39. Гетьманщина в сер 18 ст.

Гетьманщина — усталена в сучасній науковій літературі назва україноруської козацької держави на землях Наддніпрянщини, Сіверщини та Поділля у 1648-1781 pp. Під цією назвою держава була відомою переважно у народній мові того часу, у офіційних документах вона називалась Військо Запорізьке, Князівство Руське, Мала Русь або Малоросія.

Утворилася внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Очолювалася виборним гетьманом, управлялася козаками. З 1654 року, з перервами, перебувала під протекторатом Московського царства, а згодом Російської імперії. 1667 року, в результаті громадянської війни та Андрусівського миру між Польщею та Росією, була розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну. Після остаточного скасування поляками козацького устрою на Правобережжі 1699 року, продовжила існування на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Росії від Речі Посполитої, Османської імперії та Кримського ханства. 1709 року, під час Великої північної війни, невдало намагалася перейти під протекторат Швеції. Протягом 18 століття, зусиллями російського уряду, поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року наказом російської імператриці Катерини ІІ була позбавлена інституту гетьмана, а 1786 року — козацького полкового устрою. 1765 року перетворена на Малоросійську губернію Російської імперії. К.Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на самостійну українську державу європейського типу. У процесі цієї перебудови виявилися дві головні політичні течії серед вищої козацької старшини. Одна з них, консервативна (речниками її були генеральний писар Андрій Безбородько й генеральний підскарбій Михайло Скоропадський), намагалася, зберігаючи традиційний козацький устрій Гетьманщини, наблизити його до шляхетського ладу Речі Посполитої. За гетьманування К.Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти,

запроваджено систему шляхетських судів — земських, гродських і підкоморських (1760—1763), війтівські посади у великих містах передано до козацької старшини. Поширилися політичні права старшини, яка частіше брала участь у старшинських з'їздах, «зібраннях», а згодом (1763—1764) у «Генеральному зібранні» в Глухові для обговорення важливіших справ і проектів державних реформ. Термін «шляхетство» став офіційною назвою козацької старшини. Поруч з тим ішов процес обмеження прав посполитих, але одночасно було відкрито ширший доступ до старшини представникам некозацьких верств (духовенство, міський патриціат тощо).

Друга політична течія, до якої належали здебільшого представники молодої старшинської інтелігенції, що здобували часто високу освіту в Західній Європі (речником їх були брати Туманські, зокрема Василь, майбутній генеральний писар), шукала зразків для державної перебудови своєї країни на Заході й воліла встановити в Україні (в дусі освіченого абсолютизму) гетьманську монархію, спадкову в роді Розумовських, але з наданням їй певних конституційних форм парламентарного типу («Генеральні зібрання»). Ця течія набрала більшого впливу на початку 1760-х pp., коли вона 1764 року (мабуть, за згодою К.Розумовського) зробила спробу висунути свої домагання не лише в Україні, але й перед російським урядом.

Це пожвавлення українського політичного життя й думки було пов'язане з діяльністю самого К.Розумовського. Перелік реформ, що було запроваджено Кирилом Розумовським (роки правління 1750 - 1764) у роки його правління.

1)Гетьманщину було поділено на 20 повітів. Кожен із власними судами, суддів обирали з маєтної знаті.

2) Модернізація козацького війська: уніформа, артилерія, систематизація вишколу.

3) Офіцери стають дворянами.

4) Скасовано митні кордони Укр та Росії.

5) Бюджет Гетьманщини ставиться під Рос контроль.

Брат К. Розум. був фаворитом імператриці Єлизавети Петрівни, саме завдяки цьому він мав деяку свободу дії. Вступ на російський пристол Катерини ІІ супроводжувався посиленням абсолютистської влади царизму. Це призвело до конфликту між Єкатериною ІІ і К. Розум. Він скликає старшину на раду у Глухові, та вирішує послати петицію Катерині, щоб розширити права автономії. А вона навпаки знищує всі права і жадає відставки Розумовського. На Україні було ліквідовано нею гетьманство і введено малоросйське генерал-губернаторство, і малоросійську колегію при ньому на чолі з П. Румянцевим. К. Розумовський в 1764 іде у відставку.