4.5. Орден "череп і кістки" і Більдерберзький клуб

Таємна організація орден "Череп і кістки" (Skull and Bones) заснована у 1833 році Вільямом Хантінгтоном Расселом і Альфонсо Тафтом у Йельському університеті. Багатьом цей орден відомий як місцева "група 322" одного з німецьких таємних товариств, бо ідею створення ордену ВільямРассел запозичив із своїх студентських зібрань у Німеччині. У 1856 році орден був приєднаний до таємного товариства "Тройханд" Вільямс Рассела. До ордену "Череп і кістки" входить еліта Ради міжнародних відносин, яка утворює внутрішнє коло "Товариства Джейсона". З 1833 року "Черепом і кістками" керували такі родини-імперії: Рокфеллер (Стандарт Ойл), Харріман (залізниці), Вайєрхойзер (лісообробка), Слоун (роздрібна торгівля), Піллсбері (борошномельна промисловість), Дейвісон (Дж. П. Морган), Пейн (Стандарт Ойл), а також група сімейств із Массачусетса⁴⁷.

А ось що пише про цю таємну організацію В. Купер: "Реальною владою володіють тільки люди, завербовані таємними товариствами Гарварда і Йеля, відомими як "Череп і кістки" і "Сувій і ключ". Обидва товариства — секретні філії (названі "Братством Смерті") таємного товариства, відомого як орден Ілюмінатів. Вони тісно пов’язані з організаціями Великої Британії (Оксфордська група і, особливо, Коледж усіх душ), а також Німеччини (Товариство Туле, яке також має назву "Братство Смерті"). Про все це я дізнався під час служби у морській розвідці. Я не міг пояснити, чому окремі члени виконавчого комітету не були внесені до списку "адресатів" розділу 322 товариства "Череп і кістки", доки не прочитав книжку "Мудрі люди" Уолтера Ісаксона і Евана Томаса нью-йоркського видавництва "Саймон і Шолтер". Під ілюстрацією № 9 всередині книги дано пояснення: "Ловет з Йель Юніт, зверху справа: Його посвячення в товариство "Череп і кістки" відбувалося на повітряній базі біля Данкера. Я дізнався, що членів двох згаданих товариств було вибрано й запрошено за результатом вивчення їхніх особових справ після закінчення коледжу. Тільки члени ордену, посвячені в орден Пошуку й "Товариство Джейсона", є фактично вибраними і тільки з них вибирають членів Ради міжнародних відносин і Тристоронньої комісії"⁴⁸.

Джордж Буш-старший (колишній директор ЦРУ та РМВ, член Комітету 300 і Тристоронньої комісії), Білл Клінтон (член РМВ, Тристоронньої комісії, Більдерберзького клубу й "Ордену де Моле") і Джордж Буш-молодший є членами ордену "Череп і кістки". Важливо знати, що члени ордену дають клятву, яка звільняє їх від зобов’язань щодо будь-якої нації, монарха, уряду чи Конституції і уневажнює будь-яку іншу клятву, яку може дати член ордену. Свята вірність повинна зберігатися до свого ордену, а мета його — новий світовий порядок. Буш та інші президенти як члени ордену не є віддані громадяни Сполучених Штатів Америки, а іхня мета — руйнування Америки і встановлення нового світового порядку. Порівняно з клятвою, даною Бушем при посвяченні в "Череп і кістки", його клятва як президента Сполучених Штатів Америки — нічого не варта"⁴⁹.

Задамо запитання, а що об’єднує Джорджа Буша-молодшого (George W. Bush) і Джона Керрі (John Kerry)? Відповідь проста — вони є членами одного товариства, що має назву Орден "Череп і Кістки".

Надзвичайно своєрідну форму напівтаємного закритого товариства являє собою Більдерберзький клуб⁵⁰. Створення цього клубу є спробою утворити аналітичний центр багатонаціональних корпорацій та фінансових олігархів, який розробляв би загальну світову політику, спрямовану на отримання надприбутків, та служив би інтересам Фінансового інтернаціоналу і транснаціональних корпорацій.

"Виникнення Більдерберзького клубу, — зазначає Олег Платонов, — насамперед пов’язане зі спробою юдейсько-масонської еліти Європи якимось чином стримати бажання США керувати світовою політикою, керівництво якою взяла на себе Рада міжнародних відносин, до складу якої входять переважно американці"⁵¹. Проте американські політики досить активно взяли участь у створенні клубу, реальними організаторами якого були американські спецслужби. З їхньої ініціативи у 1948 році було засновано Американський комітет об’єднаної Європи, головою якого був У. Донован, що в минулому очолював Управління стратегічних служб США, а його заступником був Аллен Даллес — директор Центрального розвідувального управління (ЦРУ). Генеральним секретарем європейського руху був кадровий американський розвідник Д. Ретінгер, через нього ЦРУ фінансувало підривну роботу в Європі⁵².

