Розвиток середньої і вищої освіти

У середині 50-х років інтенсивно йшла підготовка кадрів для середньої школи. Розширилася мережа заочної освіти, було збільшено можливості підготовки кадрів на відповідних факультетах університетів. У 1958/59 навчальному році в школах України працювало понад 300 тис. учителів. З кожним роком їх кількість збільшувалася, що дало змогу запровадити восьмирічне навчання.

Невпинно зростала кількість спеціалістів. У 1960 р. в господарстві республіки працювало понад 500 тис. фахівців з вищою освітою — у 2,5 рази більше, ніж у 1940 р. Діяли 595 середніх спеціальних навчальних закладів. Загальна кількість профтехучилищ проти 50-х років зросла майже в 1,5 рази, а сільських — більше ніж удвічі. У системі профтехосвіти в середньому за рік готувалося 270—290 тис. спеціалістів масових робітничих професій. Розширилися заочна і вечірня форми навчання. Протягом 1950—1958 pp. кількість студентів стаціонару збільшилась у 2 рази, а учнів заочних і вечірніх відділень — у 3—7 разів. На 10 тис. населення України у 1963 р. припадало 129 студентів (в Росії на таку ж кількість жителів — 161). Рівень освіченості населення в республіці невпинно зростав.

У 1972 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли спільну постанову «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та дальший розвиток загальноосвітньої школи». Цей документ, а також прийняті 1973 року «Основи законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту» передбачали забезпечення середньою освітою кожного громадянина України. Така норма була закріплена і в Конституції УРСР 1978 р. З упровадженням обов'язкової середньої освіти поширювалися вечірня та за очна форми навчання. У профтехучилищах відкривалися спеціальні групи для набуття учнями середньої освіти. Було організоване навчання у міжшкільних навчально-виробничих комбінатах, якими наприкінці 70-х років було охоплено майже 2 млн. учнів. Але кількість загальноосвітніх шкіл зменшувалася. У 1980 р. в Україні їх стало 20 935, що майже на 9,3 тис. менше, ніж у 1960 р.

Характерною ознакою залишалася русифікація освіти, яка стала масовою після 1978 р., коли вище партійне керівництво дало вказівку Міністерству освіти УРСР видати директиву під назвою: «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки». Зникли українські школи в Криму, де третину населення становили українці. Усього за 1960—1980 рр. число україномовних шкіл у республіці зменшилося на 8,7 тис. Цей процес при скорився після прийняття у травні 1983 року ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР постанови «Про додаткові заходи щодо вдосконалення вивчення російської мови в загально освітніх і навчальних закладах союзних республік».

Протягом 1965—1985 рр. зросла кількість фахівців із вищою освітою — з 0,9 млн. до 2,7 млн. Вищі навчальні заклади було зорієнтовано на механічне збільшення чисельності підготовлених кадрів із вищою освітою. Основою навчально-виховного процесу у вищій школі залишалося «формування марксистсько-ленінського світогляду». Од нак, майже три чверті працюючого населення республіки мало вищу і середню, повну та неповну освіту. Кожен тре тій житель України навчався в якому-небудь навчальному закладі.

Українська мова витіснялася з вищих навчальних закладів, театрів, державних і партійних організацій і установ, з га зет і журналів. Якщо в 60-ті роки понад 60 % видань було українською мовою, то в липні 1990 р. — менше 20 % .

освіта школа радянський