5.3. Структура управління в натовпо-елітарному суспільстві

Знання загальної теорії управління в Глобальному історичному процесі дає можливість правильно накреслити заходи, що зберігають життєформувальну концепцію народу, визначати й виділяти за ступенями важливості основні загрози національній безпеці.

При розгляді Глобального історичного процесу існує два принципових наукових підходи:

1. Глобальний історичний процес є об’єктивним процесом, що саморегулюється.

2. Глобальний історичний процес є цілеспрямовано керованим процесом.

Прихильники першого підходу сповідують різні соціологічні концепції, в основі яких лежать матеріалістичні теорії, наприклад, історичний матеріалізм. Другий підхід ґрунтується на релігійних та інших ідеалістичних теоріях, у тому числі й на теорії світової змови. Існує й інша, на наш погляд, найбільш правильна думка, що Глобальний історичний процес розвивається цілеспрямовано на великому (сотні й тисячі років) історичному часовому відрізку і як об’єктивний процес, що саморегулюється в межах невеликого (до сотні років) історичного часового відрізку. Саме час розділяє й об’єднує ці два наукових підходи.

Проте в соціальних системах важливим є не просто час, а біологічний — час зміни поколінь людей і передавання на генетичному рівні нагромаджених знань від одного покоління до іншого. Вся історична практика, а ХХ століття особливо, є багатою на пропагандистсько-ідеологічні трюкацтва, розраховані на мобілізацію зусиль покоління, що живе за фальшивою ідеологією, впровадженою терором (побудова комунізму, світова революцію тощо), з подальшим засудженням цих поглядів, при входженні в життя наступного покоління.

Можливе формування різних етапів за життя декількох поколінь для досягнення кінцевої мети через десятки чи сотні років:

• перше покоління зорієнтоване на революційну пропаганду, критику національної держави, терор;

• друге здійснює революцію й веде війну, захищаючи її;

• третє — будує нове суспільство, метою якого є мрії про "світле майбутнє";

• наступні покоління визнають помилковість орієнтації попередніх поколінь і розпочинають виправляти помилки під керівництвом і за рецептами закордонних "вчителів", до яких переходить влада і власність задуреного народу.

При цьому сценарій усіх етапів могла виписати "невидима рука".

Щоб зрозуміти політичні процеси, порівняємо їх з театральними спектаклями, запитуючи себе:

1. Чому мені подобається цей актор (політик) і хто створив йому популярність?

2. Хто пише акторам ролі і взагалі увесь сценарій?

3. Чи відомий мені режисер і хто доручив йому режисуру?

4. На чиї гроші поставлено весь цей спектакль?

5. Але головним завжди є запитання, на яку ідею чи концепцію працюють постановники цього спектаклю.

Аналогічно і в політиці. Політик грає свою роль добре, але, на жаль, тільки окремі політики розуміють, що ця роль йому довірена тільки тому, що його кандидатура повністю влаштовує режисера. Але слава і прокляття дістаються політику.

Практично всі громадяни нашої країни у своєму політичному аналізі не пробують піднятися вище міркувань з приводу тих чи інших рис авторитетів у політиці. "Вибори з авторитетів" — інтелектуальне утриманство — головна якість натовпу жити за готовими рецептами, які нав'язують підсунуті йому авторитети. Своїм розумом вирішувати власні ж проблеми натовп не бажає і, зневірившись в одних керманичах, зразу ж чекає нових авторитетних поводирів, бездумно й безвідповідально, безсумнівно вірячи в правоту поводиря, прямує за ним куди завгодно, у тому числі й на забій, а фактично за мафією, яка керує поводирем. Сам натовп не може себе самоорганізувати і, відповідно, ним потрібно управляти. У такому суспільстві ним керує еліта, а — воно називається "натовпо-елітарним", характерною рисою якого є те, що представники натовпу — чи то будівельник, чи то академік у розмовах посилаються на конкретні персони, а на ідеї, які ті викладають.

Якщо повернутися до театру і розпочати розбиратися, хто режисер, чи він один, чи їх декілька, для чого написано сценарій і хто оплачує постановку спектаклю, то ми прийдемо до розуміння, що постановників спектаклю декілька і вони невидимі. Вони знаходяться за кулісами і в подальшому ми будемо розглядати їх як закулісну владу, яку для скорочення назвемо просто — ЗАКУЛІСОЮ. Окремі автори, розповсюджуючи наведену схему на соціологію, дали закулісі назву жрецтво.

Отже в "натовпо-елітарному" суспільстві існує така схема управління: