При перших двох типах тимпанопластики барабанна порожнина залишається природної форми та розмірів.

ІІІ тип  - виконують при розповсюдженні патологічного процесу (переважно холестеатоми) на ділянку аттика з ураженням основної маси слухових кісточок. Для ілімінації вогнища виконують аттикотомію і аттик залишають відкритим у зовнішній слуховий прохід, утворена повітровмісна порожнина після виконання тимпанопластики має менший розмір. Трансплантат барабанної перетинки вкладають на підвищення фаллопієвого канала так, щоб одночасно трансплантат дотикався до голівки стремінця і звукові коливання передавались безпосередньо з барабанної перетинки на стремінце і потім на рідини лабіринта.

ІV тип  - (екранування вікна завитки) виконують при розповсюдженому патологічному процесі та великих руйнуваннях у середньому вусі з ураженням всіх слухових кісточок (включаючи арку стремінця). При цій операції повітровмісна порожнина, утворена внаслідок тимпанопластики, включає лише вікно завитки та не вкриває вікно присінка. Новостворена барабанна перетинка закриває вікно завитки – екрануючи його від зовнішнього середовища. Вікно присінка залишається відкритим у зовнішній слуховий прохід так, щоб звукові коливання потрапляли безпосередньо на основу стремінця, спричиняючи коливання рідин лабіринта.

Сучасні способи тимпанопластики ґрунтуються на досягненнях науково-технічного прогресу і передбачають відтворення нормальної анатомії середнього та зовнішнього вуха. При великому розповсюдженні холестеатоми тимпанопластику виконують у два етапи. На першому – санують гнійне вогнище у скроневій кістці та відновлюють барабану перетинку, а на другому - остаточно відновлюють звукопроведення.

 

 Підготовка хворого до операції на вусі

Напередодні операції стрижуть та голять волосся на голові з боку ураження так, щоб у навколовушній ділянці звільнити від волосся шкіру вздовж 3-6 см у всі боки від лінії прикріплення вушної раковини

Очищають зов­нішній слуховий прохід від виділень та вводять в нього стерильну турунду; при потребі призначають транквілізатори чи снодійні.

Особливості післяопераційного періоду після операцій на вусі

Хворого з операційної до палати слід транспортувати на каталці через можливі втрати рівноваги та свідомості. У перші 2-3 доби необхідно забезпечити повний спокій та ліжковий режим. Якщо пов’язка, накладена на вухо, швидко і рясно просочилась кров’ю, почалась кровотеча з кровоносної судини чи венозної пазухи; можуть розвинутись виражені запаморочення, головні болі, блювання чи порушення рухів обличчя (парез лицевого нерва). Всі такі прояви вимагають повторного обстеження операційної рани, раннього видалення тампону з зовнішнього слухового проходу та при необхідності повторної ревізії порожнин середнього вуха.

Профілактика

Повне та своєчасне лікування гострих середніх отитів, санація носа та носоглотки, загартовування організму.

 

 

Лабіринтит

Лабіринтит – запалення внутрішнього вуха.

Лабіринтит може викликати будь-яка флора: як патогенна, так і сапрофітна.

За джерелом походження розрізняють лабіринтит:

• 1.       Тимпаногенний  - як ускладнення гострого і хронічного гнійних середніх отитів;

• 2.       Менінгогенний – виникає як ускладнення менінгіту.

• 3.       Гематогенний – (паротит, скарлатина, кір, тиф тощо).

• 4.       Травматичний – при переломах основи черепа

 

Тимпаногенний  лабіринтит є найчастішою формою лабіринтитів. При гострому гнійному середньому отиті через він виникає через підвищення тиску у середньому вусі, коли під дією гнійного ексудату мембрана круглого вікна та кільцева зв’язка стремена набухають та стають проникними для токсинів. У подальшому вторинна барабанна перетинка руйнується і інфікований вміст потрапляє у перілімфатичний простір лабіринта. При хронічному гнійному середньому отиті (епітимпаніті) лабіринтит виникає внаслідок руйнування холестеатомою кісткової капсули лабіринта з утворенням фістули (переважно у горизонтальному півколовому каналі). В просвіті фістули формується грануляційний вал, тому довший час клінічні прояви захворювання бувають зовсім незначними. При загостренні запалення у середньому вусі грануляційний вал руйнується і процес поширюється на перетинчастий лабіринт викликаючи дифузний гнійний лабіринтит та некроз слухових і вестибулярних рецепторів.

Менінгогенний лабіринтит виникає переважно у дітей раннього віку при епідемічному цереброспінальному менінгіті. Інфекція проникає з субарахноїдального простору у лабіринт через водогін завитки чи внутрішній слуховий прохід часто уражаючи обидва лабіринта. При цьому виникає дифузний гнійний лабіринтит, клінічні прояви якого маскуються симптомами гнійного менінгіту, та характеризується повним випадінням слухової функції. Це дуже важке захворювання, що часто має летальні наслідки. При двобічному процесі дитина назавжди залишається глухою, і якщо менінгогенний лабіринтит виникає у дитини 2-5 років, коли ще не розвинулась мова, - дитина залишається глухонімою.

Гематогенний лабіринтит виникає при паротиті, скарлатині, корі, тифі та інших інфекційних хворобах. Він може бути серозним, гнійним чи некротичним. При серозній формі не спостерігається повного випадіння слухової та вестибулярної функцій. Гнійна та некротичні форми мають більш важкі наслідки.

Травматичний лабіринтит виникає при вогнепальних пораненнях та при переломах основи черепа, коли ділянка перелому проходить через піраміду скроневої кістки. Можливий ятрогенний розвиток лабіринтиту при видаленні сторонніх тіл з вуха, при операціях на вусі, коли порушується цілісність вторинної барабанної перетинки чи кільцевої зв’язки стремінця і інфекція проникає у перілімфатичний простір.

 

За патоморофлогічними характеристиками розрізняють декілька форм за­хворювання: обмежений, дифузний серозний, дифузний гнійний та некротичний лабіринтит.