14. Русь і кочовий Степ

Київська Русь і степові кочівники пов'язані здебільшого з міжусобними війнами на Русі, де половці виступали як союзники тих чи інших князів. З 57 спільних русько-половецьких походів 53 пов'язані з міжусобною боротьбою давньоруських князів, в яких половці енергійно захищали інтереси близьких їм князів. Між половцями й русичами було укладено 14 мирних угод. З вини половців мирні угоди порушувались двічі й обидва рази тягнули за собою серію нищівних для половців ударів русичів. Останні ж дозволили собі шість разів порушити мирні угоди, тобто необхідно визнати, що не половці завойовували Русь, а навпаки, Русь завойовувала половців.

Багато києворуських князів завдяки династичним шлюбам були у родинних стосунках з половецькими князями. Саме в Половецькому степу знаходили собі притулок опальні руські князі.

Намагаючись довести шкоду, вони порушували торговельні зв'язки землеробської країни, грабували купецькі каравани. Однак кочові народи зацікавлені у транзитній торгівлі не менш землеробських, оскільки, отримуючи мито з купців, дістають собі необхідні товари. Як і всі кочівники світу, вони без перешкод пропускали через свою територію купців, які сплачували за це мито.

Із загостренням боротьби транзитна торгівля зазнавала збитків. Так було з половцями, які у 1167 р. заради помсти русичам пограбували купецькі каравани. Однак після 1170 р. ситуація нормалізувалася. Те саме відбувалося й після приходу монголів у Причорноморські степи. Під час військових дій торговельні шляхи порушувалися, однак незабаром транзитна торгівля відновлювалась.

Щодо жорстокості кочівників, то осілі народи у війні виявляли не меншу жорстокість. Так, візантійці, завдавши нищівної поразки печенігам у 1091 р., взяли в полон 30 тис. осіб, у тому числі жінок, старих та дітей, і протягом однієї ночі усіх їх вирізали. Ця акція нажахала половців, і вони якнайшвидше відступили від візантійських військ. Не менш жорстокими були й русичі, коли під час своїх міжусобиць грабували, палили та знищували своїх одноплемінників. З усього вищенаведеного випливає, що стосунки між кочівниками і Київською Руссю не могли бути тільки ворожими. Обидві культури, і осіла, і кочова, мали одна в одній потребу і не могли постійно воювати. Пограбування осілих хліборобських народів було господарства. Це відомий факт. Пограбування притаманне всім кочовим народам світу, однак не є єдиним джерелом доходів кочових народів. Вузькоспрямованість кочівницького господарства, пов'язаного зі скотарством і обробкою його продуктів, зумовлювала потребу в продуктах хліборобства. Хлібороби, в свою чергу, мали потребу в продуктах скотарського господарства. Тому військові дії та пограбування повинні були неминуче змінюватися мирними взаємовідносинами, даючи можливість обом культурам, і скотарській, і хліборобській, вести нормальний товарообмін. Інтенсифікація кочового способу виробництва приводила до осідання кочівників на землю, інтеграції їх із хліборобськими культурами, налагодження мирних економічних відносин. Русь XI—XII ст. відігравала велику роль в осіданні печенігів і торків. Руські князі, як правильно визначила С. О. Плетньова, намагалися поставити і половців, як перед тим печенігів і торків, у васальну залежність. Однак половці виявилися найміцнішим етносом з тих, що з'являлися на кордонах Русі в той час. Хоча Русі не вдалося домогтися васальної залежності половців, вона тим не менш мала значний вплив на половецький етнос завдяки союзницьким стосункам, династичним шлюбам, що забезпечували періоди мирних контактів кочівників із землеробами. Після завоювання степів монголами печеніги, торки, половці разом з прийшлим монгольським населенням, а також зі слов'янським населенням степу стали тим підґрунтям, на якому згодом сформувався новий етнос, який постійно вбирав у себе нові прийшлі сюди етнічні групи населення, переплавляючи елементи багатьох культур у нову своєрідну культуру.