3.3. Мотив злочину та призначення покарання

Мотив злочину найтіснішим чином пов'язаний з призначенням покарання. Простежується така динамічна картина: для призначення справедливої міри покарання необхідно правильно кваліфікувати суспільне небезпечне діяння, у вчиненні якого визнаний винним підсудний; здійснити правильну кваліфікацію суспільне небезпечного діяння неможливо без врахування його мотивів; звідси випливає, що без врахування мотивів вчиненого суспільне небезпечного діяння не можна застосувати І справедливого покарання. Призначення покарання - це виключна компетенція суду (судді), яка «полягає у визначенні певного виду і розміру кримінального покарання, необхідного й достатнього для досягнення мети покарання щодо конкретної кримінальній справи». Цим підкреслюється важливість призначення покарання як одного з етапів застосування кримінального законодавства. При призначенні покарання суд має керуватися лише законом. У ч. 1 ст. 65 КК України закон встановлює загальні засади призначення покарання, згідно з якими суд призначає покарання:

• у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

• відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

• враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Специфіка загальних засад призначення покарання по­лягає у тому, що вони повинні застосовуватись судом одночасно у своїй єдності, коли він вирішує питання про обрання конкретної міри покарання. Для нашого дослідження особливий інтерес становить третє правило загальних засад призначення покарання, яке включає такі елементи: а) ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) особу винного; в) обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Врахування судом кожного з цих елементів напряму переплітається з аналізом мотивів вчиненого злочину. Без встановлення мотивів злочину неможлива реалізація не тільки вищезгаданого третього правила призначення покарання, але й решти загальних засад призначення покарання, оскільки обрання судом конкретної міри покарання має виходити з урахуванням всіх трьох правил.

Ступінь тяжкості, про який йдеться у п. З ч. 1 ст. 65 КК України, є індивідуальним показником рівня суспільної небезпеки скоєного особою окремого злочину. Він визначається характером і ступенем суспільної небезпеки вчиненого злочину. Отже, тяжкість (суспільна небезпечність) злочину має два виміри характер і ступінь, які виражають його соціальну сутність. Характер суспільної небезпечності діяння несе в собі його якісний зміст і визнається «суспільною цінністю об'єкта посягання, а також точинними наслідками, способом вчинення злочину, мотивом і формою вини» . Ступінь суспільної небезпечності діяння становить його кількісний зміст і виявяється в об'єкті, на який посягає злочин, наслідках, способом вчинення злочину, формі вини, мотиві та меті тощо. Таким чином, мотив злочину є однією з визначальних знак при врахуванні ступеню тяжкості злочину в процесі призначення покарання.

Мотив злочину впливає не тільки на тяжкість діяння, але й характеризує особу винного . Враховуючи при призначенні покарання особу винного, суду необхідно з'ясувати його риси, якості та особливості, що пов'язані з вчиненням злочину, а також інші ані, які всебічно його характеризують. У такому випадку є сенс дослідити спосіб життя особи винного в минулому і після вчинення злочину. Однак це неможливо без встановлення мотиву вчиненого суспільне небезпечного діяння, скільки він є тією межею, що відокремлює передкриміальні та посткримінальні мотиви поведінки особи винного. З'ясування мотиву злочину сприяє правильному та точному уявленню про мотиваційну сферу особи винного, його життєві принципи, установки, звички, схильності тощо і ставлення їх з мотивом злочину дозволяє порівняти, наскільки загальні риси мотиваційної сфери особи відповідають окремому прояву мотивів при вчиненні суспільне небезпечного діяння. Виключно важливого значення набуває визначення мотивів при розгляді їх як обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання. При індивідуалізації покарання суд повинен враховувати кожну з обставин, що пом'якшує або обтяжує відповідальність, та її вплив на зменшення або збільшення суспільної небезпечності злочину й особи, яка його вчинила, а отже, й на міру покарання. У чинному кримінальному законодавстві мотиви злочину безпосередньо зазначаються як обставини, що обтяжують покарання. Серед суб'єктивних ознак злочину, що впливають на призначення покарання, законодавець приділяє більшу ува­гу мотиву, ніж меті злочину. На відміну від мотивів мета рідко враховується в якості обставин, що обтяжують або пом'якшують покарання, оскільки закон не передбачає вказівку на її обов'язкове врахування. Підкреслимо, що у статтях 66 і 67 КК України не міститься ніяких обмежень щодо Індивідуалізації відповідальності та покарання за вчинення необережних злочинів. Звідси, якщо мотив належить до кола низьких (наприклад, порушення вимог законодавства про охорону праці з мотивів расової чи національної ворожнечі - ст. 271 КК України), він може і повинен враховуватися відповідно до п. З ч. 1 ст. 67 КК України як обставина, що обтяжує покарання. Встановлення мотивів також допомагає дати правильну оцінку іншим обставинам справи, які «але місце при вчиненні злочину та згідно із законом по­винні враховуватися при призначенні покарання.

