4. Місце кримінології у системі наук, її зв’язок з правовими та іншими науками

Для розкриття суті кримінології як науки важливо визна­чити не тільки її предмет, методологію, але й місце в системі наук. Кримінологія відрізняється від всіх інших правових наук тим, що більшість розроблюваних нею проблем носить комплексний характер і знаходиться на стику філософії, со­ціології, права, психології, педагогіки, статистики тощо.

Безперечно одне — кримінологія відноситься до класу су­спільних наук. Але яке її місце, чи складає вона самостійну галузь знань, чи це тільки фрагмент, аспект іншої науки, або це міжнаукова дисципліна — з цього приводу існують різні погляди, як в нашій державі, так і в зарубіжних країнах.

На сьогоднішній день у науковій літературі визначились, в основному, чотири погляди.

Перший. Кримінологія є частиною кримінального права. Вперше таку думку висловив відомий російський вчений-кримінолог М. М. Гернет, який у 1906 р. назвав кримінологію проблематикою кримінального права. Аналогічну позицію по­слідовно відстоювали А. А. Герцензон (частина криміналь­ного права)⁶, А. А. Піонтковський (кримінологія не самос­тійна наука і виділення її в таку «принципово недопусти­мо»)⁷.

Другий. Кримінологія—самостійна наука, яка знаходить­ся на стику соціології і права.

Третій. Кримінологія—це загальнотеоретична наука про злочинність.

Четвертий. Кримінологія — самостійна галузь юридичної науки, складова частина системи юридичних наук (Г.А. Аванесов, І. І. Карпец та інші). Ця думка була висловлена уже в першому підручнику з кримінології⁸.

Визнання кримінології як частини науки кримінального права має сьогодні порівняно небагато прихильників. Зв’язок кримінального права з кримінологією незаперечний, але цей зв’язок не виключає самостійності останньої. Справедливо, що кримінологія зародилася і розвивалась у надрах кримі­нального права, але це не може бути достатнім аргументом для визнання її частиною цієї науки. Історія свідчить, що проблемою злочинності цікавились багато мислителів мину­лого, які були далекі і від юриспруденції, і від кримінально­го права, такі як: Аристотель, Руссо, Компанелла, Сен-Сімон, Томас Мор, Радищев, Бєлінський, Достоєвський та інші. Це говорить про те, що кримінологія виникла і розвинулась як загальнополітична теорія і лише потім «зімкнулась» з юрис­пруденцією і в подальшому своєму розвитку стала загально­теоретичною наукою про злочинність.

Самостійність кримінології відносно кримінального права визначається різними методами цих наук, специ­фічністю їх безпосередніх цілей і завдань. Якщо предметом кримінального права є окремий злочин, кримінальна відпові­дальність за нього, види злочинів, поняття особливо небезпеч­ного злочинця та інше, то предметом кримінології — злочин­ність як соціальне явище, її причини та умови, особа злочин­ця, заходи щодо попередження злочинів. Якщо задачею кри­мінального права є покарати винну особу за скоєний злочин, то кримінології — не допустити формування особи з антисуспільною спрямованістю.

Разом з тим необхідно відмітити, що кримінологи користу­ються багатьма поняттями і висновками кримінального пра­ва. І, навпаки, кримінальне право використовує висновки кри­мінології в соціальному плані, особливо стосовно формуван­ня особи злочинця і його покарання.

Питання про зв’язок кримінології з іншими науками є складовою частиною питання про її предмет. Комплексний характер кримінології визначає і безліч її зв’язків з іншими науками, як суспільними, так і природничими.

Суспільні науки, з якими кримінологія безпосередньо зв’я­зана, можна класифікувати у такому порядку: філософсько-соціологічні; юридичні; психолого-педагогічні; економічні:

1) зв’язок кримінології з філософією виявляється у тому, що її закони і категорії є основоположними для криміноло­гічних досліджень, дозволяють вірно розкрити суть і зміст злочинності, її зв’язок з іншими, як позитивними, так і нега­тивними явищами.

Особливо тісними є зв’язки з соціологією, яка збагачує кримінологічні дослідження безліччю соціологічних відомос­тей про суспільні явища та їх розвиток (міграція, урбаніза­ція, соціальна активність людей, умови і спосіб їх життя і т. п.). Крім того, кримінологія широко застосовує методи со­ціології при проведенні досліджень (опитування, анкетуван­ня, тестування, спостереження). У свою чергу висновки кримінології широко використовуються у соціологічних дослід­женнях;

2) безумовно, найтісніше пов’язана кримінологія з юри­дичними науками, особливо з кримінальним правом. Ряд понять, якими оперує кримінологія, є кримінально-правовими: злочин, кримінальна відповідальність і покарання, судимість, рецидив та інші.

