22 Складання технологічних карт на вирощування і збирання сільськогосподарських культур з використанням електронних таблиць
Технологiчнi карти на вирощування i збирання сiльськогосподарських культур є основою будь-якого планування. Скласти бізнес-план, визначити потребу в технiцi i паливно-мастильних матеріалах, механiзаторах i допомiжних працiвниках, скласти графiки виконання робiт, ремонту, технiчного обслуговування машин i вирішити ряд iнших задач практично неможливо без складання технологiчних карт.
Проте, складання технологiчної карти потребує дуже багато одноманiтних розрахункiв i, вiдповiдно, багато часу. Якщо врахувати те, що в господарствi майже пiд кожною культурою щорiчно змiнюється розмiр площi, попередник, вiдстані перевезення продукцiї, мінеральних і органічних добрив, то можна зрозуміти спеціалістів, які не дуже охоче або зовсім не займаються цією справою.
Сучасна обчислювальна техніка і програмне забезпечення дозволяє полегшити цю роботу, зекономити час і одержати більш точний кінцевий результат.
Для складання технологічних карт на вирощування і збирання сільськогосподарських культур ми застосували електронні таблиці Excel стандартного пакета Microsoft Offiсe.
Як відомо, електронні таблиці Excel включають робочі аркуші розміром 256 колонок на 65536 рядків, що більш ніж достатньо для вирішення поставленої задачі. В кожній клітинці електронної таблиці може бути розміщена якась інформація: цифрова, текстова чи формула. Цими можливостями ми і скористались.
На першому робочому аркуші ми розмістили характеристики сівозмін. Включено польову 10-пільну, кормову 7-пільну, овочеву 8-пільну сівозміни і 5 полів поза сівозміною (сінокоси, пасовища тощо). Всього програма дає змогу розрахувати технологічні карти для 48 культур. В залежності від структури посівних площ господарства характеристики сівозмін у програмі можна легко міняти.
Кожний рядок першого робочого аркуша характеризує поле, відведене під с.-г. культуру. В стовпчиках наведені дані по цій культурі: площа посіву; запланована врожайність; норма висіву насіння; норми внесення органічних і мінеральних добрив, гербіцидів і отрутохімікатів; відстані перевезень продукції, добрив і гербіцидів. Характерно, що на відміну від типових технологічних карт внесення добрив і обробіток грунту планується з врахуванням розміщення культури в сівозміні.
Умови роботи машинно-тракторних агрегатів враховуються нормами виробітку і витрати палива, які залежать від нормативної групи поля чи господарства в цілому. Одна з головних особливостей програми на відміну від інших розробок та, що застосовуються технічно обгрунтовані норми виробітку і витрати палива, що дає можливість розрахувати оплату праці, амортизацію тощо на законних підставах. Для збиральних агрегатів, крім того, враховується врожайність і соломистість.
В залежності від запланованої врожайності за балансовим методом розраховуються норми внесення органічних і мінеральних добрив.
Для врахування поточних змін в економіці на момент складання технологічної карти на першому аркуші внесена інформація про курс долара, ціну на паливно-мастильні матеріали, тарифні ставки робітників тощо. Ці дані потім автоматично враховуються програмою при розрахунках.
Цей робочий аркуш є основою для розробки технологічних карт на всі культури сівозміни. Всі зміни в ньому (розмір площі, врожайність, кількість добрив тощо) автоматично враховуються при подальших розрахунках.
На цьому аркуші також наведені техніко-економічні показники енергетичних засобів і сільськогосподарських машин (ціна в доларах США і гривнях, нормативне річне завантаження, норми відрахувань на амортизацію, технічне обслуговування тощо).
В наступних робочих аркушах вiдображенi технологiчнi карти на вирощування i збирання сiльськогосподарських культур. По кожній культурі приведений перелік необхідних робіт, обсяг роботи в фiзичних одиницях, середнi календарнi строки виконання роботи, кiлькiсть робочих днiв, тривалiсть змiни, оптимальний за відповідним критерієм склад агрегату, норма виробiтку i витрати палива, потрiбна кiлькiсть машин, механiзаторiв i допомiжних робiтникiв, трудомiсткiсть роботи, експлуатацiйнi витрати i виробiток в умовних еталонних гектарах. Якщо одна і та ж культура розміщується по різним попередникам, то програмою передбачені зведені технологічні карти (озима пшениця, цукровий буряк).
