42.Гетьманщ у скл рос імп

Отже, у 1648—1654 pp. починає створюватися національна правова система України, хоча вона все ще ґрунтувалася на Литовських статутах і магдебурзькому праві. Це явище було пов'язане з молодістю української державності. У другій чверті XVIII ст. розпочалася кодифікація права України, для якої були серйозні причини. З другої половини XVІІ ст. в Україні почався процес перерозподілу землі. Верхівка (насамперед козацька старшина, шляхта та реєстрове козацтво) поспішала утвердитись в правах власності на землю як основу феодального господарювання. Кримінальним злочином у матеріальному розумінні вважалася дія, що завдала шкоди та збитків не тільки життю, здоров'ю, майну, честі особи, а й "шкоду та збиток державі. На кінець XVIII ст. в десятки разів зросла кількість козаків, які за своїми економічними можливостями вже нічим фактично не відрізнялися від залежних селян чи міщан. Вони так само, як і останні, виконували обтяжливі повинності на користь держави та можновладців. Царський уряд зробив усе можливе для того, щоб знищити вільні й могутні збройні сили України - гарантію збереження національного автономного устрою. Глибокі зміни сталися також у духовному житті українців, їх зумовили як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники. Зокрема, тенденції до закріпачення, русифікація місцевої еліти, скасування принципів автономії гальмували розвиток науки і культури, зводили нанівець державницькі устремління й саму ідею республіканського устрою. На побут і звичаї Гетьманської України дедалі помітніше впливали нововведення в Московії, частково Польщі, інших сусідніх країнах. Проте навіть за цих складних обставин діяло власне судочинство й існували характерні норми поведінки, ознаки в одязі, харчуванні, зовнішньому вигляді людей. На становищі корінних жителів прямо позначалася й зовнішня політика Московії. Адже майже безперервні війни, що їх вона вела, підривали людські ресурси, обмежували можливості народного господарства. Геноцид, запроваджений Петром І, а згодом продовжений іншими російськими імператорами на українських землях, породжував космополітизм, руйнував віру національних кадрів у власні сили. Остання чверть XVII й майже все XVIII ст. минули в неперервній боротьбі народу Правобережної України за возз'єднання з Лівобережжям. Єдину "власну свою і предків своїх вітчизну милу Україну" "правобережних" і "лівобережних" українців закликали відстоювати їхні ватажки - І.Самойлович, І.Мазепа, П.Полуботок, І.Скоропадський, А.Могила, П.Орлик та інші. Але реальність життя була зовсім іншою. Розколота Українська держава до кінця XVIII ст. поступово перетворилася в провінційні частини інших країн

Передумови,початки та особливості 1-го етапу укр.-нац. відродження. На рубежі 18-19 ст. починається новий етап в історії українського народу. Національне відродження в Україні на рубежі 18-19 ст. розвивається під впливом європейської суспільно-політичної думки. В цей період в Україні зростає кількість освітніх закладів, з'являється новий соціальний прошарок - молода українська інтелігенція. Початок національного відродження був пов'язаний з пошуками національної ідентичності в середовищі молодого покоління нащадків козацької старшини. Зростання рівня освіти серед українського дворянства обумовило поширення в Україні ідей європейського Просвітництва, американської та французької революцій. Важливим джерелом національного відродження в Україні стало поширення ідей європейського романтизму Щ}. Першими "будителями" національної свідомості на західноукраїнських землях стали стор. 5 з 9 представники греко-католицького духовенства, зокрема найбільш відомі з них М.Шашкевич І.Вагилевич , Я.Головацький Таким чином, пошук національної ідентичності на українських землях відбувався у руслі світового піднесення модерних націй. Основними чинниками національного відродження стали поширення освіти, акумулювання місцевого елітою європейських демократичних ідей, романтизація та ідеалізація свого минулого.