4. Інформаційне та аналітичне забезпечення діяльності фінансових установ в Україні

Кожна держава, у тому числі й Україна, формує свою інформаційну політику – цілеспрямовану сукупність заходів і дій для забезпечення необхідного рівня розвитку та безпеки національної інформаційно-комунікаційної інфраструктури, загальнодоступності її послуг для громадян країни.

Основними напрямами державної політики в цій сфері є:

• створення національних систем і мереж телекомунікацій;

• інформатизація стратегічних напрямів розвитку економіки, безпеки та соціальної сфери держави;

• створення нормативно-правової бази інформатизації, включно з системою захисту авторських прав і особистої інформації;

• розроблення національних стандартів у галузі інформатизації;

• формування комп’ютерної мережі освіти, науки та культури як частини всесвітньої інформаційної мережі;

• сприяння виробництву і освоєнню виробів сучасної обчислювальної техніки і телекомунікації;

• створення системи інформаційно-телекомунікаційного забезпечення міждержавного співробітництва у сфері торгівлі, охорони здоров’я, боротьби з міжнародною злочинністю, гідрометеорології тощо.

Стратегія і головні принципи діяльності української держави в галузі інформатизації викладено в Національній програмі інформатизації, також в Законах України: “Про інформацію” від 02.10.1992 року, «Про науково-технічну інформацію» (від 25.06.1993року), «Про захист інформації в автоматизованих системах» (від 05.07.1994 року); «Про електронні документи та електронний документообіг» (від 22.05.2003 року), «Про електронний цифровий підпис» (від. 22.05.2003 року), «Про телекомунікації» (від 18.11.2003 року) та інших законодавчих та нормативних актах.

В державному секторі широко використовуються комп’ютерні технології для створення електронного документообігу, інформаційні системи для забезпечення діяльності сфери фінансів, зокрема автоматизована система фінансових розрахунків Міністерства фінансів України, автоматизована інформаційна система «Податки», автоматизована інформаційна система «Казна», система міжбанківських електронних платежів Національного банку України тощо.

Розглянемо окремі з них.

Забезпечення електронного документообігу.

Інформація, що циркулює в системі управління, об'єднується в смислові групи і фіксується на конкретному матеріальному носію. Таке об'єднання носить назву доку­ментування, а сам носій інформації відповідно визначається як документ.

Документообіг — процес проходження документів усередині системи управління від джерела їх формування до кінцевого викорис­тання.

Документи можуть поділятися на:

• документи загального призначення (управління) —накази, інструкції, циркулярні листи, розпорядження;

• специфічні для діяльності об'єкта, які можуть бути вхідними, вихідними та внутрішніми.

Система документообігу має надавати можливість під­готовки документів, а також вхідного і вихідного контролю, облі­ку проходження документів, ведення архівів та перетво­рення форматів. Документ є головним засобом подання інформації для юридичного оформлених відомостей про об'єкт управління. Документи становлять основну частину інформаційних потоків у системі управління.

Уніфікована система первинної документації (УСД) – це комплекс взаємопов’язаних форм документів і процесів документування даних і документообігу, які відповідають єдиним правилам та вимогам і є засобом реалізації інформаційних процесів для документованого обміну даними при управлінні народним господарством.

На сьогодні в Україні уніфікована система документації включає 16 уніфікованих підсистем документації та 4500 уніфікованих форм документів (планової, звітно-ста­тистичної, первинно-облікової, організаційно-розпоряд­чої, розрахунково-грошової документації та ін.). Відбувається докорінна зміна самої технології документування і документообігу завдяки застосуванню нових комп’ютерних технологій, що базуються на використанні спільної інформаційної бази, створенні автоматизованих робочих місць, використанні мережних технологій обміну даними.

У Законі України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 року дано визначення поняття «електронний документ» та регламентовано основні засади електронного документообігу.

Електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, без спотворень переданий, збережений і перетворений у візуальну форму (на екран чи на папір).

Обов’язковим реквізитом електронного документа є електронний підпис. Його визначення вказано у Законі України «Про електронний цифровий підпис»: електронний цифровий підпис – вид підпису, що отримується шляхом криптографічного перетворення набору електронних даних, підпис додається до цього набору, логічно з ним поєднується, дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Він прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо:

• електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису;

• під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису;

• особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Сертифікат ключа видається центром сертифікації ключів, який засвідчує підписувачу чинність і належність відкритого ключа.

Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у паперовій формі.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним цифровим підписом автора.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Електронний документообіг – це послідовність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням супроводжуючих перевірок цілісності та підтвердження факту одержання таких документів.

При зберіганні електронних документів обов’язкове додержання таких вимог:

• інформація, що міститься в електронних документах, повинна бути доступною для її подальшого використання;

• має бути забезпечена можливість відновлення електронного документа у тому форматі, в якому він був створений, відправлений або одержаний;

• повинна зберігатися інформація, яка дає змогу встановити походження та призначення електронного документа, а також дату і час його відправлення чи одержання.

Строк зберігання електронних документів на електронних носіях інформації повинен бути не меншим від строку, встановленого законодавством для відповідних документів на папері.