3. Розпад фізіократичної школи

Франсуа Кене помер у Версалі в грудні 1774 року.

Фізіократи не могли ніким його замінити. До того ж вони вже переживали занепад. Правління Тюрго в 1774—1776 роках оживило їхні надії і діяльність, але тим сильніший був удар, нанесений його відставкою.

До того ж 1776 рік — це рік виходу у світло «Багатства народів» Адама Сміта. Французькі економісти наступного покоління — Сісмонд , Сей і інші — більше спиралися на Сміта, ніж на фізіократів. У 1815 році Дюпон, уже глибоко старий, у листі докоряв Сея тим, що він, вигодуваний на молоці Кене, «б'є свою годувальницю». Сей відповідав, що після молока Кене він

з'їв чимало хліба і м'яса, тобто вивчив Сміта й інших нових економістів.

У кінцевому рахунку Сей відмовився і від головних прогресивних елементів навчання Сміта.

Корінна причина розпаду фізіократичної школи і зменшення популярності ідеї Кене в 70-х і 80-х роках полягає в тому, що зазнали невдачі її спроби підготувати класовий компроміс між дворянством і буржуазією.

Королівська влада виявилася нездатною відігравати роль арбітра і

примирителя між обома класами. Утративши заступництво двору,

послідовники Кене стали піддаватися нападкам феодальної реакції. У той же час їм було не по дорозі з лівим, демократичним напрямком у просвітительстві. Проте фізіократи зіграли велику роль у розвитку суспільної ідеї у Франції й у становленні політичної економії як науки.

4. Модель Франсуа Кене

Сільське господарство і видобувна промисловість дають приріст матерії, отже, тут і створюється чистий продукт. А от в обробній промисловості, у ремеслі матерія убуває, значить тут, не виробляється суспільного багатства. Ремісники - марний, чи стерильний, клас. До речі, термін «клас» у відношенні до суспільних груп людей, що розрізняється по тому, як вони відносяться до чистого продукту, уперше застосував Ф. Кене.

Спробуємо відтворити модель Ф. Кене:

Продуктивний клас, що складається винятково з хліборобів (і, може бути, також з рибалок, рудокопів і ін.)

Клас власників, у котрий входять не тільки власники землі, але і всі ті, котрі по тому чи іншому феодальному титулі володіли землею

Марний клас, що включає представників індустрії, торгівлі, ліберальних професій і частково службової праці.

Джерело багатства природно в першому класі, тому що він один робить.

Припустимо, що він робить на 5 мільярдів франків. Насамперед, він

утримує 2 мільярди на свій зміст і на зміст худоби, на засінення і

добриво; ця частина доходу не йде в звертання, вона залишається у свого джерела.

Залишок продукту землеробський клас продає й одержує за нього 3 мільярди франків. Але те, що для його змісту не досить одних сільських продуктів і йому потрібні ще мануфактурні продукти, одяг, інструменти й ін., те він запитує в індивідуального класу і платить останньому 1 мільярд.

У нього залишається, таким чином, тільки 2 мільярди, що він віддає класу власників і феодалів у формі орендної плати і податків.

Перейдемо до класу власників. Два мільярди, отриманих їм у формі

орендної плати, він, природно, вживає на те, щоб жити. І добре жити; для цього йому потрібні, по-перше, засоби споживання, що він купує в землеробського класу і сплачує йому, скажемо, 1 мільярд, а по-друге, мануфактурні продукти, що він купує в марного класу і сплачує йому теж, скажемо, 1 мільярд. На цьому рахунок його довершений.

Що стосується марного класу, то він, нічого сам не роблячи, може

одержати необхідне йому тільки з інших рук - з рук продуктивного класу.

Тільки одержує він це двома різними шляхами: 1 мільярд від

землеробського класу на сплату за мануфактурні продукти такої ж цінності і 1 мільярд від класу власників теж на сплату за мануфактурні продукти.

Помітимо, що останній мільярд - один з тих двох, котрі клас власників одержав від землеробського класу; він у такий спосіб зробив повний оборот.

Марний клас, одержавши ці 2 мільярди на сплату за свій продукт, вживає їх на прожиття і на покупку сирих матеріалів для своєї промисловості. І як тільки продуктивний клас може постачити його засобами споживання і сирих матеріалів, то він повертає їх землеробському класу у формі плати за ці продукти. Таким чином, ці 2 мільярди повертаються до свого джерела. Разом з мільярдом, уже сплаченим класом власників, і 2 мільярдами продуктів, у натурі не проданих, вони складають загальний підсумок - 5 мільярдів, що знову з'являються на руках у продуктивного

класу, і кругообертання відновлюється до нескінченності.

Помилка моделі Кене

Уважний аналіз таблиці легко виявить помилку, що полягає в тому, що ремісники реалізували весь продукт, не залишивши собі нічого для «щорічних авансів»; тобто їхнє внутрішнє відтворення стає

проблематичним.

Відзначена помилка Кене - результат його погляду на значення

промисловості того часу. Доля ремісників його просто не цікавила.

Він був ідеологом фермерства, що вело товарне виробництво.

Програма Ф.Кене

Таким чином, «таблиця Кене» показує всі умови і пропорції відтворення, стаючи першою в історії економічної науки макроекономічною моделлю. З цієї відтворювальної концепції випливає досить радикальна податкова програма Кене: якщо фермери роблять, але не споживають чистий продутий, то і платити податок з нього не повинні. Хто одержує і споживає чистий

продукт, той і платить Кене знає щирі причини упадку землеробської країни. Їх, на його думку, вісім:

• неправильна форма податкового обкладання;

• зайвий тягар податків;

• надмірності в розкоші;

• надмірні судові витрати;

• особиста несвобода мешканців села;

• відсутність волі у внутрішній торгівлі;

• відсутність зовнішньої торгівлі;

• відсутність повернення чистого річного продукту до продуктивного класу.

Радикалізм Кене безсумнівний. Пройде небагато часу, Французька революція по-іншому дозволить протиріччя цього суспільства, ще більш рішуче реалізувавши програму буржуазії. У Кене більш м'яка програма. Так сказати, «експропріація», за допомогою оподатковування. Деякі коментатори, сучасники революції, вважали, що якби король послухався Кене, те революції разом із громадянською війною можна було б уникнути.