Початок роботи вищих навчальних закладів
З самого початку звільнення Української РСР були розроблені конкретні заходи стосовно відновленню роботи вузів. Значну допомогу українським вузам надавали російські: матеріальну, технічну базу, прилади тощо. Завдяки партії і керівництва, допомоги братських народі, зусиллями багатьох тисяч трудящих ся і студентської молоді мережа вузів в Україні за короткий час була відновлена.
У важкі воєнні роки студентство як і все радянське населення переживало серйозні матеріально-побутові труднощі: не вистачало приміщень для занять, гуртожитків, їдалень, учбових посібників, підручників, лабораторного обладнання. Для їх подолання партійні і радянські організації виділили кошти і спеціальні майстерні, які виготовляли меблі, обладнання.
Завдяки цим змінам у 1944 р. до роботи приступило 5700 викладачів. В тому числі 720 професорів і 1420 доцентів. Вже в 1944/45 р. вузи УРСР випустили 8360 фахівців різноманітних професій.
З кожним роком збільшувалися державні асигнування на вищу освіту. Якщо в 1946 р. вони складали близько 4,2 млрд. карбованців, то в 1947 р. – більше 6 млрд, а в 1950 р. більше 7 млрд. У 1947 р. Рада Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У прийняли рішення про покращення матеріально-технічної бази Київського державного університету.
У 1950/51 р. в республіці функціонувало 160 вузів. Кількість студентів перевищила навіть довоєнний період і складала 201,5 тис. осіб. Працювали також 584 середніх спеціальних навчальних закладів, у яких навчалося 227,8 тис. осіб.
Велика Вітчизняна війна дала про себе знати своїми негативними наслідками не тільки на побутовому та державному рівні, але й на культурному розвитку. Особливо постраждала народна освіта, якою дуже переймалося Радянське керівництво. Важливість освіченості українського народу зумовила владу зробити все можливе задля відновлення рівня освіти довоєнного періоду. Ці завдання були з успіхом виконані і навіть перевершили всі очікування.
Розвиток народної освіти після повалення тоталітаризму. Її реформування в часи побудови нової політики та на шляху до розпаду СРСР
Часткова десталінізація життя зумовила формування нових реалій суспільно-політичної й духовної атмосфери. Для української культури відкрилися ширші перспективи розвитку.
Становище загальноосвітньої школи
Обмеженість як М. Хрущова, так і його оточення негативно позначилася на становищі освіти, науки, літератури і мистецтва.
Продовжувалася русифікація України під інтернаціоналістськими гаслами. І якщо сам Хрущов ставився до проблем розвитку української культури дуже поблажливо, то партійно-державне керівництво України процес русифікації та інтернаціоналізації зробило державною політикою, особливо після проголошення у 1961 р. нової програми КПРС щодо побудови комуністичного суспільства.
Для забезпечення суспільно-економічного розвитку було необхідне вдосконалення народної освіти. У другій половині 50-х років почалася організація шкіл нового типу, шкіл-інтернатів. Уже у 1958 р. в Україні діяли 11 тис. середніх шкіл — у 2,5 рази більше, ніж у 1940 р. У середині 60-х років у республіці було 533 школи-інтернати з понад 200 тис. учнів.
У квітні 1959 року Верховна Рада УРСР ухвалила закон про народну освіту. За основу було взято принцип по єднання загальноосвітнього і політехнічного навчання. Проте реформа на засадах політехнізації просувалася по вільно, бракувало індивідуального підходу до виховання учнів, що його обстоювали В. Сухомлинський та інші педагоги-новатори.
У 60—80-ті роки розвиток культурного життя в Україні теж мав суперечливий характер. Щорічно відкривалися нові школи, зростала кількість учителів, водночас внаслідок зниження приросту населення зменшувалася кількість дітей шкільного віку. З 1965 по 1980 рік чисельність учнів за гальноосвітньої школи зменшилася з 7,4 млн. до 6,6 млн. Дедалі менше ставало шкіл з українською мовою навчання. У деяких великих містах, особливо Донецького регіону, вони зовсім зникли. З 1964/1965 навчального року у старших класах на російську літературу почали відводити 300, а на українську — 175 годин. (До того було відповідно по 345 годин.) Цим влада стимулювала русифікацію української школи. Давався взнаки догматизм педагогічної науки. І все ж вчителі-новатори В. Сухомлинський, М. Щетинін, В. Шаталов та інші вдосконалювали навчальну методику. В останні роки існування СРСР основною проблемою шкільної освіти була мовна.
Загалом, у період с середини 50-х років і до незалежності України, рівень шкільної освіти був значно нижчий порівняно з попередніми роками.