14. Кревська унія. Політичний устрій українських земель у складі Литви і Польщі.

Кревська унія 1385 року — угода про династичний союз між Великим князівством Литовським і Польщею.Умови Кревської унії передбачали династичний шлюб литовського князя Ягайла з польською королівною Ядвігою. Ягайло, який після шлюбу отримував титул короля об'єднаної держави, повинен був охрестити за католицьким обрядом населення своєї держави, повернути Польщі відторгнуті від неї території, а головне-назавжди приєднати до неї землі Литви та Литовської Русі.Реалізація Кревської унії наштовхнулася на опір частини литовської, української та білоруської шляхти. Опозиція вбачала в рішеннях унії негативні для себе політичні та соціально-економічні наслідки:втрату державного суверенітету Литви;позбавлення привілеїв місцевої знаті на користь поляків;польську експансію на землі Великого князівства Литовського.

15. Люблінська унія. Україна у складі Речі Посполитої.

Зміст Люблінської унії :

1.Внаслідок обєднання Великого князівства Литовського та Польщі була створена єдина федеративна держава – Річ Посполита.

2.Всі українські землі , що раніше перебували у складі Великого князівства Литовського , переходили під владу Польської Корони.

Річ Посполита була однією з найбільших держав тогочасної Європи з населенням 7,5 млн. і загальною площею 815 тис. км2. Поляки заселяли лише 180 тис. км2 цієї території і становили майже половину її населення. Кількість українців, які жили на цій території не перевищувала 2 млн. В Україні інтенсивно розвивалося велике феодальне землеволодіння: магнатське, шляхетське, церковне.З утворенням Речі Посполитої та переходом українських земель під владу Польщі їхнє становище значно погіршується: посилюються економічні утиски, обмежується політичне життя, занепадають національні традиції та культура.

16. Політичний режим в Речі Посполитій: всевладдя шляхти (друга половина хvi – перша половина XVII) ст.

Річ Посполита в др. пол. XVI - п. пол. XVII ст. увійшла в епоху “золотої доби”.Річ Посполита була державою, яка за розмірами території уступала в Європі тільки Росії і Османській імперії.У своїй міжнародній політиці вона часом виступала під релігійними гаслами, але мала на меті в основному задовольнити прагнення шляхти і магнатів до загарбання нових земель.Наприкінці XVI ст. руська (українська) шляхта втратила роль провідника політичних прагнень України. Вона жила інтересами своїх маєтків, бажала щоб її прийняли в коло польського панства і не зуміла протистояти рішенням польського сейму, який у січні 1569 р. почав розглядати питання унії двох держав.

Литовські феодали теж втомилися від постійної ворожнечі з поляками, постійних війн з Московською державою і кримськими татарами, а також міжусобних війн, пов’язаних з політичною боротьбою за великокнязівським престолом.Їм потрібні були спокій і стабільний політичний режим.Відчувши ці настрої Польща, яка у XVI ст. була міцною агресивною державою, здійснює дії щодо остаточного поглинання Русько-Литовської держави. Польський уряд і верхівка розглядали унію, як один із заходів поширення експансії на Схід, збільшення та збагачення своєї держави.Інтереси українців в об’єднаній державі майже не бралися до уваги, тому проти унії виступили українські магнати.Після укладення Люблінської унії посилення польського впливу відчувалось у всіх сферах культурного і духовного життя