23. Категорії предикативності і модальності речення.

Речення – це мінімальна комунікативна одиниця, оформлена за законами певної мови, відносно завершена одиниця спілкування і вираження думки.

Термін – 1871 р. «Граматика русского языка» Партицького.

Ознаки:

1) предикативність - співвіднесеність змісту речення з об’єктивною дійсністю. Носієм предикативності є присудок в двоскладному реченні, в односкладному - наявний головний член;

2) модальність - граматико-семантична категорія, що виражає ставлення мовця до висловлюваного, його оцінку відношення повідомлюваного до об’єктивної дійсності

розповідна модальність; реальна модальність; бажана модальність; умовна модальність(реальним може стати лише за певної умови); питальна модальність(вимагає підтвердження чи заперечення реальної основи змісту), спонукальна модальність(це вимога забезпечення відповідності здійснення того, про що повідомляється), гіпотетична модальність(можливо, видимо, очевидно, навряд. Ледве), переповідна модальність(нашаровуючись на заг.зміст реч.вона надає йому х-ру непрямої передачі висловлювання ін.особі);

3) інтонаційна оформленість – засіб організації словесного вираження висловлювання й емоційно-вольових показників виразності

4) граматична єдність - організованість за синтаксичними правилами зв’язку слів

5) самостійність функціонування;

6) завершеність висловлювання.

Основні аспекти вивчення речення:

1) семантичний (структура речення зіставляється зі структурою відрізка дійсності про якому йдеться у кожному конкретному реченні. Одиницями семантичної структури є Sреалний виконавець дії; P предикат виражає дію, ознаку суб’єкта; O об’єкт позначає того на кого ця дія спрямована);

2) формально-граматичний (опис речення за гол та другорядними членами);

3) комунікативний (речення поділяється на відому, основну частину, ядро – тема(співвідносна з підметом) і нову - рема (з присудком));

4) структурний (речення розглядається як конструкція безвідносна до явищ навколишньої дійсності. До структурної схеми зараховуються лише підмет і присудок).

За Вихованцем: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний, комунікативний)

Типи речень:

1) за модальністю (стверджувальні – реально існуючий характер зв’язку між предметом мовлення і тим, що про нього повідомляється; заперечні – негативний характер зв’язку між суб’єктом і тим, що про нього повідомляється).

2) за метою висловлювання (розповідні – повідомляється про факти дійсності, події, явища; питальні – виражається намагання мовця про щось довідатися; спонукальні – виражають волю мовця спонукати співрозмовника до якоїсь дії)

3) за структурою (прості й складні – залежно від кількості предикативних одиниць, що входить до складу речення; односкладні й двоскладні – залежно від кількості головних членів; поширені і непоширені – наявність/відсутність другорядних членів; повні й неповні – за наявністю всіх чи тільки необхідних членів певної структури для розуміння речення).

24. Двоскладне речення, вираження предикативності в ньому. Семантико-граматична структура двоскладного речення.

Проcте речення — речення, що складається з одного або кількох граматично поєднаних слів, які виражають відносно закінчену думку. Простим називається речення, в якому є тільки одна граматична основа (предикативний центр). У складного реченні таких основ може бути декілька. Граматична основа простого речення може бути представлена двома головними членами речення – підметом і присудком, одним головним членом речення чи нерозкладним граматичним центром.

Класифікація простих речень:

1) за наявністю/відсутністю головних членів речення та можливістю членування речення – двоскладні, односкладні, нечленовані

2) за наявністю/відсутністю другорядних членів речення – поширені, непоширені

3) за наявністю/відсутністю обов’язкових членів речення – повні, неповні

Двоскладне – речення, граматичний центр якого представлений двома головними членами речення – підметом і присудком (Сонце піднялося високо)

В основі поділу на двоскладні, односкладні, нечленовані – у способах вираження основної ознаки речення – предикативності. Для двоскладного речення характерною є наявність певних відношень між носієм ознаки та ознакою.

Двоскладні речення є основною ланкою у синтаксичній системі української мови, вони характеризуються значним діапазоном виражальних можливостей, різноманітністю конструкцій, широким використанням лексики.

Підмет і присудок – головні члени двоскладного речення, граматична основа речення, його конструктивний центр, реченнєвотвірні компоненти.

Підмет – головний член двоскладного речення, що вказує на носія ознаки, дії, стану, процесу.