Більдербергський клуб був заснований принцем Бернардом, чоловіком королеви Нідерландів. Але фактичним організатором проведення першого засідання став Д. Ретінгер, який відігравав ключову роль у цій організації аж до своєї смерті у 1960 році. Значне місце у заснуванні клубу належить й Дункану Сендісу, видатному політику і зятю покійного Вінстона Черчілля. У першому засіданні клубу взяли участь справжні господарі Д. Ретінгера: це, насамперед, Д. Рокфеллер, Дін Раск, глава Фонду Рокфеллера Г. Гейнц, президент Фонду Карнегі Д. Джонсон, голова корпорації Баруха Д. Колеман — усього 80 осіб; вони вирішили встановити новий міжнародний порядок, планувати зовнішньополітичну діяльність Заходу щодо країн "третього світу" і Радянського Союзу.

Назва клубу походить від назви Більдерберзького готелю в місті Остербек (Нідерланди), де у 1954 році відбулося перше засідання клубу. Принц Бернард перед війною був членом СС і служив у відомій фірмі "І. Г. ФАРБЕН". Пізніше одружився на жінці з роду Лістер-Бістерфельд і зайняв запропоновану йому посаду в компанії "Шелл Ойл".

Членства в Більдерберзькому клубі не існує, і кожна нарада відбувається при значній зміні складу клубу. Проте сформовано його актив, що налічує 383 члени, серед них  128 —американців, а решта — європейці. Як бачимо, від створення Більдербергського клубу найбільший виграш отримали "…юдейсько-масонські еліти США, — пише Олег Платонов. — Вони мають у цьому клубі політично зрілу організацію: 42 представники апарату президента, міністерства оборони, держдепартаменту та інших органів влади США, 25 представників найбільших корпорацій, банків, ділових кіл, 54 представники американських університетів, засобів масової інформації і громадських організацій масонського штибу. Фактичним керівником Більдерберзького клубу, як і Ради міжнародних відносин, є Д. Рокфеллер, формальним головою — американець П. Каррінгтон"⁵³. Навіть штаб-квартира цієї організації розташована в приміщенні фонду Карнегі в Нью-Йорку.

Як правило, засідання Більдерберзького клубу відбуваються в обстановці повної таємності, за особливими запрошеннями, без повідомлень про зібрання в засобах масової інформації. Країна, де воно відбувається, забезпечує безпеку його учасникам. Проте, незважаючи на утаємниченість, зустрічі більдербергерів викликають значний інтерес світової спільноти. Адже ці таємні конференції відвідують міжнародні авторитети в галузі економіки, фінансів і торгівлі, а також політики. Теми їхніх дискусій мало відомі, а про прийняті рішення можна судити тільки за складовими політики сильних світу цього. Членами Більдербергського клубу є гіганти світової політики, які раніше обіймали чи в перспективі обійматимуть високі посади в різних державах. Так, Джеральд Форд — у минулому президент США; Генрі Кіссінджер — колишній державний секретар при президенті Річардові Ніксоні; Сайрус Венс — міністр внутрішніх справ при Джімін Картері; Роберт Макнамара — колишній міністр оборони в кабінеті Джона Кеннеді, а потім директор Міжнародного банку; Гельмут Шмідт — колишній канцлер Німеччини; Маргарет Тетчер, яку тричі підряд обирали прем’єр-міністром Великобританії; Жискар д’Естен — колишній президент Франції та інші державні діячі, а також Девід Рокфеллер і барон Едмунд Ротшильд.

Слід зазначити, що найбагатші люди Фінансового інтернаціоналу по черзі головують на таємних зібраннях. Наприклад, таємні конференції в американському штаті Вермонт і в штаті Вірджинія провів і оплатив Девід Рокфеллер. Господарем наради, що відбувалася в готелі "д’Арбоаз" у французьких Альпах, був Едмунд Ротшильд. У 1962 і 1973 роках місцем таємних зустрічей була обрана Швеція, їх проводив Валленберг, майно якого оцінювалося на той час у більш як 10 млрд дол.

Поза сумнівом, люди, які здійснюють контроль за Більдербергським клубом, — справжні лідери й господарі у світі бізнесу. Вони дають розпорядження тим, хто офіційно очолює держави — президентам, віце-прем’єрам, королям.