Наприкінці зазначимо, що мотив як одна з обставин, що впливає на призначення покарання, заслуговує уваги у всіх, без винятку, випадках, бо його встановлення сприяє більш глибокому і ретельному з'ясуванню особливостей психічного ставлення винного до вчиненого ним суспільне небезпечного діяння. Співвідношення кримінальної відповідальності і кримінального покарання є співвідношенням цілого (відповідальності) і його частини (покарання), а тому, якщо мотив впливає на покарання, він не може не впливати на відповідальність і навпаки. Ось чому заперечення мотиву «де-юре» ніяким чином не відповідатиме запереченню мотиву «де-факто». Отже, без повного врахування судом мотивів вчиненого злочину вирок суду не може бути законним, обґрунтованим і справедливим, що створює загрозу забезпеченню та охо­роні прав громадян у кримінальному судочинстві.

Висновки

1. Стан справ в юриспруденції щодо проблеми мотиву і мотивації злочину (особливого прояву поведінки або діяльності людини) залишається складним на сьогоднішній день. Не вважаючи на наявність численних праць з мотивів і мотивації поведінки та діяльності взагалі й мотивів і мотивації злочину і зокрема, у філософській, психологічній, соціологічній, юридичній літературі, поки що немає єдності у поглядах щодо розуміння цих понять. Не розроблена ні загальна теорія мотивації, ні єдина концепція структури мотивації. Звідси для вирішення даної проблеми необхідно застосувати комплексний та інтегративний підходи. Варто при цьому за­вважити таке: за своєю природою та походженням мотив і мотивація не належать до суто юридичних категорій, вони є насамперед, категоріями психологічної науки. Психологічний підхід до розуміння мотиву і мотивації злочину є первинним,загальним, вирішальним; юридичний же підхід є вторинним. Таким чином, аналіз мотиву і мотивації злочину має виходити з їх психолого-юридичного змісту.

2. Мотив злочину є специфічним різновидом мотиву людської поведінки та діяльності. У психології загальновизнано, до здійснення поведінки або діяльності людиною, яка має свідомість і волю, неможливе без мотиву. На цій підставі суспільно небезпечне діяння особи, яка визнається суб'єктом злочину, здійснюється вмотивовано, тобто з певним мотивом. Мотив є рушійною силою злочинного діяння, його внутрішнім джерелом і причиною. Звідси, злочин - це лише форма виразу й об'єктивізації мотиву суб'єкта. Отже, мотив є необхідним елементом як в суспільне небезпечній дії, так і в бездіяльності; як в умисному злочині, так і в необережному. У кримінальному праві мотив розглядається як ознака суб'єктивної сторони злочину. Однак у кримінально-правовій теорії мотив переважно визнається факультативною (необов'язковою, другорядною) ознакою злочину, а тому його роль при оцінці суспільне небезпечного діяння вважається обмеженою. Розгляд мотиву як факультативної ознаки суб'єктивної сторони злочину є неповним, недостатнім, невідповідним і суперечить принциповим положенням психологічної науки, а також позиціям інших галузей права (наприклад, кримінально-процесуального права), оскільки кожен злочин є діянням (ст. 11 КК України), а діяння не буває і не може бути безмотивним.

