43.Нац відр Наддніп Укр 19ст

Сучасні історики виділяють у розвитку національних рухів Східної Європи три етапи, які умовно можна назвати фольклорно-етнографічним, культурницьким та політичним. Ліквідація автономного устрою Слобідської України, Запорожжя, Гетьманщини у 60-80-х роках XVIII ст. викликала протест серед значної частини козацької старшини, права якої на дворянський титул неохоче визнавались Санкт-Петербургом. До того ж українська шляхта користувалась ширшими привілеями, ніж російські дворяни. Так, шляхтичі були звільнені від обов'язкової державної і військової служби, їхні маєтки не підлягали державній конфіскації, їх могли судити лише такі, як вони. Захищаючи свої станові права та привілеї, шляхта водночас відстоювала автономні права України. Визначними провідниками шляхти стали Григорій Полетика і Василь Капніст. Останній за дорученням групи козацької старшини у 1791 р. виїхав з таємною місією до Берліна, щоб викласти свій план відриву України від Росії і включення її до складу Прусської держави. Більшість української верхівки, однак, не заходила у своїх поглядах так далеко.

У середині 80-х років опозиційні настрої козацької старшини згасають, Російська влада поступово задовольнила їхні станові, українські патріоти намагались зберегти місцеву правову систему, засновану на Литовському статуті та Магдебурзькому праві, а також прагнули відновити козацьке військо.

Уже перші історичні дослідження з історії краю з'явилися у 70-ті роки XVIII ст.: "Зібрання історичне С. Лукомського, "Короткий літопис Малої Росії та ін.,їх поява підводила до думки, що український народ має власну історію і самобутню культуру. Копітка праця перших дослідників відіграла значну роль у розвитку наукових досліджень української історії. На початку XIX ст. з'являються досконаліші узагальнюючі праці-можна виділити "Історію Русів"

"Історія Русів" власне не наукова праця, а політичний трактат, який відбивав політичні настрої прихильників відновлення автономії України. У той же час "Історію Русів" можна назвати першою політичною історією України. Дата створення та автор її залишаються невідомими. Книга мала виразно антипольське і антиросійське спрямування, а її головною ідеєю було відновлення автономних прав.

Крім автономістських настроїв нащадків козацької старшини, могутнім поштовхом до українського національного відродження стали нові міжнародні реалії та світоглядні і політичні теорії. Іншим сильним подразником українського руху було поширення романтизму. Романтики прославляли народ, його пісенну культуру, традиції як вияв своєрідного національного духу.

Концепції романтиків вплинули на збирання етнографічного матеріалу. У 1819 р. у Петербурзі побачила світ перша збірка українських історичних дум, які зібрав М. Цертелєв. У 1827 р. з'явилося видання українських пісень, підготовлених Михайлом Максимовичем. Ця збірка вплинула на творчість Шевченка, Гоголя, Пушкіна та ін.

Вплив романтизму особливо був відчутним на Слобожанщині. У Харківському університеті, що був відкритий 1805 p., в 2С-30-Х роках XIX ст. діяв літературний гурток, який відіграв значну роль у розвитку нової української літератури. Срезневський став провідником ідей слов'янської єдності.

Романтичний напрям в українській літературі аж до 30-40-х років XIX ст. співіснував з класицизмом. Це добре помітно на творчості І.Котляревського. Поема "Енеїда"(1798 р.) є зразком літератури класицизму, а п'єса "Наталка Полтавка" — романтизму.

Історичні й фольклористичні дослідження давали відповіді на питання про історичне коріння й культурну відмінність української нації. Хоча цей літературно-науковий рух не мав організованої форми, збирання культурної спадщини створило сприятливе середовище для формування новітньої української свідомості.

Ключові дати

1791 р. — місія Капніста до Берліну

1798 р. - поява поеми "Енеїда" І.Котляревського

1819 р. - видання першої збірки українських історичних дум