1. Походження української мови, її місце серед інших слов’янських мов. Основні риси української мови на всіх мовних рівнях. Українська літературна мова, її форми та функціональні стилі.

З індоєвропейськ мовної єдності бл 3 тис до н.е. виділяється праслов.(в цей час зміни: orbota – робота, jezero, jeden – озеро, один, 1, 2 палаталізації). З праслов виділяється давньоукраїнська мова (Шевельов, Півторак, Німчук, Царук).

Українська мова— національна мова українців. Належить належить до слов'янської групи східнослов підгрупи індоєвропейської мовної сім'ї. Є державною мовою в Україні. Поширена також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині та інших країнах, де мешкають українці. Входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

2 позиції зародження і розвитку української мови:

1) О. Шахматов: у. м. виникла внаслідок розпаду давньоруської ~ 14 ст.; теорія про спільносхіднословʼянську єдність(+Карпенко, Горбань, Кримський) з якої виділились 3 сх-сл. Мови.)

2) Ю. Шевельов (джерелом у.м. виступає праслов*янська мова, розпад якої припав на 7 ст.)

Періоди становлення

1. Праукраїнська мова (протоукраїнська) 7-11ст.

2. Староукраїнська – 11ст. (час появи перших писемних пам*яток) - кінець 14 ст.

3. Середньоукраїнська мова (Рання к14 - к 16ст; середньо українська м к16 - п18ст; пізня см п18 - п19)

4. Нова українська мова (п19 до н.д.)

Писемні мови: Давньокиївська, Церковнослов`янська,

Найближчими до української мови є білоруська та російська,бо вони входять до східнослов'янських мов; із південнослов'янських – сербохорватська,болгарська, словенська, старослов*янська(мертва) із західнослов'янських – польська, чеська, словацька.

Перші пам»ятки – Остромирове Євангеліє (1056-1057), Ізборник Святослава 1073; 1076, для порівняння – польська-Свєнтокшиські проповіді (16 ст.), болгарська -10 ст.).

Порівняно з рос. і білор. має такі індивідуальні ознаки:

Фонетика:

1) голосний «і» на місці староукраїнського ѣ (лес-ліс)

2) відсуиність акання і якання в ненаголошеній позиції (голова, дорога)

3) збереження дзвінкої вимови приголосного перед глухим та в абсолютному кінці слова(сторож, сніг)

4) збереження давньої палатальної вимови ц` (кінець, жнець)

Морфологія:

1) Наявність окремої відміни іменника середнього роду (4 відм) – теля, лоша

2) Не відмінювання першого компонента на позначення назв десятків (вісідесяти)

3) Закінчення –мо в першій особі множини дієсл. теперішнього часу (пишемо)

Синтаксис:

1) вживання коротких форм прикметникаа у функції означення: зелена трава, літні дні

2) вживання форми Р.в. ім. чол. роду, що позначають предмети, на які спрямована дія у позиції додатка – взяв ножа

Літературна мова це унормована мова суспільного спілкування, яка зафіксована в писемній та усній практиці .

Ознаки:

1) наддіалектний х-р (засіб спілкування без будь-яких просторових обмежень, об’єднання всіх носіїв незалежно від їх діалектної приналежності);

2) поліфункціональність (функціонування у різних сферах суспільства);

3) стабільні літ. норми в грам., лекс., вимові;

4) функціонально-стильова розмеженість.

Літературна норма - прийняте в суспільній практиці людей правило вимови, вживання слова, граматичних форм, побудови словосполучень і речень.

Типи літературних норм:

1) орфоепічні (літературні норми вимови звуків і звукосполучень);

2) орфографічні (написання слів та їх частин),

3) графічні (запису звуків на письмі),

4) лексичні (слововживання),

5) граматичні (вживання граматичних форм слів, побудови словосполучень і речень),

6) пунктуаційні (постановка розділових знаків),

7) стилістичні (відбір мовних засобів відповідно до умов спілкування).

Норми характеризуються системністю, історичністю, соціальною обумовленістю, стабільністю.

Незважаючи на стабільність норми змінюються з часом.

Зміни літ. норми викликані внутрішньомовними чинниками (явища аналогії, вживання діалектних форм) і позамовними (данина моді, відновлення давньої, забутої норми).

Найстійкіші – граматичні.

Норми закріплюють традиції, регулюють появу нових правил, які виникли у процесі мовленнєвої діяльності людини, бережуть мову від засмічення.

СУЛМ поєднує системи книжного (писемного) та усного літературного мовлення.

