2.2. Умови життя озер та водосховищ.

До провідних чинників абіотичного середовища в озерах відносяться рух води, температура, світло, розчинені у воді речовини і характер грунтів.

Рух води озер може проявляється у формі течій, хвилювань, турбулентного перемішування. Поступальний рух здійснюється у вигляді циклонічних і антициклонічних вихорів, ухили, градієнтних і вітрових течій. Циклони виникають в області низьких тисків атмосфери і в північній півкулі супроводжуються циркуляцією води проти годинникової стрілки (у південному – навпаки). Антициклони формуються в області високих тисків і обумовлюють зворотні колообіги. У центрі циклонічних вихорів відбувається підйом глибинних вод, в антициклонічних – занурення поверхневих. Ухил течії виникають, якщо є загальний нахил поверхні озер як частини річкової системи і при денівеляції (викривленні рівня), що викликається коливаннями атмосферного тиску [2, 1].

Градієнтні течії обумовлюються різною щільністю водних мас. Найбільше значення мають течії, викликані вітрової денівеляцій. У навітряного берега рівень води внаслідок нагону підвищується, і вона, опускаючись вглиб, утворює глибинне протягом убік підвітряного берега. Тут у місцях згону вона піднімається вгору, звідки під дією вітру переміщається до навітряного берега. Виникає циркуляція, здатна охоплювати всю водну масу озера.

Коливальні рухи проявляються у формі хвиль і сейш – стоячих періодичних коливань всієї водної маси озер. Температурний режим озер залежить від їх географічного положення та особливостей вертикальної циркуляції вод. Інтенсивність останньої в основному залежить від температурних контрастів в атмосфері, властивих даній кліматичній зоні. Велику роль в перемішуванні води відіграє вітрова діяльність, що залежить від рельєфу місцевості.

У більшості озер помірних широт влітку і взимку спостерігається різко виражена температурна дихотомія. У результаті цього вертикальна циркуляція води порушується і у водоймі настає період застою, або стагнації. Навесні холодна поверхнева вода нагрівається до 4 °С і, стаючи найбільш щільною, починає занурюватися вглиб, а на її місце знизу піднімається менш щільна вода. У результаті виниклої циркуляції у водоймі настає гомотермія, коли температура у всій масі води стає однаковою, рівною 4 °С. З подальшим підвищенням температури поверхневі води, стаючи менш щільними і температурна дихотомія посилюється. Настає річна стагнація. Восени поверхневі води, охолоджуючись і стаючи більш щільними, починають опускатися вглиб, і процес перемішування йде до тих пір, поки не настане нова, осіння гомотермія. Коли поверхневі води почнуть охолоджуватися нижче 4 °С, вони як менш щільні більше не опускаються вглиб, осіння циркуляція закінчується, і у водоймі знову встановлюється температурна дихотомія. Настає зимова стагнація.

Світло проникає на значну глибину тільки в оліготрофних озерах, прозорість води яких може досягати 40 м. Зазвичай прозорість води в озерах рідко перевищує 2-3м і світло поглинається в самому поверхневому шарі. Особливо малопрозорі дистрофні озера з темною водою. З чистотою води пов'язаний її колір, що залежить від спектрального складу променистого потоку, що йде з водойми. Оскільки молекули води в найбільшою мірою розсіюють сині і блакитні промені, вони переважають у вихідному з водойми світловому потоці, тому чисті озера здаються яскраво-синіми. Зважені частки розсіюють довгохвильові промені, і вода мутних озер в додавання до синього кольору набуває різною мірою виражені жовтуваті або коричневі тони. Переважна більшість озер відноситься до прісних, менша частина – до солонуватих , солоних або пересолених.

Газовий режим цілком сприятливий для гідробіонтів в оліготрофних озерах, де кількість кисню зазвичай у всій товщі води близько до нормального і немає сірководню. У евтрофних озерах кисневий режим оптимальний навесні і восени, коли має місце гомооксигонія. Взимку і влітку під час стагнації води вміст кисню в гіполімніон може різко знижуватися, а поблизу дна падати майже до 0. Розподіл СО₂ має протилежний характер: у поверхні його мало в глибині може у багато разів перевищувати нормальний. У придонному шарі часто зустрічається сірководень. У мезотрофних озерах газовий режим близький до того, який спостерігається в оліготрофних озерах, але кисню в товщі води менше. Озерні ґрунти діляться на автохтонні і алохтонні . Перші утворюються в самому озері в результаті відкладення на дні продуктів руйнування берегів і залишків відмираючих організмів. Другі приносяться річками ( мул, пісок, гравій, галька, валуни), вітром ( пісок, пил) і іншими агентами. Алохтонні ґрунти характерні для прибережної зони озер, автохтонні – для субліторалі і особливо профундалі. Кількість органічної речовини в ґрунтах озер зазвичай вище , ніж у річкових опадах [1, 2].

Осолонення озер може слабшати чи підсилюватися у зв'язку з коливаннями клімату та умов водообміну. З іонів, присутніх у воді прісних озер, найбільше значення мають ті, які утворюються при розчиненні карбонатів (близько 60%), сульфатів, хлоридів, нітратів, сполук кремнію, заліза, марганцю, фосфору. У солоних озерах різко переважають іони, на які дисоціюють хлориди і сульфіди. Іноді зустрічаються озера, солоність яких різко змінюється в горизонтальному (оз. Балхаш) або вертикальному (оз. Могильне) напрямках. Солі азоту і фосфору у воді евтрофних озер містяться приблизно в тій же концентрації, що й у річковій; значно менше їх у оліготрофних і дистрофних озерах. Концентрація водневих іонів в слабомінералізованих прісних озерах зазвичай близька до нейтральної , у більш мінералізованих рН піднімається до 8-9 (оз. Севан, Чани). У дистрофних озерах вода, як правило, має кислу реакцію (рН 5,6-6). З пониженням рН населення озер збіднюється [1, 2].

Умови життя водосховищ подібні до умов життя озер та річок.