5. Внутрішня та зовнішня політика київських князів

Політичну історію Київської Русі поділяють на три періоди:І-й:Початок князювання Рюриковичів: Олега (882-912 рр.); Ігоря (912-945 рр.); Ольги (945-969 рр.); Святослава (869-972 рр.)Зовн: розширення державних кордонів, приєднання – древлян, сіверян, кривичів, радимичів, хорватів, уличів – Олегом; в’ятичів, ятвягів, ясів, косогів – Святославом; походи на Візантію з метою укладення вигідних торговельних угод, витіснення хозарів.Вн:централізація управління державою; придушення автономістських виступів підкорених народів;упорядкування збору данини; адміністративна реформа;підтримка нових форм феодальної експлуатації (відробітки, грошова рента).ІІ-й:Час князювання Володимира (978-1015 рр.); Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.). Русь стала найбільшою державою Європи.Зовн:зміцнення кордонів держави;активізація міжнародних контактів;захист від набігів ятвягів, печенігів, волзьких болгар;розшир кордонів на захід та північ;зміцнення зв’язків з Візантією.Вн:зміцнення влади київського князя;заміна місцевих князів своїми ставлениками та синами;карбування власної монети;створення системи освіти.Володимир ввів християнство(988 рік).Руська земля була поставлена в один ряд з усіма цивілізованими країнами Європи; зміцнювався її авторитет і міжнародні зв’язки.Це була монархія, очолювана великим князем, якому належала вища влада.ІІІ-й:Політична роздробленість (кінець ХІ початок – XIV ст.) Її специфічними рисами були прогресуючий характер і наростання князівських міжусобиць.

Одночасно з розквітом і піднесенням авторитету Київської Русі все більше виявлялися ознаки її ослаблення, децентралізації. Свідченням цього є:зменшення влади Великого князя;зростання сили удільних князів;виникнення спільного управл державою;князівські міжусобиці.З часом, після смерті В.Мономаха і його сина Мстислава, удільні князі зміцніли настільки, що частина з них почали вести самостійну політику і незалежне від Києва життя.

6. Історичне значення перших київських князів у Київській Русі.

Київська Русь пройшла у своєму розвитку кілька етапів. Змістом першого етапу (друга половина ІХ – кінець Х ст.) було утворення і становлення

Давньоруської держави династії Рюриковичів, активне розширення її кордонів, формування системи васально-ієрархічних відносин, протистояння з Візантією, Хозарським каганатом, печенігами.

Характерними ознаками цього етапу історії Київської Русі були: розширення території країни; вихід на міжнародну арену; зосередження уваги на зовнішій, а не на внутрішній політиці; активність князя і військової дружини у військовій сфері. Негативними факторами влади на той час ще була недостатня консолідованість території держави, слабкість великокнязівської влади, несформованість системи васально-ієрархічних відносин.

7.Історичне значення діяльності Ярослава Мудрого.

Ставши князем у Києві, Ярослав Мудрий (1019— 1054) спрямував свої зусилля на відновлення централізованої держави, що послабилася за часів між князівських усобиць та набігів печенігів. Київська Русь у період князювання Ярослава Мудрого досягла найбільшого піднесення. Значну увагу приділяв Ярослав Володимирович внутрішній організації держави. Він розбудував і укріпив Київ, оточив його муром, звів Золоті ворота — головний парадний в'їзд до міста, цілу низку інших архітектурних споруд. Було також розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир. Дбав великий князь про розвиток освіти, засновував школи і бібліотеки. Неослабною князівською підтримкою користувалося християнство. В усіх великих містах розгорнулося будівництво храмів, засновувалися монастирі.Свідченням могутності Київської Русі часів Ярослава, досягнення нею рівня найрозвинутіших країн середньовічної Європи були численні шлюби членів; великокнязівського роду з представниками найвпливовіших правлячих династій Заходу.