною мірою відбувається в процесі професійної діяльності і під її впливом.

Підтвердженням цього висновку є дослідження, здійснені Л. Корнєєвою, С. Фірсовою, Б. Ананьєвим, завдяки чому було встановлено, що сформовані професійно важливі якості особи можуть значно впливати на:

- успішність, надійність та інші об'єктивні показники професійної діяльності. Така закономірність справедлива для найрізноманітніших видів діяльності типу "людина-людина";

- швидкість отримання професійної майстерності та якість підготовки;

- задоволеність працею;

- потенціал оптимізації професійної діяльності.

Спрямованість особи, що виявляється у вигляді її переконань, світогляду, ідеалів, прагнення, інтересу, можна позначити як мотивацію до подальшої професійної діяльності.

Визначимо сукупність мотивів професійної діяльності майбутніх менеджерів туризму. Для цього розглянемо базовий компонент мотивації діяльності людини як основу для формування мотиваційної сфери майбутніх фахівців.

О. Лєонтьєв визначив такі види безумовно-рефлекторних мотивів діяльності людини: дослідницький (орієнтування), інстинкт навчання, інстинкт наслідування (імітація), інстинкт домінування та ієрархії, інстинкт безпеки та виживання. Перші три види базових мотивів визначають групу професійно-пізнавальних мотивів, четвертий – соціальних мотивів, п'ятий вид – біологічних мотивів. Для професійної підготовки майбутніх фахівців основну роль відіграють професійно-пізнавальні і соціальні мотиви.

Таким чином, рівень професійно-мовної компетенції майбутніх менеджерів туризму безпосередньо визначає і рівень їх професіоналізму, а показниками сформованості професійно-мовної компетенції є:

- наявність теоретичних знань з основних функціональних обов'язків менеджера туризму в управлінській і комунікативній діяльності;

- володіння професійною метамовою (терміносистемами, фразеологією, композиційно-жанровими формами текстоутворення);

- уміння адекватно, доречно і практично користуватися мовою в конкретних професійно-комунікативних ситуаціях відповідно до функціональних обов'язків із урахуванням таких компонентів усномовного спілкування, як ситуація, роль, позиція, співтовариство, вид і сфера професійно орієнтованої комунікації і особового стану мовців, національно-культурних традицій, правил мовного етикету в таких видах професійної мовної діяльності, як говоріння, аудіювання, писання і читання;

- володіння такими професійними якостями особи, як комунікабельність, кмітливість, креативність, уміння вести діалог із партнерами, дотримуючись норм культурної, ділової і мовної етики;

- сформованість позитивних базових мотивів для подальшої професійної діяльності.

Професійна діяльність, що виражається якісним рівнем мовної діяльності, визначає загальний високий рівень сформованості професіонала.