Види проекційних приладів

• Діаскопічний проекційний апарат — зображення створюються за допомогою променів світла, що проходять через світлопроникних носій із зображенням. Це найпоширеніший вид проекційних апаратів. До них відносять такі прилади як: кінопроектор, діапроектор, фотозбільшувач, проекційний ліхтар, кодоскоп та ін

• Епіскопічний проекційний апарат — створює зображення непрозорих предметів шляхом проекції відбитих променів світла. До них відносяться епіскопи, мегаскоп.

• Епідіаскопічний проекційний апарат — формує на екрані комбіновані зображення як прозорих, так і непрозорих об'єктів.

• Мультимедійний проектор (також використовується термін «Цифровий проектор») — з появою і розвитком цифрових технологій це найменування отримали два, взагалі кажучи, різних класу пристрої:

1. На вхід пристрою подається відеосигнал у реальному часі (аналоговий або цифровий). Пристрій проектує зображення на екран. Можливо при цьому наявність звукового каналу.

2. Пристрій отримує на окремому або вбудованому в пристрій носії або з локальної мережі файл або сукупність файлів (слайдшоу) — масив цифрової інформації. Декодує його і проектує відеозображення на екран, можливо, відтворюючи при цьому і звук. Фактично, є поєднанням в одному пристрої мультимедійного програвача і власне проектора.

Лазерний проектор — виводить зображення з допомогою променя лазера.

Пристрої введення даних. Сканер. Клавіатура. Мишка. Тачпад. Джойстік

Сканер

Сканер (англ. scanner) — пристрій, що аналізуючи певний об'єкт, створює його цифрове зображення.

Принцип дії

В основі принципу дії сканерів полягає застосування фотоелементів у вигляді лінійки або матриці світлочутливих датчиків для вимірювання сигналів оригіналу. Переважно застосовуються два типи датчиків: прилади з зарядовим зв'язком і фотопомножувачі.

Розглянемо принцип дії планшетних сканерів, як найпоширеніших моделей. Сканований об'єкт кладуть на скло планшета сканованою поверхнею вниз. Під склом розташовується рухома лампа, рух якої забезпечує кроковий електродвигун.

Світло, відбите від об'єкта, через систему дзеркал потрапляє на лінійку фотоприймачів — ПЗЗ-лінійку або лінійку фотодіодів. Значення вихідних напруг лінійки фотоприймачів через комутатор подають на АЦП. Цифрові коди АЦ-перетворення передаються у комп'ютер. За кожен крок двигуна сканується смужка об'єкта, що потім поєднуєтьсяпрограмним забезпеченням у загальне зображення.

Клавіатура

Клавіату́ра (англ. keyboard) — сукупність розміщених у певному порядку клавіш пристрою, що використовується для введення і редагування даних, а також керування виконанням окремих операцій.

Клавіша тут виступає як елемент клавіатури, натисканням якого генерується код відповідного знака або ініціюється деяка дія. Основні типи клавіатур за призначенням - музичні та алфавітно-цифрові.

Комп'ютерна клавіатура

За своїм призначенням всі клавіші поділяють на чотири поля. Перше (центральне) поле вміщує клавіші з літерами, цифрами, розділовими знаками, а також ряд управляючих клавіш. Як видно з надписів на клавішах, для більшості з клавіш центрального поля натискування однієї й тієї самої клавіші може призводити до введення різних символів залежно від режиму роботи клавіатури. Перехід до того чи іншого режиму багато в чому визначається програмою, яка керує роботою клавіатури. Таких програм є багато, тому навіть на аналогічній клавіатурі перехід, наприклад, з режиму введення українських літер на режим введення англійських може здійснюватися по-різному.

Друге поле містить 12 функціональних клавіш F1 - F12, а також деякі управляючі клавіші. В разі натискування функціональних клавіш комп'ютер виконує дії, які визначаються програмою, що в цей час виконується на комп'ютері.

Третє поле містить клавіші управління курсором дисплея. Натискування клавіш ←, →, ↑, ↓ зумовлює переміщення курсору на екрані дисплея на одне знакомісце відповідно ліворуч, праворуч, вгору, вниз. Натискування клавіші End звичайно призводить до переміщення курсору на кінець рядка, а клавіші Home — на початок рядка.

Четверте поле містить клавіші, які можна використовувати для набору цифр і знаків арифметичних операцій або управління курсором. Перехід до режиму введення цифр здійснюється в разі натискання клавіші NumLock (при цьому загоряється індикатор NumLock). Повторне натискання клавіші Num-Lock (індикатор NumLock при цьому гасне) переводить клавіші цього поля в режим управління курсором аналогічно клавішам третього поля.

