2.4. Глобалізація та її асиметричність

В аналізі проблем становлення єдиного світу принципово важливим є принцип асиметричності глобалізації. Він полягає в тому, що до нової системи відкритого світу, який глобалізується, різні народи та держави підійшли не однаково підготовленими. Вони значно відрізняються за своїм культурним, економічним, інформаційним та воєнно-стратегічним потенціалом.

"Зустріч" в єдиному, відкритому світовому просторі західного, "другого" і "третього" світів може викликати потрясіння та колізії. Не випадково найпослідовнішими адептами глобального світу, що пропагують ідеї відкритого суспільства, виступають економічно розвинені держави, які вбачають в глобалізації нові можливості для своєї економічної, політичної та соціокультурної експансії. "…Ці ж держави, — пише О. Панарін, — тягнуться до соціал-дарвіністської інтерпретації глобального світу, як простору нового природного відбору, покликаного розширити кордони проживання і можливості пристосованих за рахунок менш пристосованих, які мають потіснитися"¹⁸.

Асиметричність стосунків різних країн в єдиному відкритому просторі глобального світу виявляється в дії різних трансферів — можливостей управління на відстані над державними кордонами. Багато аналітиків зазначають про появу в сучасному світі нових інформаційних, фінансово-економічних, політичних і військових технологій, які можуть підірвати національний суверенітет, життєві основи та безпеку держав.

Асиметричність глобалізму виявилася насамперед в інформаційному "імперіалізмі", який пов’язаний з нееквівалентним обміном інформацією між розвиненими державами й тими, що розвиваються. Технологія застосування інформаційного "імперіалізму" до інформаційного простору України проявляється комплексно: заохочення публікацій, що ведуть пропаганду гедонізму (задоволень), ери грошей як універсального еквіваленту цінностей, фальсифікованого західного способу життя, створення та фінансування різного роду "демократичних" інститутів та видань західних філософів і політиків, які пропагують цінності західного світу; концентрація мас-медіа в руках олігархів, пов’язаних з парамасонськими ложами; використання податкових, митних та інших засобів тиску щодо знищення системи книговидання та книгорозповсюдження.

Ці зусилля спрямовані на обман населення, підміну "речизмом" загальнолюдських цінностей і усталених моральних принципів.

Один із найбільших експериментів в історії людства, пов’язаний з комунізмом, базувався на досягненні єдності свободи і рівності. Цей експеримент, розпочатий в СРСР, зазнав невдачі тому, що задумка його з самого початку була у викоріненні буржуазної моралі, так це називали марксисти, включаючи її історичні й етичні передумови. Звільнена від кайданів старої моралі, відродиться, наче Фенікс із попелу, нова людина, за спиною якої залишиться давній антагонізм між індивідуальними та суспільними інтересами. Для розуміння глибинних причин провалу цього експерименту треба згадати слова М. Горбачова, який вбачав істинну причину розвалу соціалістичної системи в кризі моралі. Тим самим підривається й основа економічного прогресу, оскільки ніхто не хотів приймати рішення і нести за це відповідальність. М. Горбачов бачив у кризі моралі джерело масового алкоголізму і зростання злочинності.

Тому перш ніж розглядати різні питання матеріального, технічного та організаційного характеру, нам необхідно було б подумати про духовні передумови ліберальної політики. Звертаючись до політичної філософії Платона, до того, що принцип демократії — це свобода, треба розуміти, що найвищою цінністю для демократичної людини є свобода. Якщо демократія розуміє під свободою свавілля, вона хибно усвідомлює свій власний сенс.

Коли кожен може робити все, що йому заманеться, демократія опиняється у великій кризі. Платон та Сократ бачили, що демократія сама, а не зі злої волі ворогів демократії, потрапляє у кризу. Анархія стає нестерпною для людей, і слідом за нею наступає тиранія. Демократичне суспільство передбачає, за Платоном, право громадян обирати той спосіб життя, який вони хочуть, а також свободу вибору — брати участь у політичному житті чи ні. Однак безмірне й невпинне, свавільне використання свободи, зловживання нею призводить до загибелі демократії. Демократія розвивається, згідно з Платоном, з олігархії. Під олігархією Платон розумів те, що ми сьогодні називаємо капіталістичним суспільством, в якому багаті панують над бідними. За олігархії нація втрачає єдність і розпадається на дві суспільні верстви: на багатих і бідних. Зверніть увагу: за олігархії нема середнього класу, оскільки ворогом його є інфляція і високі податки.

