2. Трипільська культура

Найяскравішою археологічною культурою епохи енеоліту (мідно-кам'яний вік - 2,5 тис. рр. до н.е.) була трипільська, пам'ятки якої виявлені в лісостеповій зоні на величезних обширах від Пруту і Дунаю до Дніпра. Назва її походить від однойменного села на Київщині, де її залишки вперше були досліджені ще на початку 90-х років минулого століття українським археологом чеського походження В. Хвойкою. Вона була поширена від південне-східного Прикарпаття до Дніпра переважно на території лісостепової смуги Правобережної України та Молдавії на площі приблизно 190 тис. кв. км. Особливістю трипільської культури був досить тривалий період (1500-2000 рр.) поступового розвитку. Походження цієї культури остаточно не з'ясовано. Одні вчені вважають, що її залишили місцеві неолітичні племена буго-дністровської культури, інші стверджують, що її носіями були прийшлі племена із Балкан чи Східного Середземномор'я Трипільська культура належала найбільш розвиненій групі племен того часу. Ці племена були обізнані з обробітком заліза, міді,вміли виготовляти знаряддя праці, зброю, оздоби, будувати прямокутні наземні житла з дерев'яним каркасом, ліпити досконалий гончарний посуд, прикрашений поліхромною або промальованою орнаментацією у формі спіралей, стрічок та інших композицій. Знахідки трипільської культури досліджено в селах Луці - Врублівецькій і Ленківцях над середнім Дністром, в урочищі Коломийщина на Київщині, в селах Володимирівні у Степовій Україні, Шишицях на Буковині, у могильнику на Червоному хуторі біля Києва. Провідними галузями господарства цих племен були орне землеробство, рільництво та скотарство. Вирощували всі основні хлібні злаки. Трипільці вирощували абрикоси, сливу, аличу, тобто ті культури, які дійшли до наших днів. Знаряддями обробітку ґрунту спочатку була мотика з кам'яним або роговим кінцем, а згодом - рало, плуг і тяглова сила тварин: биків і коней. Урожай зернових збирали крем'яними серпами, мололи зерно кам'яними жорнами. Це різко підвищило загальну культуру землеробства, виникла можливість переходу до перелогової системи землекористування. Розводили велику й дрібну рогату худобу. Полювання та риболовля перетворились на допоміжні види діяльності. Проживали трипільці в поселеннях, розташованих поблизу рік на першій і другій надзаплавних терасах. На ранньому етапі існування цієї культури поселення мали з кілька десятків жител та господарських будівель, розміщених рядами або по колу. Число мешканців досягало кількасот. Найтиповішим житлом було глинобитна одно та двоповерхова будівля прямокутної форми з кількома приміщеннями, з глиняними підлогами, оштукатуреними і пофарбованими, переважно в червоний колір стінами і малими вікнами, призьби, печі з припічками й коминами назовні, глиняні долівки. Перший поверх призначався, як правило, для печі, зберігання інвентарю, помолу зерна, а верхній - для житла. Покрівля була двосхила, крита соломою і,мабуть, знизу обмазана глиною. У кожному будинку проживали, як правило, дві - три споріднені парні сім'ї. Основні знаряддя праці - ножі, мотики, різці, свердла, предмети побуту і прикраси, тесла - виготовлялися з каменю, кременю, кістки, рогу, глини. Були й металеві вироби. Наприклад, з міді. При виробленні знарядь праці використовували дриль з кам'яним свердлом. Трипільські племена, які не мали на своїй території покладів міді, шляхом торгового обміну з населенням Середземномор'я і Балканського півострова, одержували мідні сокири, ножі, кинджали, рибальські гачки, шину, побутові речі і прикраси. Розвивалося прядіння і ткацтво. За рівнем соціально-економічного розвитку племена трипільської, культури наблизилися до рівня цивілізацій Єгипту та Близького Сходу, але з різних причин не мали державних утворень. Однією з них та одночасно досить вірогідною причиною зникнення цієї культури стала навала скотарських племен з Північного Причорномор'я. Фахівці висловлюють також гіпотези, що ґрунтуються також на клімато-екологічних, антропологічних засадах. Характер господарське діяльності трипільців зумовив дальший розвиток територіальних зв'язків у формах соціального життя. На основі теоретичних общин формуються племена, зароджуються міжплемінні об'єднання, складається ієрархічна структура родів, виділяються найзнатніші з них на чолі з визнаними главами - патріархами.