1.2. Поняття самооцінки і чинники її формування у дівчат

У сучасній психології проблема самооцінки є одній з найбільш розроблених. Початковим для її аналізу служить традиційне уявлення про те, що самооцінка функціонує, як частина самосвідомості. Так що ж все-таки означає поняття самооцінки? Як такого в науковій літературі визначення немає (або їх безліч), я вибрала більш відповідні, яке зможе розкрити суть цього поняття і що воно із себе вдає. Самооцінка - це оцінка особою самою себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. [] Саме вона багато в чому визначає взаємини з тими, що оточують, критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач.

Відносячись до ядра особи, самооцінка є важливим регулювальником її поведінки. Від самооцінки залежать взаємини людини з тими, що оточують, його критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток його особи.

У зарубіжній літературі як такого визначення немає, тому там прийнятий термін «концепція – «Я»», що позначає сукупність всіх представлень індивіда про себе. У концепції «Я» виділяються описова складова, звана образом «Я», як якась когнітивна підструктура, і емоційно-ціннісне відношення людини до себе, іменується самовідношенням. Поведінкові реакції, що породжуються образом «Я» і самовідношенням, конструюють поведінкову складову концепції «Я».

У самооцінки виділяють три рівні: 1) високий; 2) адекватний (середній); 3) низький.

Самооцінка формується в молодшому шкільному віці. Це загальна самооцінка, найбільш стійка і постійна. На формування самооцінки робить вплив близьке оточення дитини – його сім'я. Протягом життя людини, під діями соціального середовища, успіху або невдачі діяльності відбувається коливання в самооцінці – це приватні самооцінки.

У науковій літературі виділяють ряд чинників, що впливають на формування самооцінки особи:

1) Родинний чинник - саме в сім'ї дитина вперше виявляє, чи люблять його, чи приймають його таким, який він є, чи супроводжують його успіх або невдачі. Як вважають багато психологів, саме в перші п'ять років життя у людини в основному формується структура особи, закладаються основи «Я-концепції». У цей період дитина особливо уразлива і несамостійна, емоційно залежна від сім'ї, в якій задовольняються повністю або не повністю її потреби. Тут виділяють підструктури родинного чинника і до них відносяться:

а) вплив членів сім'ї на становленні самооцінки – самооцінка пов'язана з розмірами сім'ї і старшинством серед дітей;

б) прийняття і відштовхування дитини – батьки внутрішньо приймають дитину, а стосунки в сім'ї є відвічно здоровими, тобто батьки приймають свою дитину такою, яка віна є, не дивлячись на її розумові і фізичні недоліки;

в) поблажливість і вимогливість у вихованні – тут формування самооцінки полягає в доброзичливому відношенні до дитини, але при цьому з умінням встановити певні кордони;

г) розпад сім'ї – розрив стосунків згубно впливає на формування самооцінки дитини. Як правило в таких ситуаціях може сформуватися низька самооцінка;

д) зацікавленість батьків в дитині – можна виділити три області відношення: 1) знання батьками друзів дитини; 2) зацікавленість батьків в результатах навчання дитини; 3) взаємодія батьків з дитиною в загальній бесіді за столом. Взаємини в цих трьох сферах можуть служити показником зацікавленості в благополуччі і розвитку дитини.

2) Соціальний чинник – головним в цьому чиннику є наявність приватної самооцінки, яка ситуативна і може вагатися. Саме коливання приватної самооцінки викликають ситуативні зміни в житті людини: успіх або невдача, порівняння себе з іншими, вплив соціуму тощо. Так само як і родинний чинник, соціальний ділиться на ряд підструктур:

а) вплив соціуму в дошкільному віці;

б) положення сім'ї в соціумі;

в) вплив невдачі;

г) принцип «самозвеличання», що впливає на самооцінку, – принцип інтеріорізації чужих оцінок - теорія відбитого, дзеркально «Я» (концепція Кулі і Міда). Уявлення людини про самого себе багато в чому залежить від того, як оцінюють ті, що його оточують, особливо якщо це колективна, групова оцінка. Під впливом благополучних думок самооцінка підвищується, неблагополучних – знижується.

3) Чинник фізичного «Я – образа» - тут розглядається принцип сприйняття саме себе, прийняття своїх недоліків, свого соціального статусу, стилю одягу і так далі не дивлячись на оцінку тих, що оточують. []

Всі ці чинники впливають на формування в особі різного рівня самооцінки, який залежно від ситуації або чинника, може сформуватися або на дуже низькому рівні, або дуже завищеному.

Знати самооцінку людини дуже важливо для встановлення стосунків з ним, для нормального спілкування, в яке люди, як соціальні істоти, неминуче включаються. У самооцінці відбивається те, що особистість дізнається про себе від інших, і його зростаюча власна активність направлена на усвідомлення своїх дій і особистих якостей. У самооцінці людини відбивається не лише його відношення до вже досягнутому, але і те, яким він хотів би бути, його прагнення, надії. Самооцінка найтіснішим чином пов'язана з тим, на що людина претендує. Саме тому треба дуже правильно підходити до формування самооцінки тому що завищена самооцінка приводить до формування таких особливостей особи, як самовпевненість, зарозумілість, некритичність і тому подібне. Постійне заниження оцінки дитини з боку тих, що оточують, і самій особі формує в ній боязкість, невіру в свої сили, замкнутість, сором'язливість та інше. Та лише формування адекватної оцінки і самооцінки забезпечує сприятливий емоційний стан, стимулює діяльність, вселяє в людину упевненість в досягненні намічених цілей.