А. Файоль

Значний внесок у розвиток теорії менеджменту вніс А. Файоль (1841 — 1925). На відміну від Ф.Тейлора, що починав кар'єру простим робітником, А. Файоль протягом 30 років був керуючим французько­го металургійного концерну «Комамбо». У 1916 р. він опублікував книгу «Загальне і промислове керування», в якій сформулював 14 прин­ципів керування [139, с. 20 — 41]:

1. Поділ праці. Його мета — виконання більшої за обсягом і кра­щої за якістю роботи при однакових же зусиллях.

2. Влада і відповідальність. Влада — це право віддавати накази. Відповідальність — її складова протилежність.

3. Дисципліна. Припускає покору і повагу до правил, встановле­них в організації.

4. Єдиноначальність. Працівник має одержувати накази лише від одного безпосереднього начальника.

5. Єдність напрямку. Кожна група, що діє в рамках однієї мети, повинна бути об'єднана єдиним планом і мати одного керівника.

6. Підпорядкованість особистих інтересів спільним.

7. Винагорода персоналу. Стимулювання працівників має бути справедливим, щоб принести їм задоволення і забезпечити їх вірність інтересам організації.

8. Централізація. В будь-якій організації необхідний керуючий центр. Ступінь централізації, її співвідношення з децентралізацією залежить від конкретних умов.

9. Скалярний ланцюг. Це ланцюг підпорядковування керівних осіб від вищого до нижчого рівнів керування.

10. Порядок. Місце для всіх й усі на своєму місці.

11. Справедливість. Вона трактується як сполучення доброти й правосуддя.

12. Стабільність робочого місця для персоналу. Посередній працівник, що тримається за своє місце, переважніше здатного, але схиль­ного до зміни місць.

13. Ініціатива. Означає складання плану дій і забезпечення його успішної реалізації.

14. Корпоративний дух. Гармонія персоналу складає силу організації. Ясно, що наведені принципи керування А. Файоля відносилися до створення структури організації і методів керування персоналом. Сьогодні всі вони визнані важливими.

Однак головна заслуга А. Файоля полягає в тому, що він розглядав керування як універсальний процес і сформулював його основні функції: планування, організація, віддача розпоряджень, координа­ція , контроль. Він також охарактеризував особливості управлінської діяльності на всіх рівнях ієрархії.

Фактично А. Файоль був засновником класичної (адміністратив­ної) школи в управлінні (сформувалася в 1920- 1950рр.).Ф. Тейлор представляв школу наукового управління (1885-1920).

Згодом тейлоризм був підданий критиці за властивий йому механістичний погляд на місце людини у виробництві. Представники на­укового менеджменту слабо враховували соціальні і психологічні мотиви поведінки людей у процесі виробництва, прирівнюючи їх до засобів праці. Це приводило до відчуження робітників від виробництва, робило їх пасивними.

Однак тейлоризм був неминучий, оскільки відповідав етапу екстенсивного розвитку виробництва. На цьому етапі нарощування суспільної продуктивності праці здійснювалося, головним чином, за рахунок фізичних можливостей працівників.

У 30-ті рр. XX століття в умовах переходу до інтенсивних методів

господарювання виникла необхідність у використанні інтелектуального і психологічного потенціалу працівників. Це привело до виник­нення нових форм керування на основі досягнень школи людських стосунків (1930-1950).