Мишка

один з вказівних пристроїв уведення (англ. pointing device), який дає змогу користувачеві через інтерфейс взаємодіяти з комп'ютером.

Миша сприймає своє переміщення в робочій площині (зазвичай на частині поверхні стола) і передає цю інформацію комп'ютеру. Програма є у комп'ютері, у відповідь на переміщення миші виконує на екрані дію, яка відповідає напрямку і відстані цього переміщення.

Елементи керування миші багато в чому є втіленням ідеї акордної клавіатури (тобто, клавіатури для роботи всліпу). Мишу початково створювали як доповнення до акордної клавіатури, яку вона фактично замінила.

Перша «миша» була сконструйована у 1964 році руками аспіранта Біла Інгліша

Поширена легенда, що назву «миша» (mouse) маніпулятор отримав у Стенфордському Дослідницькому Інституті через схожість сигнального проводу з хвостом однойменного гризуна

Розрізняють декілька типів мишей:

За механізмом керування курсором:

• механічна — всередині миші вільно розташована кулька, котра дотикається до поверхні, на якій розташована миша, рух змушує кульку обертатися у відповідний бік, які передаються на два перпендикулярно розташовані валики, оберти яких і перетворюються оптичними сенсорами у сигнали комп'ютера;

• оптична— мишу оснащено освітлювачем (лазером) і примітивною «камерою», котра і фіксує рухи миші по поверхні.

За принципом обміну даних з комп'ютером:

• дротова — сигнали комп'ютеру передаються за допомогою дротів.

• бездротова (радіомиша) — така миша складається з двох частин: безпосередньо маніпулятора, з вбудованим пристроєм передачірадіосигналів, і пристрою для приймання радіосигналів, який під'єднаний до комп'ютера. Сучасні радіомиші використовують для зв'язкутехнологію Bluetooth, що дає змогу позбавитися від приймального пристрою, оскільки деякі комп'ютери вже оснащені Bluetooth-адаптером.

Тачпад

Тачпа́д (англ. touchpad — сенсорная площадка), се́нсорная пане́ль — указательное устройство ввода, изобретение относится к автоматике и вычислительной технике Сенсорная панель содержит пакет печатных плат. На слоях каждой печатной платы расположены плоские спиральные индуктивно-емкостные элементы, соединенные в последовательные цепочки по строкам и столбцам матрицы. Матрицы всех печатных плат совмещены друг с другом. Между смежными поверхностями печатных плат размещен изоляционный слой.

Принцип действия

Работа тачпадов основана на измерении ёмкости пальца или измерении ёмкости между сенсорами. Ёмкостные сенсоры расположены вдоль вертикальной и горизонтальной осей тачпада, что позволяет определить положение пальца с нужной точностью.Физически TouchPad представляет собой сетку из металлических проводников, разделенных тонкой изолирующей прокладкой из лавсановой пленки (см. рис.), т. е. получается набор большого количества маленьких конденсаторов. Так как человеческое тело является хорошим проводником, то при приближении руки к поверхности панели происходит изменение электрического поля, а, следовательно, емкости этих конденсаторов. Измеряя изменение емкости каждого конденсатора в сетке можно точно определить координаты пальца на поверхности панели.Измеряя величину емкости можно также приблизительно определить давление, оказываемое на панель.

Джойстік

Джо́йстик (англ. joystick — «ручка управления самолётом») — устройство ввода информации, которое представляет собой качающуюся в двух плоскостях ручку. Наклоняя ручку вперёд, назад, влево и вправо, пользователь может передвигать что-либо по экрану. На ручке, а также в платформе, на которой она крепится, обычно располагаются кнопки и переключатели различного назначения.

Типы джойстиков

По количеству степеней свободы и, соответственно, плоскостей, в которых возможно изменение положения контролируемого объекта, джойстики подразделяются на:

• одномерные (управление перемещением объекта либо вверх-вниз, либо влево-вправо)

• двухмерные (управление объектом в двух плоскостях)

• трёхмерные (управление объектом во всех трёх плоскостях)

• также джойстиками ошибочно называют геймпады (например: PS3, Xbox.)

Технологии джойстиков

Джойстики можно разделить на два вида:

• дискретные — сенсоры таких джойстиков могут принимать два значения: «0» или «1», включён/выключен и т. д. При этом каждое нажатие выдает один управляющий импульс и смещает курсор на одну позицию диапазон смещения курсора при этом неограничен и определяется только количеством нажатий. Джойстики такого типа считаются устаревшими в ПК, но широко применяются в простых игровых приставках, мобильных телефонах и прочих устройствах.

