10. Фразеологія. Типи фразеологізмів. Модифікація фразеологізмів. Джерела фразеології.

Фразеологією наз. розділ м-а, що вивчає усталені мовні звороти в їх сучасному функціонуванні та з погляду історичного розвитку; це сукупність фразеологізмів тієї чи іншої мови.

Об’єкт стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Предмет – дослідження природи фразеологізмів, властивих їм структурних і семантичних ознак, а також джерел формування і закономірностей функціонування у мовленні.

Фразеологізм – семантично пов’язане сполучення слів, яке не створюються у процесі мовлення відповідно до граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання слів, а відтворюється у вигляді фіксованої конструкції з властивим їй лексичним складом і значенням.

Ознаки: семантична цілісність, відтворюються з постійним складом компонентів (відтворюваність), розчленована структура(у складі фразеологізмів – слова, вжиті у певних формах, поєднані певним синтаксичним відношенням): покласти зуби на полицю; повісити носа; як рак свисне;з вогню та в полум’я.

Як і слова, фразеологізми:

1) а відтворюються як готові, наявні в мові одиниці з певним значенням;

2) відзначаються стійкістю складу і сталістю структури;

3) часто позначають одне поняття і вступають у синонімічні зв’язки з словами;

4) виконують ту ж функцію, що й слова.Напр.: накивати п’ятами - втекти; пасти задніх - відставати.

На відміну від слів, фразеологізми:

1) складаються із самостійних одиниць мови – слів, які найчастіше функціонують окремо та мають відповідні форми;

2) відрізняються більшою точністю значення, яке частіше, ніж у словах, супроводжується образною характеристикою.Напр.: пройти вогонь і воду; чужими руками жар загрібати.

В. Виноградов подав семантичну класифікацію, виділивши три типи фразеологічних одиниць:

Фразеологічні єдності — семантично неподільні фраз. одиниці, але цілісне значення їх умотивоване значенням компонентів (не нюхати пороху — не бути ще в боях).

Фразеологічні сполучення — ходові формули, що приховують у собі метафору, мають досить прозору внутрішню форму (прибитий горем, голуба кров, Хома невірний), характеризуються наявністю вільного і зв’язаного компонентів.

Фраз. зрощення — абсолютно неподільні, нерозкладні, немотивовані фраз.і одиниці, у значенні яких «немає ніякого зв'язку, навіть потенційного, зі значенням їх компонентів»(бити байдики).

М. М. Шанський виділив четвертий клас — фразеологічні вирази, до яких належать «такі стійкі в своєму складі і вживанні фраз. звороти, які не тільки є семантично подільними, але й склад. цілком із слів з вільним значенням (серйозно й надовго, Вовків не боятися – в ліс не ходити, не все золото, що блищить). Вони не відрізняються від вільних словосполучень і речень.

Функціональні типи фразеологізмів (С.Г.Гаврин): 1)образно-виразні стійкі сполуки; 2) еліптичні сполуки; 3) термінологічні фразеологізми; 4) афористичні ф. 5) контекстологічні сполуки; 6) ідіоми );

За граматичною будовою і семантичними ознаками (В.Архангельський): а) фраземи – фразеологізми зі структурою словосполучення, б) стійкі фрази – ф.-речення).

Генетична класифікація Л.Булаховського(прислів’я та приказки; професіоналізми у метафоричному значенні; вислови з анекдотів, жартів; цитати з Біблії; ф.античного походження; переклади іншомовних висловів; афоризми видатних людей; крилаті слова письменників.).

Переважна більшість фраз., як і слів, за походженням є корінними українськими.

Серед них виділяють спільнослов’янські, спільносхіднослов’янські і власне українській. Запозичені: буря у склянці води, віща Кассандра, гордіїв вузол (Грищенко + лекція Векуа)

Для фразеологізмів, як і для звичайних лексем, властиві такі явища, як багатозначність, синонімія й антонімія. Наприклад, багатозначним (має два і більше значень) є фразеологізм роззявити рота: 1) говорити, казати що-небудь (Рота як слід він не вспіє роззявити, — зараз готове усе. — П. Грабовський); 2) уважно слухати (У хаті слухали, роззявивши роти, намагаючись не про­пустити жодного слова. — Я. Качура); синонімія («ледарювати» мають фразеологізми байдики бити, баглаї бити, давати горобцям дулі, ханьки м''яти, клеїти дурня); з антоні­мічним значенням (вбити собі в голову — викинути з голови, не в тім'я битий — не має лою в голові, макітра розуму — пустий лоб)

Джерела фразеологізмів: 1) приказки, прислів’я 2) виробничо-побутове життя (латати дірки, тріщить по всіх швах); 3) висловлювання відомих людей; 4) з дотепного народного мовлення; 5) з античної літератури; 6) біблійного походження. Переважна більшість фраз., як і слів, за походженням є корінними українськими.