3. В кримінальному праві мотив розуміти як обов'язкову, необхідну (поряд з виною) ознаку суб'єктивної сторони кожного злочину. В процесі дослідження були отримали нові обґрунтовані результати, що дозволяють вирішити проблему розуміння мотиву злочину. З урахуванням психологічної сутності мотиву, пропонується висновок: мотив злочину - це інтегральний психічний утвір, який спонукає особу до вчинення суспільне небезпечного діяння та є його підставою. Виходячи з особливостей мотивів у складах злочинів, вважаю, що в кримінально-правовому аспекті мотиви злочину можна класифікувати на три великі групи: 1) суспільно-негативні; 2) суспільно-нейтральні; 3) суспільно-позитивні.

4. Мотив злочину в повному обсязі має бути врахований при: а) визначенні характеру суспільної небезпечності вчиненого діяння і ступеня суспільної небезпечності особи; б) звільненні особи від кримінальної відповідальності та покарання; в) кваліфікації злочинів; г) призначенні особі виду та розміру покарання; ґ) врахуванні в якості обставини, що пом'якшує або обтяжує покарання; д) визначенні особі режиму тримання у місцях позбавлення волі; е) застосуванні заходів щодо ви­правлення засуджених тощо. Отже, мотив злочину має важливе та вирішальне значення для правозастосовної практики.

5. Мотивація злочину - це особливий, специфічний різновид мотивації поведінки та діяльності людини, який підлягає правовій оцінці. Кримінально-правове та кримінологічне дослідження мотивації злочину має ґрунтуватися на збігові психічних процесів як при здійсненні правомірної, так і неправомірної (злочинної) поведінки чи діяльності. На нашу думку, мотивація злочину - це цілісний внутрішній процес формування, розвитку і реалізації мотиву злочину; процес внутрішньої (суб'єктивної) детермінації суспільне небезпечного діяння. До складу мотивації входить не тільки мотив, але й інші компоненти мотиваційної сфери особи (потреби, цінності, цілі, емоції, почуття, ідеали тощо).

6. Без встановлення мотиву і мотивації злочину всі й суб'єктивні ознаки залишаються недослідженими, що є припустимим. Відсутність у кримінальному праві психологічно обґрунтованих і переконливих висновків про наявність мотиву в будь якій людській поведінці або діяльності, в числі і в злочинній, невизнання мотиву як обов'язкової ознака суб'єктивної сторони злочину можуть призвести до помилок в оцінці людських вчинків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

І. Нормативні джерела

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

2. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1990. — № 31. — Ст. 429.

3. Постанова Верховної Ради УРСР "Про проголошення незалежності України" від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради Україн­ської РСР. — 1991. — № 38. — Ст. 502.

4. Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р.// Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст. 44.

Спеціальна література

5. Бабкіна О. В. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: навч. посіб. / О. В. Бабкина, К. Г. Волинка. — К .: МАУП, 2004. — 144 с.

6. Ведєрніков Ю. А. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Ю.А. Ведєрніков, В. С. Грегул. — 4те вид., доп. і переробл. — К.: Центр навча­льної літератури, 2005. — 224 с.

7. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / [Колодій А. М., Копейчиков В. В., Лисенков С. Л. та ін.]; за ред. В. В. Копейчикова. — Стер. вид. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 320 с.

8. Загальна теорія держави і права: підруч. / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — X.: Право, 2002. — 432 с.

9. Кельман М. С. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тес­тами): Підруч. / М. С. Кельман; О. Г. Мурашин. — К.: Кондор, 2002. — 353 с.