Важливою особливістю розробленої програми є можливість вибору агрегатів в залежності від поставленої мети: отримати найменшу кількість енергомашин (по максимуму продуктивності агрегатів); виконати роботу з найменшою витратою палива чи з найменшими експлуатаційними витратами; визначити потребу в техніці з найменшими затратами капіталу. Крім того, вибір агрегатів може здійснюватись за найменшими приведеними витратами і найменшими енергетичними затратами. В останньому варіанті програми критерієм для вибору агрегатів може бути найкраще наближення до ідеального варіанту.
Оптимальні агрегати в залежності від поставленої мети розраховуються на окремому робочому аркуші.
В технологiчній карті наводяться середні (в розрахунку на гектар і одиницю продукції) і пiдсумковi данi про витрату палива, затрати працi механiзаторiв, експлуатацiйнi і виробничі (з врахуванням вартості насіння, добрив, гербіцидів, ретардантів) витрати, необхідні капіталовкладення, енергомісткість тощо. Нижче наведенi фрагменти виконаної роботи.
23 У вузькоспеціалізованих аграрних підприємствах тваринницького напрямку — птахо- і бройлерних фабриках, свинокомплексах, скотовідгодівельних комплексах — є потреба в постійному поповненні за рахунок зовнішніх джерел постачання виробничих запасів комбікормів для забезпечення безупинності виробництва.
Крім того, з розвитком агропромислової інтеграції багато сільськогосподарських підприємств розвивають і такі види діяльності, як переробка сільськогосподарської продукції, виробництво безалкогольних напоїв, вина, пива тощо. В зв’язку з цим в аграрних підприємствах виникає проблема забезпечення власних потреб тарою (наприклад, пляшками, скляними банками, ящиками тощо) і різними інгредієнтами. Як правило, підприємства не можуть самостійно забезпечити себе даними видами оборотних фондів, а тому вони розв’язують цю проблему через постачальників.
Проблема як у першому, так і в другому випадках полягає в тому, щоб мінімізувати сукупні втрати, пов’язані із замовленням чергової партії якогось з названих ресурсів та її зберіганням на складі. Між величиною цих витрат і факторами, що на них впливають, існує такий взаємозв’язок: чим частіше підприємство робить замовлення на придбання необхідного йому ресурсу, тим більші витрати на такі замовлення воно несе, але при цьому зменшуються витрати на зберігання одиниці ресурсу. Водночас підприємство заморожує менше коштів, які витрачаються на придбання даного ресурсу.
Якщо підприємство буде рідко робити замовлення, то для забезпечення безупинності виробництва воно повинно купувати більші партії ресурсу в розрахунку на одне замовлення. Зрозуміло, що кошти, витрачені на придбання більших партій ресурсу, заморожуються на триваліший час, через що підприємства нестимуть додаткові втрати, їх величина може бути різною залежно від того, на що саме підприємство могло б ці кошти використати. За стабільної економіки найбільш імовірно, цю ця втрата буде не меншою, ніж процентна ставка за зберігання готівки в банку. Але слід пам’ятати, що зі скороченням кількості замовлень знижуються витрати підприємства на їх здійснення (поштові і телефонні витрати, витрати на транспорт тощо).
На рис. 12.1. показана залежність сукупних витрат від зміни співвідношення між витратами на замовлення і витратами на зберігання, а також точка, де сукупні витрати є мінімальними, а обсяг замовлення оптимальний.
Рис. 12.1. Формування мінімальних сукупних витрат на замовлення і зберігання покупних предметів праці:
ОА — лінія витрат на зберігання ресурсу;
ВД — лінія витрат на замовлення ресурсу;
М — точка, що позначає величину мінімальних сукупних витрат;
Н — точка, що позначає мінімальний рівень витрат на зберігання і на замовлення;
Е — точка, що позначає кількість одиниць ресурсу в розрахунку на одне замовлення, за яким витрати будуть мінімальними
Для того щоб мінімізувати сукупні витрати, потрібно визначити розмір одного замовлення (одиниць ресурсу, що купується), за якого сума річних витрат на замовлення і річних витрат на зберігання ресурсу є найменшими.
Річні витрати на замовлення (РВЗ) можна визначити за формулою:
де Пі — річний попит в і-му ресурсі, од.; Ко — кількість одиниць ресурсу в одному замовленні (обсяг замовлення); В — витрати на одне замовлення.
