22. Берестейська унія

Берестейська унія - рішення Київської митрополії Руської православної церкви на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догматів і збереження православної обрядності. Унію формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року. Безпосередніми приводами до унії були: невдоволення українських православних єпископів тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у братства; бажання єпископів звільнитися від підлеглості східним патріархам, які підтримували братства; намагання верхівки українського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпископами. Проти унії протестувала значна частина православної шляхти, деякі магнати, більшість духовенства Народна визвольна війна 1648—1654 років привела до цілковитої ліквідації унії на Лівобережжі. Берестейська унія: з моменту розколу християнства1054р. На православну і катол. гілку. намагаючись підняти престиж православного духовенства,подолати дискримінацію православних, львівський єпископ Гедеон на з’їзді в Белізі (1590) став ініціатором підписання унії. Юридичне оформлення мало відб. (1596)у м Бересті. Однак собор розколовся на дві частини уніатська і православна. Уніатська затвердила акт об’єднання церков та утв. Греко-катол. церкви. яка підпоряд папі Римському. Церковні обряди зал. православними,а церковно-слов’янська мова - мова богослужіння. Король Сигізмунд 3 підтримував унію. Греко-католицьке духовенство,як і католицьке звільнилося від сплати податків,уніатська шляхта нарівні з католицькою могла претендувати на державні посади. Крім того,греко-католицьким єпископам було обіцяно місце в сенат,але цю домовленість лишилась не здійсненою. А Укр. Православна церква,попри велику кількість прихильників залишилась поза законом. Навколо ідеї об’єднання церков розгорнулася гостра і дуже цікава суперечка. До Берестейського собору готувалося не лише прихильники унії, за пришвидшення ідеї унії в життя виступало двоє православних єпископи - Іпатій Потій та Кирило Терлецький. а і її противники. (так змінили свою позицію щодо об’єднання церков, відмовившись від унії, єпископ Гедеон Балабан. Заперечували унію братства та монастирі. Антиунійську боротьбу очолив князь Василь-Констянтин Острозький. Численні протести православних свідчили, що про добровільне з’єднання церков і годі було й думати. 1637 р., а далі смерть самого Могили (1 січня 1647 р.) і початок козацької революції зробили з проекту універсальної унії свого роду музейний експонат, покликаний засвідчити, що обидві сторони зрештою усвідомили розкол руської церкви як зло, якого можна позбутися, лише йдучи на взаємні поступки.

У 1632 р. київським митрополитом став Петро Могила. Для відновлення авторитету православної церкви Петро Могила розпочав поступове проведення реформи церкви, першим кроком якої стало налагодження суворої дисципліни з-поміж ченців і духовенства. Для нагляду за церковним життям Петро Могила запровадив посади двох митрополичих намісників. Контроль за духовним життям повинні були здійснювати єпархіальні собори.

Зміни, що відбувалися в церковному житті, були закріплені в кількох книгах. Важливою подією стала поява твору «Православне сповідання віри», написаного настоятелем Києво-Печерського монастиря Ісайєю Трофимовичем за активної участі Петра Могили. Твір, у якому викладалися основи православної віри, було схвалено константинопольським патріархом та затверджено собором східних патріархів у Яссах. Сам Петро Могила був автором двох надзвичайно важливих церковних книжок — «Служебника» й «Требника»,

Петро Могила зібрав навколо себе освічене духовенство, яке взяло у свої руки церковні справи, усунувши становище, за якого освічені братчики вирішували різні релігійні питання. Свою роль у врятуванні православної церкви у найбільш скрутні для неї часи братства виконали. Нові часи вимагали консолідації церкви.

Значення діяльності Петра Могили, спрямованої на розбудову церковного й культурного життя України, важко переоцінити. Недарма час, протягом якого Могила був митрополитом, називають Могилянською добою. За визначні заслуги перед Українською православною церквою 12 грудня 1996 р. Петро Могила був канонізований — визнаний Святим.