Серед них виділяють спільнослов’янські, спільносхіднослов’янські і власне українській. Запозичені: буря у склянці води, віща Кассандра, гордіїв вузол

11. Словотвір. Основні поняття словотвору: словотвірний тип, словотворче значення формантів, словотвірне значення, словотвірне гніздо. Способи словотворення різних частин мови в українській мові. Конверсія.

Словотвір (дериватологія) – розділ мовознавства, який вивчає слова з погляду способів і засобів їх творення та словотвірної структури.

Предмет – різнопланові аспекти творення слів відповідно до тих або інших відношень мотивацій між вихідними і похідними одиницями. Словотвір – синхронний і діахронний

Словотвірне значення похідного слова – це узагальнене, спільне для певного лексико-граматичного розряду слів значення, що виявляється в одному словотвірному типові, на основі взаємодії між значенням твірної основи і словотворчого форманта. Словотвірне значення ґрунтується на однотипних відношеннях. Наприклад: у суфіксальних похідних - кобзар, зброяр, баяніст – суфікси ар, яр, іст виражають значення діяча, назв особу за родом діяльності.

Словотвірний тип – це формально-семантична схема побудови похідних слів, мотивованих твірними основами певної частини мови, за допомогою того ж самого словотворчого форманта з тотожним значенням.Наприклад: прекрасний, премудрий, превеликий.

Словотвірне значення – узагальнене категоріальне значення слів певної словотвірної структури, що встановлюжться на основі семантичного співвідношення похідних слів та твірних основ і виражається за допомогою словотворчого формата лише мотиваційного зв’язку зі словом (словотвірне значення «особа» + відповідн. афікс – братів, батьків)

Словотворчі форманти – сукупність засобів, що беруть участь у творенні слів: суфікси, префікси, зміна наголосу, чергування звуків

Словотворчий афікс – афікс, що служить для уточнення предметного значення кореня.

Словотвірне гніздо – це сукупність слів, утворених відношенням похідності й об’єднаних спільним коренем.

Способи словотвору:

1) Морфологічні

а) афіксальний (префіксальний, суфіксальний, постфіксальний, безафіксний – лютий – лють, синій – синь; суф.-преф., суф.-постфікс., суф-преф.-постфікс. );

б) основоскладання (поєднання основ слів за допомогою інтерфіксів О,Е) і словоскладання (поєднання кількох слів, словоформ в одному слові: салон-перукарня, лікар-окуліст);

в) абревіація (складання усічених основ – кабмін , ОН, АЕС);

2) Неморфологічні:

а) морфолого-синтаксичний (Конверсія - перехід слів, словоформ з однієї частини мови в іншу, наприклад субстантивація – хворий кашляє, проміналізація – цілий (увесь) хліб, інтерєктивація – Мамо!, Боже!):

Адвербіаліза́ція (лат. adverbium — прислівник) — перехід будь-якої частини мови у прислівник, напр.: трудівник працює ранком

Субстантивація - семантично-синтаксичний перехід прикметника й дієприкметника (зрідка й ін. частин мови) в іменник

Проміналізація - перехід різних частин мови в займенники

Інтерєктивація – в вигуки

Вербалізаці – в дієслова

б) лексико-синтаксичний (зрощення синтаксичного словосполучення в одне слово – Великдень, сімдесят, сьогодні, спасибі);

в) лексико-семантичний ( утвор. внаслідок розчеплення значень багатозначного слова і поступового утворення омонімів: перо птаха – перо (для письма)).

А також такі способи словотворення, як телескопія – склеювання початков.елемента одного слова з кінцевим другого, між цими словами – відношення сурядності: бел/адонна+ан/алгік =белангік ; конверсія – перехід слів з однієї частини мови в іншу. Іменник: найпродуктивніші це афіксація та осново складання, абревіація; Прикметник: афіксація та осново складання+морфолого-синтаксичний (перех.дієприкметників у прикметники – зрілий, спілий), лексико-семантичний словотвір (глухий звук(лінгв.), тупий кут (матем.)); Дієслово: здебільшого афіксальні способи; розрізняють 1) внутрішньо дієслівний словотвір, 2) на базі інших частин мов – відіменникові, відприкметникові, від числівникові слова.