Підготовка кадрів фахівців

З розгортанням соціалістичної реконструкції росла потреба у фахівцях. Промисловість забезпечувалася інженерами на 81%, а її найважливіша галузь – машинобудування – тільки на 60%. Слід було розширити масштаби і підвищити якість підготовки нових кадрів. Крім того, введення п'ятирічних планів розвитку народного господарства диктувало необхідність встановлення по всій країні єдиної системи навчання, загальних організаційних та цільових принципів роботи вищої школи.

Липневий (1928) і листопадний (1929) пленуми ЦК ВКП (б) розробили широку програму перебудови роботи вищої школи. Вона зводилася до уніфікації вищої і середньої спеціальної освіти, реорганізації її за галузевим принципом, значного розширення підготовки фахівців з вищою освітою, особливо інженерно-технічних працівників.

Кадри вищої кваліфікації готувалися у вузах, а середньої – в технікумах. Замість універсальної вищої школи, яка готувала фахівців широкого профілю, створювалися галузеві інститути. Уніфікація вищої освіти та її реорганізація привели до збільшення кількості інститутів і студентів у них. Якщо напередодні реорганізації в республіці було 42 вищих навчальних заклади, в яких навчалося 40 890 студентів, то після неї – відповідно 155 і 69 095.

Бурхливий розвиток вищої та середньої спеціальної школи сприяло подальшому підйому народного господарства країни, розквіту духовного життя народу. Вузи і технікуми республіки щорічно випускали значну кількість інженерів, техніків, педагогів, лікарів, агрономів, культурно-освітніх працівників, серед яких було багато комуністів і комсомольців. У 1941 р. в народному господарстві республіки трудилася півмільйонна армія відданих справі Комуністичної партії дипломованих фахівців. Радянська держава повністю відмовилося від послуг іноземних фахівців.

Боротьба з неписьменністю була важливою проблемою керівництва Радянської держави і для цього вони розробили і виконали багато складних завдань і планів щодо формування нової народної освіти. Партія, український народ, різні організації робили все для того, щоб рівень освіти в республіці був високим.

Стан освіти в роки Великої Вітчизняної війни та її повоєнна відбудова

У роки Великої Вітчизняної війни було зруйновано багато приміщень шкіл, і взагалі, ситуація народної освіти як загальноосвітньої так і вищої значно погіршилася, тому що увага радянського керівництва була зосереджена на воєнному конфлікті.

Занепад і подальше відновлення роботи загальноосвітньої школи

У ході звільнення окупованих територій радянське керівництво приділяло велику увагу відновленню закладів народної освіти. У 1943 році було відновлено роботу шкіл у районах республіки, очищених від фашистських окупантів. Багатьма школами керували промислові підприємства, шахти тощо. Відкриття шкіл ставало великим святом для населення. Але проблема навчання дітей у школі після війни ще продовжувалася: багато дітей прийшли переростками, нестача одягу, хвороби, віддаленість школи від дому, нестача приміщень та обладнання. Тож окремі класи розміщались у приміщеннях громадських будівель, колгоспів. На початку 1943/44 р. для шкіл УРСР було виділено кошти на закупівлю зошитів, олівців, підручників. Недостатньо було педагогічних кадрів. Для вирішення цієї проблеми було демобілізовано з фронту вчителів та прискорився випуск педагогічних кадрів з педвузів. У 1944/45 р. було прийнято ряд питань з поліпшення матеріально-побутових умов працівників народної освіти.

На 1946 р. на території України вже працювало 30,5 тис. шкіл. Але через нестачу підручників, приміщення та вчителів – заняття велися в 2-3 зміни. З кожним роком зростали асигнування з поліпшення і будівництва нових шкіл, випуску підручників та нового обладнання. За роки четвертої п’ятирічки в Україні за рахунок колгоспів було побудовано 1662 школи на 173,7 тис. учнівських місць. Також у ці роки збільшилася кількість вчителів. Якщо 1946 р. працювало 182 тис. педагогів, то в 1951 р. – 272, 7 тис.

Таким чином, у роки четвертої п’ятирічки партійними і радянськими органами була проведена велика робота щодо відродження народної освіти.