3.2. Мотив злочину та кваліфікація злочинів

Основне практичне значення правильної оцінки мотиву в кримінально-правовому аспекті полягає в тому, що вона здійснює безпосередній вплив на кваліфікацію злочинів. У процесі кваліфікації судово-слідчі органи дають належну кримінально-правову оцінку злочину та встановлюють відповідність його ознак ознакам норми, яка передбачає відповідальність за вчинення цього злочину. Під кваліфікацією злочинів розуміють встановлення та юридичне закріп­лення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом або кримінально-правову оцінку вчиненого діяння, вибір і застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує його ознаки. Мета кваліфікації полягає у тому, щоб визначити, який саме злочин вчинено, вказати конкретні юридичні підстави для притягнення винного до кримінальної відповідальності та призначення йому, в необхідному випадку, відповідної міри покарання. Отже, правильна кваліфікація злочинів є запорукою суворого додержання вимог закону і гарантією здійснення справедливого правосуддя. Щоб притягнути особу до кримінальної відповідальності та здійснити правильну кваліфікацію злочину, необхідно встановити в діях цієї особи склад злочину. У ч. 1 ст. 2 КК України прямо закріплено, що підставою кримінальної від­повідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Осередком цього законодавчого положення є склад злочину сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують діяння (дію або бездіяльність) в якості злочину.

Важливість мотиву для кваліфікації злочину визначається тим, як законодавець ставиться до цієї ознаки при характеристиці складів злочинів. Коли мотиви виступають в якості необхідної ознаки складу злочину і прямо зазначаються в кримінальному законі, від їх встановлення залежить наявність чи відсутність самого факту вчинення злочину (наприклад, статті 148, 232, 319, 423 КК України). Введення мотиву злочину в диспозицію статті може свідчити про наявність кваліфікованого складу злочину (наприклад, пункти 6 і 7 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 375 КК України). У цьому випадку мотив є критерієм відмежування злочинів, що мають схожу об'єктивну сторону, проте остаточна кваліфікація злочину визначається за суб'єктивною стороною і не тільки формою вини (умислом або необережністю), але й мотивами злочину. Так, кваліфікація за мотивом має місце при відмежуванні деяких видів умисного вбивства при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК України) від, так би мовити, «простого» умисного вбивства (ч.1ст. 115 КК України). При відсутності серед фактичних ознак вчиненого злочину мотиву, що постає як необхідна або кваліфікуюча ознака складу злочину, не може бути проведена кваліфікація суспільне небезпечного діяння за даною нормою. Але мотив має значення для кваліфікації і тоді, коли на нього немає прямої вказівки в диспозиції норми кримінального. За цих умов мотив належить до такої обставини, що найповніше та найглибше розкриває зміст відповідного складу злочину . Так, тілесні ушкодження потрібно кваліфікувати по-різному залежно від мотиву їх вчинення. Якщо в діях винного будуть встановлені мотиви явної неповаги до суспільства, то злочин повинен кваліфікуватися як хуліганство (ст. 296 КК України), якщо мотиви помсти як злочин проти здоров'я особи (ст. 125 КК Ук­раїни). При цьому в обох випадках тілесні ушкодження так і залишаються тілесними ушкодженнями. Чинне кримінальне законодавство приділяє мотиву ве­лику увагу при характеристиці злочинів проти основ національної безпеки України. Це пояснюється специфікою даної категорії злочинів, яка полягає не стільки у спричиненні якоїсь тяжкої шкоди, скільки в суб'єктивних ознаках суспільне небезпечного діяння, що розкривають ставлення особи до існуючого державного та суспільного ладу в Україні. Мотиви вчинення особливо небезпечних злочинів проти основ національної безпеки України безпосередньо не зазначаються в кримінальному законі, однак без їх встановлення неможливо оцінити зміст суб'єктивної сторони та з'ясувати спеціальні цілі, що містяться у більшості диспозицій статей як обов'язкові ознаки складу злочину. Для того, щоб зробити висновок, що особа мала на меті, наприклад, насильницькі зміну чи повалення конституційного ладу (ч. 1 ст. 109 КК України) або керувалася іншими цілями, неодмінно слід встановити мотиви, які спонукали її вчинити цей тяжкий злочин. При наявності у особи певних мотивів, що не збігаються зі спеціальною метою злочину, вчинене має кваліфікуватися за іншими статтями. Наприклад, якщо особа при посяганні на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України) діяла не у зв'язку з державною (громадською) діяльністю потерпілого, а для зведення особистих рахунків з мотиву помсти, то вчинене слід кваліфікувати як злочин проти життя особи (ст. 115 КК України). Отже, повинно мати місце чітке формулювання мотивів злочину.

Вищезазначене дозволяє зробити висновок, що мотив слід розглядати як один з найвпливовіших і найважливіших чинників при здійсненні кваліфікації як умисних, так і необереж­них злочинів. Соціально-психологічне та морально-етичне навантаження, що несе в собі мотив, дозволяє йому відмежувати даний злочин від інших і детальніше дослідити суб'єктивну сторону суспільне небезпечного діяння. В окремих випадках встановлення мотиву різко змінює ставлення до вчиненого злочину при з'ясуванні всіх його необхідних ознак. Для більш чіткої регламентації мотиву у чинному кримінальному зако­нодавстві необхідна конкретизація певних мотивів у конструк­ціях складів злочину, що помітно сприятиме усуненню недоліків при кваліфікації суспільне небезпечних діянь.