10. Александров Ю.В., Антипов В.И., Володько Н.В. и др. Уголовное право Украины: Общая часть: Учеб. / Отв. ред. Климента В.А., Мельника Н.И. – К., 2002.

11. Хохлова І.В., Шем’яков О.П. Кримінальне право України (Особлива частина): Навч.

посіб. – К., 2006.

12. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. – 3-є вид., пере-

роб. і доп. / За ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К., 2008. – Т. І.

13. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. – 3-є вид., пере-

роб. і доп. / За ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К., 2008. – Т. ІІ

ІІ. Літературні джерела

1. Актуальні проблеми кримінального права: [навч. посіб.] / В. М. Попович, П. А. Ткачук, А. В. Адрушко, С. В. Голін. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 362с.

2. Грищук В. К. Поняття, предмет, методи, завдання, функції, система, джерела та принципи українського кримінального права: [навч. посіб.] / В. К. Грищук. – Л. : Львівський держ. ун-т внутрішніх справ, 2009. – 112с.

3. Кваліфікація злочинів, підслідних органам внутрішніх справ: [підручник] / Коваленко В. В., Джужа О. М., Савченко А. В., Вартилецька І. А., Кісілюк Е. М., Кришевич О. В., Кузнецов В. В., Микитчик О. В., Останін В. О., Смаглюк О. В. / За заг. ред. В. В.Коваленка; за наук. ред. О. М.Джужи. – К. : Атіка, 2011. – 648 с.

4. Кісілюк Е. М. Кримінальне право в період українського державотворення (1917-1921 рр.) : Монографія. / Е. М. Кісілюк – К. : Вид-во Європейського університету, 2011 – 232 с.

5. Кісілюк Е. М., Микитчик О. В. Кримінальне право України. (Загальна частина) : [підручник] / Бабенко А. М., Вапсва Ю. А., Грищук В. К. та ін. / За заг. ред. О. О. Бандурки. – Х. : Вид-во ХНУВС, 2011. – 378 с.

6. Климук О. Ф. Гуманізація кримінальної політики - досвід зарубіжних держав та України / О.Ф. Климук // Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі – К. : НДІ проблем людини, 2001. – С. 23-27.

7. Ковальський В. Конституційні засади визначення завдань кримінального закону / В.Ковальський // Вісник Конституційного Суду України. – 2007. – №5. – С.62-71.

8. Козяр В. Значення постанов Пленуму Верховного Суду з питань застосування кримінального законодавства / В. Козяр // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – №2. – С.122-126.

9. Кримінальне право України. Загальна частина / Михайленко П.П., Кузнецов В.В., Михайленко В.П., Опалинський Ю.В. – К. : СПД Карпук С.В. – 2006. – 432с.

10. Кримінальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 січня 2010р.: (відповідає офіц. текстові). – К. : Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2010. – 176с. – (Кодекси України).

11. Кузнецов В. В., Савченко А. В. Кримінальне право України: питання та задачі для підготовки до вступних, семестрових та державних екзаменів: Навч. посіб. / Кузнецов В. В., Савченко А. В. / За заг. ред. О. М. Джужи. – Вид. 2-ге доп. та перероб. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 392 с.

12. Кузнецов В. В., Савченко А. В. Теорія кваліфікації злочинів : [підручник] / Кузнецов В. В., Савченко А. В. / За ред. В. І. Шакуна. – К. : вид-во КНТ, 2011. – 328 с.

13. Лень В. В. Щодо ефективного і нового кримінального закону в сучасних умовах / В. В. Лень // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2007. – №1. – С.205 – 210.

14. Матишевський П. С. Кримінальний кодекс України і світові стандарти / П. С. Матишевський // Юридичний вісник України. – №28. – 2001. – 14 – 20 липня. – С.1 – 4.

15. Махінчук В. Конституційні принципи кримінального права: проблема формування системи законодавчих гарантій адекватності покарання / В.Махінчук // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 4. – С. 23 – 27.