• аналоговые — у таковых выходной сигнал плавно меняется от нуля до максимума в зависимости от угла отклонения рукоятки: чем больше рукоять отклонена, тем больше уровень сигнала. Диапазон перемещения курсора ограничен ходом ручки джойстика и разрешением применённых сенсоров. После калибровки, подобные джойстики можно применять для указания абсолютной позиции курсора.

Существует несколько технологий аналоговых джойстиков.

• Потенциометр и аналогово-цифровой преобразователь.

• Энкодер — оптический датчик наподобие тех, что применяются в компьютерных мышах (зубчатое колесо, при вращении пересекающее луч от светодиода к фотодиоду). 

• Тензометрические датчики. Применяются в ноутбуках, в некоторых самолётах.

• Оптическая матрица. Такие джойстики действуют аналогично оптической мыши и совмещают высокую точность с высокой надёжностью. Недостаток: применимо только для устройств с небольшим ходом ручки.

• Магнитные датчики — магниторезистивные и на эффекте Холла. (Эффе́кт Хо́лла — явление возникновения поперечной разности потенциалов )

ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПК

Програмне забезпечення (Software). Класифікація ПЗ за доступністю. Класифікація ПЗ за призначенням. Злом ПЗ

Програмне забезпечення (Software)

Вільне програмне забезпечення (англ. free software, software libre, чи libre software) — програмне забезпечення, яке надає користувачу ряд свобод:

• запускати програму («свобода 0»);

• вивчати й змінювати її початковий код відповідно до власних потреб («свобода 1»);

• вільно розповсюджувати копії програми («свобода 2»);

• розповсюджувати модифіковані версії програми («свобода 3»)^[

Якщо хоча б однієї із цих свобод немає, програма не належить до вільного програмного забезпечення. Таким чином, якщо програма надається безкоштовно, це ще не означає, що програма є вільним софтом: існує ряд безкоштовних програмних продуктів, джерельний код яких не публікується, або на які існують обмеження використання чи розповсюдження. Такі програми не є вільним програмним забезпеченням.

При тому вільне програмне забезпечення не обов'язково мусить бути безкоштовним: копії можна розповсюджувати і за гроші, але не можна при тому заборонити безкоштовно копіювати програму далі^[2] чи обмежувати користувача в будь-якій зі свобод, зазначених вище.

Оскільки кожен, хто має копію вільної програми, має право передавати її будь-кому безкоштовно, то найчастіше ВПЗ є безкоштовним. Бізнесові моделі ВПЗ базуються на додаткових послугах на кшталт технічної підтримки, навчанні, сертифікації чи інтеграції. Проте ВПЗ забороняє бізнесові моделі, засновані на абсолютній відсутності будь-яких прав у користувача і вимозі оплачувати право використання ПЗ.

Термін вільне програмне забезпечення ввів Річард Столмен, засновник проекту GNU

Філософія

У європейській та заснованій на ній американській культурах відносно матеріальних речей так довго вироблялись правила власності, що перенесення цих правил на речі нематеріальні — зокрема програмні продукти — виглядало абсолютно природним і не викликало сумнівів. А причин для сумнівів, тим не менш, немало. Головною відмінністю програми від матеріальної речі є так зване беззбиткове копіювання. Іншими словами, для матеріальної речі законодавчо закріплено право користування лише однією людиною. Ніяких додаткових механічних чи юридичних пристосувань при цьому не потрібно.

Комп'ютерна програма у цьому плані кардинально відрізняється. Скільки б не було вкладено ресурсів у її розробку, процедура її копіювання різко відрізняється від процедури копіювання, наприклад, табуретки. Вона не вимагає участі жодного автора програми і навіть будь-якої людини взагалі. Єдина стаття витрат при цьому — ціна носія даних та амортизаційні витрати копіювального пристрою. В результаті ми отримаємо два екземпляри програми, котрою зможуть користуватись уже двоє людей. Якщо ж до програми ставитися як до матеріального продукту і закріплювати права користування нею за певною особою, виникає ряд протиріч, котрі доводиться вирішувати штучними, протиприродними засобами.

Наприклад, потрібно вирішити, які все-таки збитки завдані «хазяїну» програми при її беззбитковому копіювання. Як правило, при цьому фігурує поняття «втрачений прибуток», тобто прибуток, який власник міг би отримати, але не отримав через, що його програму скопіювали. Доводиться придумувати методи, що блокують копіювання програм, чи пошкоджують копію; доводиться обмежувати зловживання — а заразом і свободу — всього людства на користь власника патенту — особливої категорії прав, введеної в законодавство. При тому далеко не завжди власник патенту та автор винаходу — одна й та ж особа.

Класифікація ПЗ за доступністю