4.4. Рада міжнародних відносин

У 1912 році на президентських виборах у США переміг Томас Вудро Вільсон (1856—1924). В його обранні велику роль відіграв полковник Едвард Манделла Хауз, який зумів припинити на певний час інтриги між лідерами демократів. Не займаючи жодної офіційної посади, полковник, якого називали закулісним керівником світової політики, а засоби масової інформації — "мовчазним товаришем", мав значний вплив на новообраного президента, що позначився і на поглядах то. Томас Вільстон вважав, що США повинні бути світовим лідером. Після повторного обрання на посаду президента і вступу у війну з Німеччиною у січні 1918-го він запропонував програму мирного врегулювання, що передбачала створення Ліги Націй. Фактично це була заявка на світове лідерство Америки.

11 листопада 1918 року американський президент Томас Вудро Вільсон і його нештатний радник прибули до Європи, маючи надію заснувати там світовий уряд у формі якогось союзу народів. Проте їхня поїздка до Європи не увінчалась успіхом. Майже через рік, у 1919 році, полковник Е. Хауз зустрівся з членами британської таємної організації "Круглий стіл". Уважно вивчивши питання щодо можливості створення світового уряду, збагнув, що для досягнення кінцевої мети вся система управління світовою політикою має бути значно розширена.

Незабаром у Великобританії було створено Королівський інститут міжнародних справ, і тоді американські інтелектуали зрозуміли, що подібну установу потрібно заснувати і в США.

А згодом, 29 липня 1921 року в Нью-Йорку групою інтелектуалів було організовано Раду міжнародних відносин (РМВ) — за аналогією із групою "Круглий стіл" і за фінансової допомоги американського банкіра Моргана. Фундатори відчували необхідність у світовому уряді, але розуміли, що американський народ не готовий до нього. Після того як Лігу Націй не вдалося затвердити в Сенаті, нова організація повинна була показати необхідність світового уряду як бажаного для вирішення світових проблем. Її засновниками стали багато з тих, хто був присутній на підписанні Версальського договору після закінчення Першої світової війни: полковник Едвард Манделл Хауз, помічник американського президента Вудро Вільсона (1912—1920); Уолтер Ліппман, у майбутньому оглядач газети "Ліберал Істеблішмент"; Джон Фостер Даллес, державний секретар, а пізніше міністр закордонних справ при президенті Ейзенхауері; Аллен Даллес, засновник Центрального розвідувального управління і його директор у 1953—1961 роках.

Раду міжнародних відносин ще називають "Істеблішментом", "невидимим урядом" чи "Рокфеллерівським міністерством закордонних справ". Ця напівтаємна організація належить до найвпливовіших у США, а її членами можуть бути лише американські громадяни. РМВ сьогодні здійснює найретельніший контроль над націями Західного світу безпосередньо, через зв’язки з такими самими організаціями або за посередництва таких інституцій, як Світовий банк, керівництво яким здійснює Рада міжнародних відносин. Від початку заснування РМВ її членами були всі американські президенти, ця організація робить усе для досягнення своєї головної мети — заснування Світового уряду. В 1977 році директором РМВ був Джордж Буш.

У США існує дуже багато відкритих організацій, які активно впливають на світову політику. Їх фінансують різні фонди, звільнені від сплати податків. Але більшість американських дослідників вважає, що основною причиною відсутності змін у житті суспільства при зміні адміністрації Америки є Рада міжнародних відносин. Незважаючи на те, що нині у ній понад 2,5 тис. членів, які представляють урядову, фінансову, ділову і політичну еліту США, американці не дуже ознайомлені з її діяльністю. Бо друга стаття статуту РМВ вимагає таємності зборів і нерозголошення прийнятих рішень. Порушення цієї статті автоматично виключає винуватця з членів Ради.

Фінансували створення Ради міжнародних відносин Джон П. Морган, Джон Д. Рокфеллер, Бернард Барух, Пол Варбург, Отто Канн, Якоб Шіфф та ін. Прикметний факт: майже всі вони фінансували російську революцію.

"Ленін отримував допомогу від тих, кому, здавалось, було найбільше що втрачати в комуністичній Росії, — від найбагатших американських капіталістів, — зазначає Ральф Епперсон у книзі "Невидима рука. Погляд на історію, як на змову". — …Організації Моргана і Рокфеллера також долучилися до цієї справи готівкою, як це зробив Якоб Якоб Шіфф — старший партнер банку "Кун, Лоеб енд компані", котрий дав Леніну 20 млн доларів. Шіфф був партнером Пола Варбурга, голови Федеральної резервної системи (ФРС), й учасником зустрічі на Джекілл-Айленді, де було підписано законопроект про створення ФРС. Крім допомоги від американців, насамперед від банківських кіл, лідер російської революції, за словами Олександра Керенського, 40 млн марок золотом (5 млн доларів) від банківських кіл Німеччини"⁴².