Розглядаючи кількісну сторону стану злочинності, кримі­нологія опирається на кримінальне законодавство, оскільки зміни в ньому завжди ведуть і до кількісних змін злочинності Кримінологічна інформація збагачує кримінальне право висновками про суспільні відносини, які потребують, або не потребують кримінально-правового захисту.

Кримінальна статистика забезпечує кримінологічні дослід­ження великим фактичним матеріалом про злочини і осіб, що їх скоїли, а також забезпечує їх репрезентативність (досто­вірність).

Зв’язок науки кримінального процесу з кримінологією по­лягає у визначенні процесуальних заходів виявлення причин та умов скоєних злочинів (ст. 27 КПК України), а також процесуальних форм реагування на них. Кримінологічні до­слідження допомагають процесуальній науці удосконалювати у цьому напрямку процесуальне законодавство.

У різних напрямках можна прослідкувати зв’язок кримі­нології з криміналістикою. З одного боку теоретичні виснов­ки про причини і умови злочинів, відпрацьовані криміноло­гією, мають визначальне значення для методики і тактики розслідування злочинів. З іншого—криміналістичні засоби розкриття причин і умов злочинів успішно застосовуються у кримінології при вивченні питань щодо запобігання злочин­ності.

Очевидним є взаємозв’язок кримінології з кримінально-виконавчим правом, яке широко використовує висновки кри­мінології, зв’язуючи відпрацьовані нею засоби і методи ви­правлення і перевиховання засуджених осіб, з положеннями про причини злочинності, особу злочинця, механізми індиві­дуальної злочинної поведінки. В свою чергу кримінологія вра­ховує набуті засоби, методи, висновки при розробці своїх ме­тодів вирішення профілактичних задачі у боротьбі з злочин­ністю.

Вивчення проблем попередження злочинності неможливе без використання комплексу знань і з сфери державного, ад­міністративного, цивільного, сімейного, трудового та інших галузей права. Суспільні відносини, що вивчаються вищена­званими галузями юридичних наук і регулюються відповід­ними законодавчими актами, також є об’єктом злочинних по­сягань, отже, існують причини і умови, що їх породжують;

3) кримінологія тісно зв’язана з психолого-педагогічними науками. Теоретичні наставлення і емпіричні дослідження за­гальної та соціальної психології необхідні для вивчення всіх особистих особливостей, що визначають механізм індивіду­альної злочинної поведінки. Вивчення морально-психологіч­них ознак особи злочинця як елементу її загальної криміно­логічної характеристики неможливе без поглибленого аналі­зу емоційно-вольової сфери, особливостей темпераменту і ха­рактерологічних ознак осіб, які вчинили злочини, їх антисоці­альної спрямованості, які визначають їх злочинну поведінку. Перевиховання таких осіб, у свою чергу, вимагає використан­ня педагогічних методів впливу;

4) зв’язок кримінології з економічними науками виявля­ється не тільки при вивченні злочинності у сфері економіки і корисливої злочинності, але і при оцінці матеріальних фак­торів у генезисі соціальної детермінації злочинності, розробці системи економічних заходів щодо обмеження або поперед­ження злочинів в окремих галузях народного господарства.

За останні роки зростаючого значення набуває зв’язок кримінології з математикою та кібернетикою. Праці ряду кримінологів (Г. А. Аванесова, Ю. Д. Блувштейна, С. Е. Віцина, В. В. Панкратова та інших) показали можливість плід­ного співробітництва кримінології з цими науками. Матема­тичні методи суттєво підвищують точність кримінологічних досліджень та їх висновків (наприклад. При визначенні рів­ня, питомої ваги, латентності злочинності, її прогнозуванні і т. п.).

Безумовно, виходячи лише з положень названих наук, не­можливо вирішити корінні проблеми злочинності, але знан­ня та їх врахування допомагає глибше розкрити механізм злочинної поведінки, повніше виявити обставини, з якими по­в’язане формування особи злочинця, і на цій основі визначи­ти допоміжні заходи щодо запобігання антисуспільній пове­дінці.