24.Зап Січ: сусп-політ устр

Січ – укріплене невелике місто, яке було оточене ровом з водою; в центрі була церква, майдан. 1556 р. перша козацька Січ, яка була заснована Вишневецьким, але у 1557 р. була зруйнована монголо-татарами. Серед козаків були купці, духовенство, заможні громадяни. Козацька рада – верховний орган управління. Кошовий отаман – при військовому нападі мав необмежену владу. Військовий суддя – слідкував за дотриманням правил на Січі. Писар – займався документами. Військовий осавул – помічник писаря та кошового отамана. Кошовому отаману,або гетьману належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі. Укр. козацтво мало свої символи-відзнаки,або клейноди. Серед них корогва-прапор, бунчук, булава та печатка з гербом. Військова організація: Гучної слави зажила козацька піхота - основний рід козацького війська. Під час бою козаки-піхотинці шикувалися у 3 шеренги. Під час особливо жорстоких битв застосовувався й інший бойовий порядок. Такий бій козаки наз. галасом. Найпопулярнішим серед козаків був бойовий порядок,що наз табором. Він застосовувався козаками на марші, в обороні та в наступі. Козацька розвідка: постійна загроза нападу з боку Туреччини змушувала козаків дбати про розвідку. У запорізькому війську були сторожова служба й дозір. КОЗАЦЬКА ЗБРОЯ: Запорожці були великими майстрами артилерійської справи. Вони надавали перевагу легким гарматам., користувалися Рушницею, спис, шабля. Козацький флот: Військова майстерність козаків повною мірою виявлялася і в морських походах. Козацький флот складався з легких з незвичайно маневрених човнів – Чайок. Вони рухалися за допомогою весел,або вітрил. Вони могли легко пристати до берега, на відміну від громіздких тур. галер. Військова майстерність набула розголосу в світі. Ще 16ст. польський уряд викор. козаків. У 1572р. Польський король Сигізмунд 2 Август видав універсал, за яким на службу було взято 300 козаків. Аби не допускати антипольських повстань, король 1578р. Здійснив козацьку реформу. 500 козаків, найнятих на службу,було внесено до спеціального списку - реєстру. Саме тому їх називали реєстровими. Реєстровцям було передано у володіння м. Трафтемірів поблизу Канева,а також Зарубський монастир. Уряд Речі Посполитої надав реєстровцям право на незалежність від місцевої адміністрації, звільнив від податків, і повинностей,окрім військової. Вони підпорядковувались своїй старшині, мали окремий суд,право на земельні володіння та дозвіл на промисли й торгівлю,а також одержували платню грішми. Нереєстрові козацтво, яке виникло внаслідок самовільного «покозачення» і не маючи офіційного визначення статусу, вело козацький спосіб життя у прикордонних районах. Проте, незважаючи на неоднорідність, козацтво вже мало свою соціальну нішу, власне місце в становій ієрархії Речі Посполитої.

25. Коз-сел повс к16ст. 18ст

Перше велике антифеодальне селянсько-козацьке повстання, очолюване К. Косинським, відбулося в 1591-1593 рр. У 1591 р. Косинський на чолі загону козаків за підтримки селян і міської бідноти захопив Білу Церкву. Згодом спалахнула широка антифеодальна боротьба на Київщині та Переяславщині. Повстанці захопили Трипілля і Переяслав, підійшли до Києва. Рух перекинувся також на Волинське і Брацлавське воєводства. Магнати, злякавшись, створили ополчення шляхти на чолі з київським воєводою князем Острозьким і виступили проти Косинського. У січні 1593 р. під містечком П'яткою на Житомирщині відбулася битва, що тривала тиждень, але так і не виявила переможця. Повстанці відійшли на Січ. У травні 1593 р. двотисячний загін козаків на чолі з Косинським знову вирушив із Запорозької Січі й незабаром оточив Черкаси. Черкаський староста, не дочекавшись допомоги, розпочав переговори з Косинським, запросив його до замку і вбив. Навесні 1594 р. знову почалося повстання проти польської шляхти. Очолив його Северин Наливайко. У Запорозькій Січі він був сотником. Народне повстання охопило Брацлавщину і Волинь. Кріпосні селяни вступали в загони і оголошували себе козаками. Навесні 1595 р. військо повстанців розділилося. Частина його на чолі з Наливайком вирушила до Білорусії. Друга частина на чолі з Григорієм Лободою і Матвієм Шаулою -- до південної Наддніпрянщини. Загін Наливайка захопив Старокостянтинів, Кременець, Слуцьк, Бобруйськ, Могилів і розбив війська шляхти. Водночас військо під проводом Лободи заволоділо Черкасами та Каневом. Піднявшись Дніпром, Шаула захопив Київ і пішов у Білорусію. Таким чином, усе українське Правобережжя та Південно-Східна Білорусія опинилися в руках повстанців. Навесні 1596 р. війська Наливайка, Лободи і Шаули об'єдналися неподалік від Білої Церкви. Кількість їх становила 4 тис. До Білої Церкви наближалося і польсько-шляхетське військо. В урочищі Гострий Камінь відбулася битва. Козаки зазнали великих втрат. Захопивши табір, поляки влаштували жорстоку розправу. Тільки невеликій частині козаків на чолі з підполковником Кремінським вдалося прорватися на Січ. Наливайка після десяти місяців допитів четвертували у Варшаві. Жолкевський, Вишневецькі, Потоцькі, Калиновські одержали тут нові земельні володіння. Розпочався період кріпосницько-шляхетської реакції. Петро Сагайдачний здійснив похід на Кафу в 1616 р. Виступи 30-х рр. ХVІІ ст. Щоб утихомирити непокірних, у 1625 р. в Україну було направлено восьмитисячне військо Конєцпольського, якого польський уряд призначив гетьманом. Назустріч йому із Запорозької Січі виступило шеститисячне військо на чолі з Марком Жмайлом. Тарас Федорович (Трясило) організував і повів проти шляхти велике військо. Польське військо знов очолив Конєцпольський. Після кількох битв у Переяславі було підписано угоду, згідно з якою реєстр збільшився до 8 тис, усім козакам, які брали участь у повстанні, було оголошено амністію. У 1635 р. Річ Посполита для контролю за козаками побудувала на Дніпрі, на північ від Січі, фортецю Кодак. Та за кілька місяців до завершення будівництва загін козаків на чолі з гетьманом Іваном Сулимою зруйнував фортецю і знищив її гарнізон.

У 1637 р. почалося нове повстання, яке очолив запорозький гетьман Павло Бут (Павлюк). Проте у грудні 1637 р. під Кумейками поблизу Чигирина 15-тисячна польська армія завдала їм рішучого удару. Павлюка схопили і стратили у Варшаві. У 1638 р. повстання на Лівобережній Україні очолили запорозький гетьман Яків Острянин, полковники Карпо Скидан і Дмитро Гуня. Після цих повстань, прагнучи помститися козакам, Польща скоротила реєстр до 6 тис. і позбавила навіть реєстрових козаків права на самоврядування. Скасовувалася посада гетьмана, а замість нього вводилася посада польського старости, яку затверджував король. Козацькі полковники і осавули мали тепер обиратися з шляхти. Обмежувалася й територія козаків. А тих, хто втікав із Січі без дозволу, страчували. Тисячі козаків, яких не внесли до реєстру, оголошувались кріпаками. Проте всі ці заходи не тільки не втихомирили козаків, а навпаки, спричинили нове повстання. Наступне десятиріччя (1639-1648 рр.), назване польськими істориками "золотим спокоєм", було періодом особливо жорстокого і соціального, і національного гноблення.