Яка ж була мета створення Ради міжнародних відносин? На це запитання дає відповідь один із документів, надрукований у журналі "Форін еферс" 25 листопада 1959 року — "Нарис № 7". У ньому йдеться про РМВ, що виступає за "створення нового світового порядку, який сприятиме прагненню до миру в усьому світі й суспільно-економічним змінам… Світовий порядок... охоплює й держави, що називають себе соціалістичними (комуністичними)"⁴³. Словосполучення "новий світовий порядок" є лозунгом світового уряду.

Колишній член РМВ контр-адмірал Честер Уорд розповів американському народу про наміри цієї організації таке: "Наймогутніша кліка в цих елітарних групах має одну спільну мету — примусити США відмовитись від суверенітету й національної незалежності. Іншу кліку міжнародних членів РМВ… утворюють міжнародні банкіри з Уолл-Стріт та їх основні агенти. Насамперед вони бажають, аби світова банківська монополія нарешті здійснювала контроль над світовим урядом. Вони, вірогідно, прагнутимуть, щоб це була всемогутня Організація Об’єднаних Націй; але вони також готуються мати справу зі світовим урядом…"⁴⁴.

Честер Уорд повідав американцям, що їх повністю використовують як фактор, що впливає на "підтримку роззброєння та розчинення суверенітету й національної незалежності США в могутньому світовому уряді"⁴⁵.

Тепер зрозуміло, чому більшість засновників РМВ, наприклад Уолтер Ліппман, Аллен Даллес, також брали участь у написанні статуту Ліги Націй, яка, за їхніми розрахунками, повинна була стати світовим урядом, заради якого, на думку багатьох дослідників, і велася Перша світова війна⁴⁶.

Рада міжнародних відносин була добре представлена й при формуванні другого майбутнього світового уряду — Організації Об’єднаних Націй — у 1945 році, після того, як Ліга Націй зазнала поразки при створенні світового уряду. Фактично 47 членів РМВ були членами делегації США, включаючи Джона Фостера Даллеса, Нельсона Рокфеллера і першого голову ООН Алгера Хісса.

З дня заснування Ради міжнародних відносин її члени почали займати відповідальні посади в уряд в США. Так, із 18 міністрів фінансів, що займали цей пост з 1921 року, 12 були членами РМВ; 12 з 16 міністрів закордонних справ були членами Ради; департамент оборони, створеному в 1947 році, із 15 секретарів, 9 — члени РМВ, а у Центральному розвідувальному управлінні, також утвореному в 1947 році, — і 8 з них мало 12 директорів; 6 із 7 ректорів військової академії у Вест-Пойнті були членами РМВ; усі верховні головнокомандувачі союзників у Європі, кожен посол США в НАТО були членами РМВ. Ще чотири ключові посади (радник з національної безпеки, міністр закордонних справ, міністр оборони і державний міністр фінансів) у кожній адміністрації США (демократичній чи республіканській) обіймали члени РМВ.

І найголовніше: кожен і демократичний, і республіканський кандидат у президенти США, починаючи з 1952 року й донині, був членом Ради міжнародних відносин, а Джеральд Мак-Говерн і Джиммі Картер стали в членами РМВ пізніше. Джеральд Форд не був членом РМВ, але належав до Більдербергергського клубу , тісно пов’язаного з РМВ. І тільки Рональд Рейган не входив до складу РМВ, але її віце-президент Джордж Буш був членом РМВ, Тристоронньої комісії, а також одного з найвпливовіших таємних товариств "Череп і кістки". Цю організацію було створено десь у 1820—1830-х роках, вона мала ритуал, подібний до ритуалу баварських Ілюмінатів. Така ситуація дає підставу вважати, що США керує "єдина політична партія" — Рада міжнародних відносин.

Нині РМВ і Тристороння комісія — найвпливовіші закулісні організації в США, які співпрацюючи, здійснюють контроль американської економіки, політики, армії, нафтової та енергетичної галузей, а також ефективно лобіюють засоби масової інформації.

Внутрішнє коло РМВ становить орден "Череп і кістки", що разом з Більдербергським клубом визначає зовнішню політику США.