3. Мова як суспільне явище. Функції мови.

Характеризуючи мову як соціальне явище, не слід упускати з поля зору й те, що в мові також наявні ознаки, які співвідносять її з біологічними і психологічними явищами.

Що стосується біологічного аспекту мови, то передусім необхідно назвати той факт, що людина має біологічну схильність до оволодіння мовою. Деякі вчені навіть стверджують, що на відміну від високоорганізованих тварин людина має мовний ген.

Із психічними явищами мову пов’язує те, що в індивідуальному мовленні відображаються психічні особливості мовця, а в національній мові — психічний склад усієї нації.

Про те, що мова є суспільним явищем, свідчать її функції, які виявляють її сутність, призначення, дію. Вони є тими характеристиками, без яких мова не була б сама собою. 

Найголовніші (базові) функції — комунікативна (засіб спілкування) і когнітивна (засіб мислення і пізнання). Другу функцію ще називають пізнавальною, гносеологічною, мислетворчою. Інколи до базових відносять ще емотивну (засіб вираження почуттів і емоцій) і метамовну (засіб дослідження й опису мови в термінах самої мови).

З основними функціями співвідносяться похідні (вторинні). Так, зокрема, з комунікативною пов’язана фашинна (засіб встановлення контакту), конативна (засвоєння), волюнтативна (волевиявлення, впливу) і кумулятивна, або історико-культурна (зберігання всього того, що виробила нація за всю свою історію в духовній сфері — національної самосвідомості, культури, історії тощо). Із когнітивною співвідноситься репрезентативна у або номінативна, референтна функція (засіб позначення предметів та явищ зовнішнього світу і свідомості), а з емотивною — поетична, або естетична (засіб вираження і виховання прекрасного). ( Коченрган, Загальне мовознавство)

4. Фонетика і фонологія української мови. Звук і фонема. Проблема визначення фонеми і фонемного складу української мови. Принципи класифікацій голосних і приголосних фонем.

Фонетика- 1) звукова будова мови; 2) розділ мовознавства в якому вивчається звуковий склад мови, звукові зміни та їх зумовленість, фонетичні засобинауки про мову.

Початок розробок – 17 ст, коли виникла потреба навчання глухонімих. Становлення – Генрі Суіт, Отто Есперсен, Микола Трубєцкой, Олександр Реформатський.

Фонетика:

• описова (встановлення звукової системи мови на певному етапі її розвитку)

• історична (у всьому розвитку)

• загальна (спільні закони мовних явищ у різних мовах світу)

• експериментальна (дослідження фонетичних явищ за допомогою спец. інструментів)

Галузі: фоносемантика, психофонетика, когнітивна, артикуляційна, акустична, перцептивна

Предмет в СУЛМ – описова фонетика, загалом – звукова система

Фонологія – розділ мовознавства, що вивчає звуки з погляду їх функціонування в мові

Функціональна фонологія зароджується в 70-х рр. 19 ст. у дослідженнях німців Вінтера та Зіверса, пізніше датчанина Отто Есперсена. В укр. – 20-ті рр.. 20 ст., коли вийшла праця Євгена Тимчина «Курс истори украинского язика».

Предмет фонології – дослідження функціонального призначення звуків у процесі спілкування.

Звук - основний об'єкт вивчення фонетики; це найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.

Звук – фізичне явище, хвиля, що виникає внаслідок коливання фізичного тіла. Звуки людської мови утворюються коливанням голосових зв'язок і приводяться врух струменями повітря з легенів. За акустичними ознаками звуки – тони і шуми. З акустичного погляду розрізнябться за силою, тривалістю і темпбром. Звукова система укр. мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних.

Фонема (гр. – звук )– основний предмет вивчення фонології; це мін одиниця мови, що служить для утворення і розрізнення значущих одиниць мови (слова, морфеми). Фонема як матеріальна одиниці реалізується в звуках.

Як відмінну від звука величину впреше розрізнив Бодуен де Куртене.

Функції фонем – конструктивна (буд. матеріал для слів та морфем); розрізнювальна (одиниця розрізнення слів і морфем д, дь), ототожнення (дає змогу мовцю розпізнавати і розрізняти окрмі морфеми і фонеми).

Інваріант – це абстрактне поняття, що означ матеріальне узагальнення суттєвих для фонем ознак (к – пригол, задньоязик, проривна, шумно-глуха, тверда, не носова).

Алофон (варіант) - перебуває в більшій або меншій залежності від назв середовища оскільки це є конкретна реалізація фонеми в мовленні. (позиційні а зумовлені певним фіксованим місцем фонеми у слові. Алофони зумовлені характером сусідніх фонем - комбінаторними).

Голосні звуки - це звуки людської мови, які утворюються при відкритому мовному каналі на основі музичного тону і виконують складотворну функцію.

Класифікація голосних:

За місцем творення (за горизонтальним рухом язика)

а) голосні переднього ряду (при вимові яких все тіло язика просувається вперед, кінчик впирається в нижні зуби, а середня частина спинки піднімається до твердого піднебіння) і и е ;

б) голосні середнього ряду – в українській мові немає, в рос. а, ы;

в) голосні заднього ряду(тіло язика відсувається назад, кінчик язика не дістає зубів, а задня частина язика піднімається до м’якого піднебіння) у о а;

За способом творення (за вертикальним положенням язика)

А) високе піднесення і у,

Б) високо-середнє и,

В) середнє е о,

Г) низьке а

За участю губ

А) лабіалізовані оу,

Б) не лабіалізовані і и е а

Приголосні звуки - це звуки людської мови, що утворюються при закритому мовному каналі на основі голосу і шуму. Не виконують складотворної функції.

Розрізняються за такими ознакам:

За участю голосу і шуму

1) сонорні приголосні (приголосні, що складаються з голосу й шуму з перевагою голосу) р л м н в р`л`м`н`

2) шумні приголосні (приголосні, що складаються з голосу й шуму з перевагою шуму або з одного тільки шуму, чітко локалізованого).

• дзвінкі приголосні б д з дж дз г ґ ж д`з`дз`

• глухі приголосні п ф т с ш ц ч к х т` с` ц`

За місцем творення (за активним мовним органом)

1) Губний приголосний (творяться в результаті зближення або зімкнення активного органа – нижньої губи з верхньою губою або верхніми зубами)

• Губно-губний приголосний — б п в м

• Губно-зубний приголосний — ф

2) Язикові (залежно від того яка частина торкається піднебіння)

• Передньоязиковий приголосний — д т з дз с ц р л м н ж дж ч ш д`т`дз`с`ц`р`л`н`

• Середньоязиковий приголосний — й

• Задньоязиковий приголосний — ґ к х

3) Глотковий приголосний(фаргинальний, твориться в результаті зближення задньої стінки глотки з коренем язика) — г

За способом творення (враховує характер перепони)

1) Зімкнені (проривні) б п д т к ґ д`т`

2) Зімкнено-прохідні м н н` л р л` р`

3) Африкати дж дз дз` ц (т+с) ч(Т+ш) ц` щ

4) Щілинні в ф з с ж ш г х з`с`с й ж

За додатковою артикуляцією

• М'які j

• Тверді д т з с ц л н р дз

• пом*як шені д`т`з`с`ц`л`н`р`дз`

• напівпом*як шені б`п`в`м`ф `(губні) ж`ч`ш` дж` (шиплячі) ґ` к` х` (задньоязикові) г` (глотковий) (Лекції Векуа, Грищенко)