Короткий зміст теми

КУЛЬТУРА (від лат. cultura — оброблення) — сукупність виявлень життя,досягнень і творчості народів чи групи народів.

Людський світ величезний і різноманітний — політика, економіка, релігія, наука, мистецтво і т.д. Усі ці сфери людської діяльності переплетені і впливають один на одного.

Наприклад, політична культура буде містити в собі найкращі способи політичного вибору і дії, цінності ідеали політичної перебудови суспільства, оптимальні форми соціальних взаємин людей у ході взємозгоди їхніх інтересів і т.д.

Естетична культура суспільства містить у собі естетичні цінності (прекрасне, піднесене, трагічне і т.д.), способи їхнього створення і споживання.

Єдність світу культури визначається цілісністю останнього, діючого як цілісна істота. Культура не існує поза своїм живим носієм - людини. Культура — це природа, що «перетворює» людину, затверджуючи за допомогою цього себе як людину. Культура немислима без людини: він її створив. Підставою культури служить потреба людини в реалізації тих спонукань, що не є інстинктивними.

У філософії можна виділити ряд підходів до осмислення феномена культури:

• Аксіологічний (ціннісний) підхід полягає у виділенні тієї сфери буття людини, який можна назвати світом цінностей.

• У діяльному підході культура виступає специфічним способом людської життєдіяльності.

• При семіотичному підході культура фіксується в якості її сутнісної характеристики: позабіологічний знаковий механізм передачі досвіду через так званий соціокод (знаково закріплену сукупність діяльносних схем, які забезпечують соціальне спадкування ).

• При соціологічному підході культура трактується як соціальний інститут, що дає суспільству системна якість, дозволяє розглядати його як стійку цілісність, відмінну від природи.

• При гуманітарному підході увага акцентується на удосконалюванні людини як духовно-морального суб'єкта культури.

Для характеристики різноманіття людського суспільства, його форм уживається поняття "цивілізація", ядром якої є культура, що виступає як прояв людської сутності, і життя, що охоплює всі сторони людини у всіх багатствах його властивостей і потреб.

Як теоретична абстракція, цивілізація, на наш погляд, є спосіб виробництва громадського життя, узятий у сукупності його основних компонентів, тобто людського потенціалу, соціальних умов і навколишнього природного середовища. Це більш широке поняття, ніж суспільно-економічна формація. На відміну від формації, цивілізація є конкретне, живе соціальне утворення, наділене різноманітними рисами, а формаційне членування суспільства додає цивілізації соціальну визначеність, історичну конкретність. Стрижнем розвитку цивілізації, показником її зрілості виступає ступінь розвитку людського потенціалу.

Щодо питання про співвідношення цивілізації і суспільно-економічної формації не існує єдиної точки зору. Рішення проблеми рушійних сил суспільного розвитку неминуче порушує питання про співвідношення історичної закономірності і свідомої діяльності людей.

Характеризуючи розвиток суспільства як процес закономірний, матеріалістична концепція виходить з того, що функціонування і розвиток суспільства конкретно виявляють себе у виді суспільно-історичної практики поколінь людей, які змінюють один одного.

В даний час надобуває популярність плюралістична факторна модель (М. Вебер), що розглядає суспільство як переплетення різних взаємодіючих факторів — економіки, права, моралі, релігії й ін. У конкретній ситуації кожний з них може виступати як вирішальна сторона соціального розвитку.