На засіданнях клубу вирішуються не тільки економічні й політичні проблеми, чи призначення глав урядів. Їхні рішення викликають відставки президентів незалежних держав. Так, після прес-конференції президента Франції генерала Шарля де Голля 27 листопада 1967 року, на якій він закликав виступити за скасування "доларового стандарту" і різко критикував агресію Ізраїлю, проти генерала повстала юдейсько-масонська еліта. Розпочалося шалене цькування Шарля де Голля у мас-медіа. А в квітні 1968-го у Монжраблані (Канада) відбулось засідання Більдерберзького клубу, присвячене переважно адекватним діям проти французького президента. Головними дійовими особами цього засідання були банкір Едмон де Ротшильд, глава провідного відділу ЦРУ Джеймс Енглтон і представники розвідок кількох європейських країн. Не залишилося протоколів засідань, але події наступних днів красномовно явили прийняті там рішення.

Страйки, масові виступи студентів, серед яких були представники спецслужб різних країн, розпочалися 1 травня, а наприкінці місяця майже весь пролетаріат Франції — 10 млн осіб — вийшов на вулиці. Банкіри відмовили президентові в кредитах, необхідних для задоволення вимог страйкарів підвищити заробітну плату, а фінансові акули почали продавати франки й скуповувати німецькі марки. Відтак еквівалентна майже мільярду доларів сума залишила країну, що призвело до різкого знецінення франка. Результатом засідання Більдербергзького клубу і прийнятих на ньому рішень стала відставка президента Шарля де Голля у квітні 1969 року. Фінансовий інтернаціонал, що витратив чимало сил на боротьбу з непокірним генералом, святкував перемогу.

У 2012 році відбулисяся 3 червня шестидесяті закриті збори. Ходили чутки, що тепер повинні були зібратися в ізраїльській Хайфі, але "приземлилися" за столом в одному з готелів Шантільї, штат Вірджинія. Точно в тому самому місці, де вони зустрічалися у 2008 році за 5 місяців до перемоги Барака Обами на президентських виборах. Тоді виникла інтрига. Барак Обама і Хілларі Клінтон, які йшли ніздря в ніздрю в боротьбі за номінацію на з’їзді Демократичної партії, раптом зникли на декілька годин "десь в окрузі Колумбія". Порушивши свій розпорядок, вони, як стверджували досвідчені спостерігачі, очевидно, вислизнули на зустріч з більдербергцями. А через два дні Хілларі зняла свою кандидатуру і вибула з виборчої гонки. Взагалі, улюблений метод більдергбергців — запрошувати претендентів на пост глав держав на свої зустрічі, щоб визначити, наскільки відповідають вони вимогам закритого клубу. На подібних зустрічах були присутні: Джорж Буш-старший у 1985 році, Білм Клінтон у 1991, Тоні Блер у 1993 і колишній глава Єврокомісії Романо Проді, у 1999 році.

Чутки про те, що минулого року зустріч могла пройти в Хайфі, ясно указують — на що очікувалось, порядок денний обов’язково буде винесена тема Близького Сходу, Сирії та Ірану. А те, що вони знов зустрілися в Шантільї, свідчить не про те, що порядок денний змінили, а лише про важливість майбутніх виборів в США. Недаремно оглядач Global Research Джо Волвертон помістив свій матеріал під заголовком "Надсекретні більдербергскі посиденьки: схвалення претендента на номінацію віце-президента від Республіканської партії. Чи одержить Марко Рубіо добро?"⁵⁴.

Деякі спостерігачі ще перед зустріччю вважали, що там можуть бути Барак Обама і Хілларі Клінтон. Чи з’являлися вони там чи ні, широкий загал про це не повідомили. І при тому, що на подібних зустрічах присутні керівники впливових міжнародних ЗМІ, інформацію про ці конференції читачі та глядачі не одержують.

До цього варто додати, що більдербергери ретельно готують політиків, яким надається шанс очолити державне управління тієї чи іншої країни, глибоко й всебічно проробляють основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики країн світу. На таємних зібраннях клубу присутні лише люди, лояльність яких до Ротшильда й Рокфеллера не викликає сумніву. Націоналістів на ці зібрання не допускають. Характерним для засідань Більдергбергського клубу є той факт, що рішення тут не підлягають обговоренню. Все вирішується й записується попередньо, а запрошеним тільки повідомляють волю господарів. У цій організації відсутні дебати, а є тільки розпорядження — як інформація до дії.