Термін – Михайло Осадця «Граматика руского язика» 1862

Ознаки:

1) головний член простого двоскладного речення

2) позначає носія ознаки, вираженої присудком

3) у предикативному двобічному зв’язку з присудком

4) поєднується з присудком зв’язком координації

5) виражений спеціальною відмінковою формою – Н.В. іменника

6) типова позиція – перед присудком

7) при комунікативниму членуванні співвідносний з ТЕМОЮ

8) при семантичному членуванні – суб’єкт

Простий підмет може виражатися: 1) ім. у Нв (Сонце сяє); 2) займеником (Воно сяє); 3) субстантивованим прикметником (черговий стоїть поруч); 4) субстантив дієприкметником (визволені не можуть забути своїх визволителів); 5) числівником (шість ділиться на два); 6) часткою (кожне «ні» у відповідь чує «так»); 7) вигуком або звуконасл словом («ку-ку» донеслося з лісу); 8) прислівником (це «там» десь зникало за річкою); 9) інфінітив (сидіти – також труд); 10) особова форма дієслова («рівняйсь» - покотилося гучно); 11) прийменниково-відмінкова форма у непрямому відмінку (минуло близько години).

Простий підмет може бути ускладнений повторювання тіє ж самої форми, частками: день як день. У ролі простого підмета також функціонують стійкі лексикологічні сполуки – чумацький шлях.

Складений підмет (кількісні словосполучення, що характеризуються функціональним розподілом компонентів):

1) іменник або займенник в Н.В. + іменник або займенник в О.В. (сніг з морозом…);

2) ім. зі знач сукупності + ім. у Р.в (гурт хлопців);

3) числ з ім. у Нв або Рв (три пташки…);

4) ім. ПОЛОВИНА, БІЛЬШІСТЬ,ЧАСТИНА та ін. з ім. у Рв (більшість людей);

5) ім. зі знач міри+ ім. у Рв (літр молока);

6) ім., числ або займ у Нв з ім. або займ в Рв з прийменником (багато з них);

7) означальний займ+збірний числівник (всі четверо);

8) інфінітив+ім. в Ов (бути визволителем);

9) усе речення або словосполучення («Зачарована Десна» - це…).

Особливий різновид складеного підмета – жоден елемент не у Н.В,: 1) кількісний числівник З.В. чи Р.В. з прийменником по, до, близько та іменником у Р.В. чи З.В: Тут буває по дві-три посівні кампанії.

2) у спонукальних реченнях: Чоловіче мій, запрягай коня.

Присудок – головний член двоскладного речення, що виражає дію, стан або властивість як предикативну ознаку, що характеризує предмет, вираж підметом. Виконує найважливіші функції у плані вираження модальності й часової співвіднесеності як зовнішніх синтаксичних ознак речення.

Диференційні риси:

1)входження в структуру речення як головний член;

2) граматичне значення – поняття про ознаки до предмета підмета в часі і просторі.

3) комунікативний аспект – РЕМА

4) сем-структ. аспект – предикат

5) виражається дієслівною формою

6) у двобічному зв’язку з підметом

7) предикативний зв'язок з підметом – координація

8) типова позиція – після підмета

За морфологічними параметрами є 3 типи: дієслівний, іменний та прислівниковий. Залежно від способу вираження модально-часових значень: 1) простий (вираж особовим дієслово, інфінітивом, дієслівно-вигуковою формою або звуконаслідуванням; може ускладнюватися а) лексичним повтором – приплинь – приплинь; поєднанням однокореневих дієслів – тягнуть-потягнуть; спільнокореневим інфінітивом при заперечному дієслові – бити вони не битимуть; синонімічним дієсловом – цвіте-буяє; дієсл+частка – ніби залягло; стійкі словосполучення – травень добігав кінця); 2) складений (а) двочленний складений дієслівний (сполука інфінітива+ допоміжне дієслово: став писати, звикли зустрічати, любили послухати), іменний (сполука дієслівна звязка+іменна частина: виражається:1. Іменником, прикм, дієприкм у Нв: очі були великі; філософія – є наука; 2. Ім. і прикм в Ов: він цяткою здавався; 3. Ім. у Рв : я був без імені; 4. Ім. у Зв: я впадала в істерику; 5. Ім. у Мв: він був як у гарячці; 6. Числ у Нв: ти не один; 7. Займ у Нв чи Ов: там дальт не така; той став усім) та прислівниковий(дієслово-звязка+ прислівниковий копонент: це було добре; усе буде по-старому); б) тричленний іменний (дієслово-звязка у певній часово-способовій формі+ дієсл звязку у ф.інфінітива+іменний привязковий компонент: море може бути повним) та дієслівний (дієслово-звязка у певній часово-способовій формі+ дієсл звязку у ф.інфінітива+інфінітивний привязковий компонент: вони можуть продовжувати говорити)); 3) складний змішаний (дієслівна частка БУТИ в різних часово-способових формах+ прикметникове слово з модальною семантикою+інфінітивний привязковий компонент: ми ладні були провалитися); 4) подвійний (скл з 2-х повнозначних слів: дієслово+прикметник або дієприкм у Нв або в Ов: я іду зворушений)