Річні витрати, пов’язані із зберіганням купленого ресурсу (Рзб), можна розрахувати з виразу:
де n — ставка банківського процента; Сі — вартість одиниці купленого ресурсу і-го виду, що зберігається на складі.
Обсяг замовлення, за якого сукупні витрати будуть мінімальними, визначається за формулою:
Звідси сукупні мінімальні витрати:
Св = Рвз + Рзб.
Слід зауважити, що викладений методичний підхід до визначення мінімальної величини виробничих запасів аграрних підприємств прийнятний для умов стабільного стану економіки. В іншому разі ці запаси формуються за вимогами, які диктують інфляція і дефіцит.
24 Теоретичні основи нормування праці в сільському господарстві
1.1 Суть нормування праці. Методи і способи нормування
Під нормуванням праці розуміють процес дослідження, розробки та апробації та впровадження технічно-обґрунтованих норм праці.
За умов розвитку ринкових відносин нормування праці зберігає свою значущість, особливо в крупних сільськогосподарських підприємствах, однак його роль дещо трансформується. Насамперед це стосується того, що норми праці все частіше перетворюється в прогнозну міру праці. Одночасно з цим суттєво розширюються права безпосередніх виробників щодо дотримання міри праці, а це в свою чергу зумовлює варіації трудових затрат залежно від конкретних умов виробництва. З урахуванням вищезазначеного нормування праці залишається важливим елементом її організації на виробництві, оскільки сприяє подальшому вдосконаленню форм кооперації і поділу праці, дозволяє раціоналізувати її прийоми і методи, поліпшує організацію та обслуговування робочих місць і т. ін. Поряд із цими завданнями нормування праці використовується також для створення обґрунтованої бази даних для внутрішньогосподарського планування, стимулювання підвищення кваліфікації виконавців на основі узагальнення й широкого розповсюдження передового виробничого досвіду, вдосконалення ефективності сільськогосподарської праці.
В нормах праці, що встановлюються, повинні бути закладені суспільно необхідні затрати робочого часу, через що вони мають відповідати ряду вимог. Насамперед потрібно враховувати досягнення науки й передового досвіду, які передбачають використання раціональних прийомів та методів праці, продуманих режимів праці та відпочинку виконавців тощо. Крім того, норми праці повинні відповідати природно-економічним та організаційно-технологічним умовам виконання трудових процесів, а також забезпечувати рівномірну напруженість норм при їх виконанні в аналогічних умовах незалежно віл географічного положення.
Досягнення зазначеної мети можливе за умов дотримання правил нормування праці, найбільш важливими з яких є:
1) вивчення й аналіз природно-економічних умов та стану організації трудових процесів на підприємстві;
2) узагальнення й аналіз передового досвіду організації праці на підприємстві та за його межами;
3) урахування передових досягнень науки й техніки;
4) охоплення нормуванням усіх категорій працівників;
5) виробнича перевірка норм, систематичний аналіз їх виконання та поновлення.
Зазначені правила сприятимуть забезпеченню обслугованості норм праці і вивченню їх змісту. В цілому сутність нормування полягає у розраховані міри трудових затрат, виражених у робочому часі, на виконання певного обсягу робіт або виробництва певної кількості продукції. В процесі нормування встановлюються норми та нормативи, які діляться на види залежно від галузевого призначення, сфери застосування, територіального розповсюдження, класифікації виконавців та інших факторів. Серед них слід виділити наступні.
Норма виробітку ? розрахунковий обсяг роботи чи виробленої продукції, який слід виконати або виробити одним чи кількома працівниками за зміну за певних природно-економічних умов. Норми виробітку вимірюються в гектарах, тоннах, штуках тощо.
Норма часу ? являє собою затрати праці, виражені в секундах, хвилинах, годинах, на виконання одиниці роботи чи виготовлення одиниці продукції, обслуговування однієї голови худоби тощо. Норми часу використовуються переважно в ремонтно-механічних майстернях, будівельних роботах і т. ін.
Норми обслуговування - передбачає кількість тварин, одиниць обладнання, виробничі площі і т. ін, які мають обслуговувати протягом зміни один або декілька виконавців. Найбільшого розповсюдження набула в галузях тваринництва, а також при кількісній оцінці слюсарів-наладчиків, електриків.
Норма чисельності - під нею розуміють кількість виконавців відповідного професійно-кваліфікаційного рівня, встановлену для обслуговування виробничої дільниці, поточної лінії, кормокухні і т. д.