Важливе місце в проблемі глобалізму посідає питання про єдність нації. Воно має доленосне значення не тільки для України, а й для майбутнього Європи, для всього світу. Від глобалістів ми чуємо запевнення, що епоха національних держав відійшла у минуле. Історія пішла, так би мовити, далі, а найпрогресивнішими народами і державами треба вважати ті, які швидше, рішучіше й радикальніше звільняться від міфу національної держави.

Однак згадаємо, як в Америці після поразки у В’єтнамі панували пораженські настрої, а після війни в Перській затоці в тій же Америці — ейфорія націоналізму. Всі великі демократії черпають сили в єдності демократії з національною свідомістю.

Епоха Нового часу відзначена протистоянням двох універсальних ідей. З одного боку, існувала ідея відмирання націй з остаточною перемогою соціалізму, а з другого — ідея подолання націй за допомогою встановлення капіталістичного, ліберально-демократичного світового порядку. Обидві універсальні ідеї зазнали краху. Перемогу отримав, зрештою, принцип, що тільки національна держава є вирішальним структурним елементом політики. Відмова від національної ідеї неможлива.

В усьому західному світі ліберальний універсалізм з’явився на історичній арені лише у зв’язку з націями й національними державами, і тільки ступінь цього зв’язку був різним. Національна ідея є в усьому світі єдиним структурним елементом політики, що формує саму політику. Така перша причина того, чому ми не можемо відмовитися від національної свідомості. З другого боку, немає іншого політичного інструмента та іншої політичної організаційної форми, окрім національної держави, які б дозволяли здійснити універсальну взаємодію, наднаціональні зв’язки.

Відомий сучасний німецький філософ, професор університету Хоенхайм у Штутгарті Ґюнтер Рормозер у книжці "Криза лібералізму", пише: "Можна створити європейську спільноту, але це не приведе до єдності Європи. Єдність Європи, що охоплює також Східну Європу і Росію, може бути створена тільки політично дієздатними й автономними національними державами. Якби якийсь всесвітній уряд, наділений монопольними повноваженнями на застосування військової сили, спробував установити мир у всьому світі й утвердити на свій розсуд спокій і порядок, це призвело б не до припинення війн, а, навпаки, до остаточного перетворення політики в терор. Спроба замінити міжнародну політику всесвітньою поліцією не забезпечила б миру на землі. Наслідком було б лише перетворення традиційних війн у тероризм. Поліцейські акції не придатні для усунення політичних конфліктів. Вони ведуть до розповсюдження тероризму"¹⁹.

Підтвердженням цієї тези професора Ґ. Рормозера є події в Югославії, Палестині, Іспанії, Чечні, Англії. Про це повинні пам’ятати прихильники глобалізму і нового світового порядку.

Й останній аргумент для утвердження національної ідеї стосується прав людини. Якщо немає національних держав, що добиваються визнання прав людини, тоді ці права залишаються лише деклараціями. Досвід ХІХ і ХХ століть свідчить, що захистити права окремої людини або меншин може тільки національна держава, яка усвідомлює себе правовою.

Сьогодні в Україні історію переписують по-новому. Однак цим перелицювальникам варто знати, що з відмовою від історії, з перемогою абстрактного ставлення до минулого держави зникне внутрішній порядок у суспільстві, усі форми етносу, які пов’язують людей між собою і зумовлюють їхню спільність. Залишається лише прагнення до задоволення індивідуальних інтересів і потреб. Ті деструктивні сили, які розділили слов’янський світ на частини і не шкодують засобів для того, щоб відірвати Україну від Росії, а потім розділити й Україну на частини, мають далекосяжні плани. "Якщо розпадаються духовні, моральні й релігійні сили, що пов’язують людей, з відмовою від історії, суспільство втрачає також і здатність до здійснення політики, — попереджає професор Ґ. Рормозер. — У міру розвитку цього процесу і розпаду інтегративних сил настає момент, коли вже неможливим стає формування колективної політичної волі, оскільки немає вже необхідної для цього реальної спільності"²⁰.

Сучасна демократія культивує свій основний міф, начебто врешті-решт править і є сувереном сам народ. Тільки національна ідея (а не міф входження в європейський дім) робить сучасне суспільство здатним до здійснення політики і демократії. Передумовою утворення націй була спільна історична пам’ять, яку поділяли усі. Черпаючи свої сили в спільному досвіді, у пережитому, у спільній історії, нація стає спільністю долі.