Білет 1

1. Етапи розвитку кісток. Первинні, вторинні.

Утвор та розвиток кістки відбув за рахунок молодих сполучнотканинних клітин мезенхімного походження – остеобластів, які виробляють міжклітинну кісткову речовину, що відіграє головну опорну роль. Існують наступні типи скостеніння:

• Ендесмальний (зв’язка в кістках склепіння черепа)

• Перихондральний (peri – навколо, chondros – хрящ)

• Енхондральний (en – в, chondros – хрящ)

• Периостальний (як наступний етап після перихондрального)

Більшість кісток у своєму розвитку проходять 3 стадії онтогенеза: 1. Перетинчасту, 2. Хрящову, 3. Кісткову і називаються вторинними кістками(кістки основи черепа, корпусу, кінцівок). Кістки, які минають хрящову стадію розвитку називаються первинними (кістки лицьового відділу черепа).

2. Лицевий череп, нижня щелепа.

Кістки лицевого черепа: верхня щелепа - maxilla, піднебінна кістка – os palatinum, нижня носова раковина – concha hasalis inferior, леміш - vomer, носова кістка – os nasale, сльозова – os lacrimale, вилична кістка – os zygomaticum, нижня щелепа mandibulla, під’язикова кістка – os hyoideum.

Нижня щелепа – непарна кістка, склад з тіла та двох гілок. У тілі виділяють основу та альвеолярну частину. На зовнішній поверхні розташований tuberculum mentale, угору та назад від нього – foramen mentale, через які проходять судини та нерви. На бокових поверхнях проходить linea mylohyoidea, від якої починається однойменний м’яз. Кожна гілка нижньої щелепи закінчується двома відростками : processus condylaris та processus coronoideus, між якими утворюється – incisura mandibulae. На внутрішній поверхні гілки є foramen mandibulae, який веде у canalis mandibulae. У каналі проходять судини та нерви.

Вікові особливості: Форма нижньої щелепи значно змінюється в процесі росту. Після народження відбув посилений ріст тіла нижньої щелепи. Найбільших змін зазнають гілки, зростання яких у довжину супроводжується зміною кута між ними і тілом щелепи; дуже тупий у дитини, кут стає більш гострим у дорослого. У літньому віці зменшується висота тіла щелепи, кут стає більш тупим, збільшується виступання підборіддя.

3. З’єднання між ребрами та хребцями

Синартрози хребта:

1. Синдесмози (syndesmoses) – у вигляді передньої та задньої повздовжніх зв’язок, жовтих зв’язок між дугами хребців.

2. Синхондрози (synchondroses) – це між хребцеві диски волокнистої структури з драглистим ядром у центрі.

Суглоби хребта – з’єднання між суглобовими дисками хребців – дуго відросткові суглоби (articulationes zygapophyzialis). Це плоскі, багато осьові, комбіновані суглоби.

Тіла хребців з’єднуються між собою фіброзно-хрящовими міжхребцевими дисками. Спереду по тілах хребців проходить передня повздовжня зв’язка, по задній поверхні тіл – задня повздовжня зв’язка. Дуги суміжних хребців з’єднуються між собою жовтою зв’язкою. Між відростками хребців можна побачити як фіброзні, так і синовіальні типи з’єднання.

З’єднання ребер з хребтом: Кожне ребро з’єднується з хребтом суглобовими поверхнями головки ребра та ребровими ямками тіл хребців, утворюючи суглоб головки ребра (articulatio capitis costae). У порожнині кожного суглоба є внутрішньосуглобова зв’язка головки ребра ( lig capitis costae intraarticulare). Капсула суглоба підсилена променистою зв’язкою головки ребра (lig capitis costae radiatum). Суглоб плоский, комбінований, багато осьовий.