Нормоване завдання - це обсяг роботи, яку повинна виконати група виконавців за один день, декаду, місяць при певній її якості. Виражається в гектарах, тоннах, штуках та ін. Використовують у підрядних колективах, тепличних комбінатах ремонтних майстернях тощо.
Останнім часом все більшого розповсюдження набувають комплексні норми праці - обсяги робіт, виконувані ведучим агрономом, взаємопов'язані операції за зміну за участю усіх безпосередніх виконавців, що зайняті на цих роботах. Застосовують на збиральних роботах, посіві, інших комплексах робіт, де широко застосовуються груповий метод експлуатації техніки.
Зважаючи на територіальну розповсюдженість, норми праці діляться на республіканські, зональні, обласні і місцеві.
З огляду на галузеві призначення норми праці діляться на міжгалузеві і галузеві.
За терміном дії існують постійні, сезонні, тимчасові й перспективні норми праці. Розрізняють також єдині й типові норми праці.
Відомо, що в сільському господарстві широко застосовуються різноманітні засоби виробництва і способи дії на предмети праці, це накладає свій відбиток на методику розрахунку норм праці. Залежно від особливостей трудових процесів вони діляться на ряд груп [3]:
р Польові механізовані роботи. До цієї групи відносяться роботи, що виконуються з допомогою мобільних машин і механізмів. Серед них оранка, посів, міжрядний обробіток, збирання врожаю тощо.
р Роботи по обслуговуванню стаціонарних машин. Роботи виконуються в стаціонарних умовах, а функції виконавців зводяться до обслуговування машин і виконання додаткових операцій. За допомогою стаціонарних машин здійснюють сортування і сушку продуктів, кормо запарювання, обмолот і тю ін.
р Транспортні роботи. Це роботи по переміщенню сільськогосподарських вантажів у просторі за допомогою автомобілів, тракторів, кінного транспорту.
р Ремонтно-механічні роботи. Відносять слюсарні, токарні, електрогазозварювальні, ковальські і інші роботи по ремонту сільськогосподарської техніки.
р Роботи по обслуговуванню тварин.
р Ручні й кінно-ручні роботи. Виконуються простими знаряддями праці: вилами, лопатами, косами, а також кінними агрегатами у польових умовах.
р Будівельно-монтажні й будівельно-ремонтні роботи. Ці роботи пов'язані з будівництвом і ремонтом будівель житлового і виробничого призначення.
Розчленування процесу виробництва на складові частини є вихідним моментом основного методу нормування-поелементного. Взагалі існують два методи нормування праці - сумарний і поелементний.
При сумарному методі норми праці встановлюються з урахуванням середнього рівня виконання норм виробітку на основі власного досвіду нормувальника. Цей метод передбачає розробку норм праці статистичним шляхом на рівні середнього фактичного виробітку за минулий період. Застосування даного методу в край обмежене через те, що він не враховує достатньою мірою передовий досвід організацій праці, зміни в рівні технічної оснащеності господарств, не сприяє усуненню недоліків на виробництві.
З огляду на вище зазначене в практиці нормування застосовують переважно по елементний (аналітичний) метод, що має, в свою чергу, два взаємо доповнюваних способах - аналітично-експериментальний та аналітично-розрахунковий.
Аналітично-експериментальний метод нормування передбачає розчленування процесу виробництва на складові елементи - прийоми та їх комплекси, дії й рухи шляхом спеціальних хронографічних спостережень. У подальшому матеріали спостережень аналізуються, виявляються причини втрат робочого часу, раціоналізуються трудові процеси і на цій основі проектуються й прораховуються за встановленою методикою норми праці. Спостереження проводяться в типових умовах.
Цінність методу полягає в тому, що він дає можливість виявити упущення в існуючій організації праці і намітити заходи до їх усунення. Зазначений метод є досить складним та трудомістким, оскільки для встановлення технічно-обґрунтованої норми необхідно виконати певну кількість якісних спостережень.
Аналітично-розрахунковий метод використовують коли норми праці розраховуються за заздалегідь встановленими нормативами часу на виконання окремих елементів трудових операцій.. Такі нормативи наведені у спеціальних довідниках з диференціацією відповідно до конкретних умов виробництва. Дані нормативи розробляються за допомогою аналітично-експериментального способу нормувальними установами.
Аналітично-розрахункове нормування менш трудомістке порівняно з попереднім способом і за доброго забезпечення господарств анкетними нормативами і правильного їх використання можна визначити обґрунтовані норми праці.