М. Таун

У 1886 р. Г. Таун (1844— 1924), президент американської мануфак­турної компанії «Йель енд Таун», на щорічних зборах Американської спілки інженерів-механіків зробили доповідь на тему «Інженер як економіст». У ньому говорилося про менеджмент як про суто само­стійну сферу наукового знання і професійну діяльність, що прирівню­валася до інженерної праці.

М. Таун пропонував виділити менеджмент в особливу науку.

У менеджменті епохи виникнення індустріального виробництва широко використовувалися силові методи керування — штрафи і по­карання як головні засоби регулювання праці. На цьому етапі лише намітилася тенденція переходу від принципу нагляду за працею до принципу раціональної організації на менеджменту науковій основі.

Ф. Тейлор

Визнання керування наукою і самостійною сферою дослідження відбулося після опублікування книги Фредерика У. Тейлора «Принципи наукового керування» (1911р.). В американській металургійній компанії «Мівейл стіл компані» він пройшов шлях від бригадира до головного інженера. На його могилі у Філадельфії написано: «Батько наукового менеджменту».

Ф. Тейлор, (1856-1915) першим спробував обгрунтувати денну норму робочого методами хронометражу, вивчення його трудових рухів з метою розвити продуктивність праці навіть за рахунок надексплуатації робітників.

Поряд з цим він враховував і людський фактор, вважаючи забезпечення процвітання підприємця і росту добробуту робітника основною задачею менеджменту. Використовуючи цю ідею, Генрі Форд 1 у 1914р. запровадив денну заробітну плату для своїх робітників в розмірі 5 доларів, що вдвічі перевищувало загальноприйняту. Згодом це дозволило робітникам купувати зроблені ними ж автомобілі.

Ф. Тейлор сформулював загальні принципи, що, на його думку, відрізняють науковий менеджмент:

1. Поділ праці. Цей принцип здійснюється не тільки у виробництві, але й поширюється на керування. Кожний робітник і менеджер повинен відповідати за конкретну функцію.

2. Вимір праці. Припускає вимір робочого часу за допомогою «одиниць часу», що враховують етапи трудового процесу.

3. Складання завдань-розпоряджень. Виробничі задачі повинні бути не тільки хвилинно розчленовані, але й супроводжуватися докладним описом оптимальним методом їх виконання. Мета підприємства чітко запланована, і кожному робітникові видаються на картках письмові інструкції щодо його конкретних задач.

4. Складання програм стимулювання. Для працівника має бути зрозуміло, що будь-який елемент праці має ціну, а його оплата залежить від встановленого обсягу випуску продукції. При досягненні більшої продуктивності робітникові виплачуються преміальні.

5. Підхід до праці як до індивідуальної діяльності. Вплив групи робить працівника менш продуктивним.

6. Мотивація. Особиста зацікавленість є рушійною силою людей.

7. Роль індивідуальних здібностей. Розглядаються розбіжності між здібностями робітників і менеджерів. Робітники повинні працювати заради винагороди в сьогоденні, а менеджери – заради винагороди в майбутньому.

8. Роль менеджменту. Авторитарні методи керування, що регламентують працю за допомогою правил і стандартів повинні бути посилені.

9. Роль профспілок. Сприймається скептично. Тільки використання принципів наукового менеджменту здатне усунути конфлікт між робітниками і адміністрацією.

10. Розвиток управлінського мислення. Управлінська практика підкоряється певним законам. Саме керування повинне набути статусу, подібного до інженерної справи.

Аналіз наведених принципів у цілому показує, що їх основу становить трактування робітника як простого інструмента, купленого власником, що направляється менеджментом для виконання певної виробничої задачі.