Техніка слухання

Процес слухання можна розділити на дві фази: підтримки і фазу і 11 чатування. Зазвичай у фазі підтримки слухач супроводжує мову ти, хто говорить різними рухами (кивки чи погойдування головою, і їм іикуляція, підтакування і т. д.). Цей супровід виконує роль підтримки і служить знаком слухання для того, хто говорить, і засобом організації уваги для слухача.

Ту ж функцію виконують і короткі репліки того, хто слухає в паузах. Як репліки найчастіше використовуються такі прийоми, як «луна» (повтореняя останніх слів співрозмовника), емоційний супровід (схвальні чи несхвальні вигуки), спонукання («Ну і...», «І щодалі?» тощо) і питання. Питання можугь бути уточнюючими і навідними.

Приклад уточнюючого: «А що ви масте на увазі, говорячи ...?». Одні запитання зазвичай використовуються, якщо складається враження, що в того, хто говорить, виникли утруднення в організації розповіді. Наприклад, на фразу: «Я нещодавно переглядав свіжу періодику...» може піти реакція у вигляді такого запитання: «І там є щось цікаве про нову структуру управління залізницями?» Нерідко за наявністю навідних запитань проглядається бажання швидше закінчити розмову чи перейти до коментування вислуханого.

Фаза коментування представлена більш розгорнутими репліками, які вимовляються, коли той, хто говорить, завершив якийсь фрагмент мови й очікує розгорнутої реакції співрозмовника. Слухаючий на час стає тим, хто говорить і коментує сказане йому. Тут часто використовуються такі типи висловлень, що виражають критику і невдоволення («Ну, ти не правий...»), згоду і схвалення («Як я тебе розумію!»), аналіз і інтерпретацію («Ви так говорите тому, що...»), повчання, поради («На вашому місці я б ...») і парафраз — передачу основної думки співроз­мовника своїми словами. Особливий вид реакцій — переключення, що можуть бути тематичними (вони переводять розмову на інший предмет) і стилістичними (наприклад, звертання сказаного на жарт).

Стиль слухання визначається і тим, хто є співрозмовником — чо­ловік чи жінка. Дослідження психологів показали: коли розмовляють двоє чоловіків чи дві жінки, то вони перебивають один одного однако­во часто. Але коли розмовляють чоловік і жінка, чоловік перебиває співбесідницю майже в два рази частіше. Приблизно одну третину часу жінка збирається з думками, намагається відновити напрямок розмови, який був у момент, коли її перебили.

Чоловіки схильні зосереджуватися більше на змісті розмови, тоді як жінки приділяють більше увагу самому процесу спілкування. Чо­ловік зазвичай слухає уважно тільки 10—15 секунд. Потім він починає слухати самого себе і шукати, що б додати до предмета бесіди. Зрозум­іло, вольові зусилля і тренування дозволяють перебороти ці недоліки.

Для підвищення ефективності слухання випливає:

1) прийняти активну позу (правильна посадка тіла допомагає нам створити розумову зосередженість і, навпаки, коли ми розслаблює­мося, те саме випробує і наш мозок);

2) зосередити погляд на тому, хто говорить (у цьому випадку лег­ше зберігати увагу);

3) підтримувати стійку увагу до того, хто говорить, не відволіка­тися;

4) логічно планувати процес слухання (виділяти основні думки, звертати увагу на вступні фрази, паузи, намагатися думкою «випе­реджати» того, хто говорить і т. д.);

5) передчасно не оцінювати бесіду чи виступ (співрозмовник має бути вислуханий до кінця, лише потім прийде час оцінки).