Усна мова більш спонтанна, експресивна, безпосеред­ня, тісніше пов’язана з позамовною ситуацією, з загальним контекстом. Ступінь її підготовленості зазвичай є значно нижчим порівняно з письмовою. В усній мові широко використовується розмовно-побутова, емоцій­но забарвлена лексика. Синтаксис відрізняється мен­шою вимогливістю до об’єднання слів і частин речення. Частіше вживаються прості речення й конструкції; за­стосовуються додаткові, невербальні засоби комуніка­ції — міміка, жести.

Писемна форма літературної мови характеризуєть­ся обдуманістю, лаконізмом, монологічним характером викладення, суворими вимогами до мовних засобів. У ній широко використовується абстрактна лексика, на­укова й професійна термінологія, частіше вживаються складні конструкції з чітким визначенням складових частин, будується складне синтаксичне ціле, використовуються звороти, абзаци, періоди.

Ця функціональна розгалуженість мови породжує стилі літературної мови.

До книжних належать:

Публіцистичний (газети, масова комунікація. Популярний виклад подій. Використання наказового сп. Дієслів, спонукальні і риторично-пит реч., перифраз, цитат)

Науковий (сфера науки. Передача наук інформ аргументовано і доказово.Науково-термін. лексика, слова з абстрактним знач, ускладнення)

Офіційно-діловий(Сфера стосунків ділових та юр-правових і дипломатичних. Чіткий і лакон. Виклад змісту, факту, однознач. формулювань, стандартизація, шаблонність. Інфінітивні конструкції, спонукання, складні речення)

Художній (Мистецтво слова. Беруть участь усі стилі мовлення)

До усного:

Розмовний (побут, сімейні, дружні відносини. Прості реч. Різні за метою вислов.,розмовні слова, фразеологізми,емоц-оцінні слова.) (Плющ)

Стиль (гр. стилос – паличка для письма) – різновид літ мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і має особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматичних форм, типів речення).

Функціональний стиль – різновид літературної мови, що характеризується системними об’єднаннями мовних одиниць різних рівнів, функції яких зумовлені суспільною сферою використання мови, настановами і умовами спілкування.

СУЛМ поєднує системи книжного (писемного) та усного літературного мовлення.

КНИЖНІ

Публіцистичний – функціональний різновид літературної мови, призначений для передавання масової інформації.

Жанри: памфлети, фейлетони, нариси, есе, статті, огляди

Використання: газети, масова комунікація.

Ознаки: популярний виклад подій, логічність, емоційність, точність, документальність, образність

Мовні засоби : використання мовних кліше, оцінна спрямованість, використання наказового способу дієслів, спонукальні і риторично-питальні речення, перифраз, цитати.

Науковий – функціональний різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою галузі освіти і науки.

Жанри: монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези, підручники, лекції, бесіди.

Використання: сфера науки.

Ознаки: передача наук інформації аргументовано і доказово, абстрагованість, інформативність, логічність, точність, ясність, об’єктивність, лаконічність, аналіз, синтез, аргументація, висновки

Мовні засоби : науково-термінологічна лексика, слова з абстрактним значенням, ускладнення, велика кількість термінів, схем, графіків, часте вживання іншомовних слів, цитати, посилання, безособовість синтаксису, відсутність вказівки на особу автора.

Офіційно-діловий - функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу права, влади, адміністрації, комерції, державних відносин.

Жанри: закони, укази, постанови, статути, протокол, акт, постанова про арешт, конвенції, довідки, заяви, звіти.

Використання: сфера стосунків ділових, юридично-правових і дипломатичних.

Ознаки: регулювально-імперативний характер, документальність, стабільність, стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація і композиція тексту.

Мовні засоби : суспільно-політична, адміністративно-канцелярська термінологія, номенклатурні найменування, абревіатури, часте вживання віддієслівних іменників, складних сполучників, стійких словосполучень, інфінітивні конструкції, спонукання, складні речення)

Художній – функціональний різновид літературної мови, що моделює світ через конкретно-чуттєві образи й виконує естетичну функцію.

Жанри: епопея, роман, повість, оповідання, нарис, поема, балада, драма, трагедія, комедія, водевіль

Використання: творча діяльність, усі види мистецтва, культура, освіта

Ознаки: образність, поетичність, естетика мовлення, експресивність, зображувальність,

Мовні засоби : представлені всі види тропів, стилістичні фігури, переважання слів конкретно-чуттєвого сприймання.

Конфесійний стиль - різновид літературної мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства

Жанри: молитви, проповідь, агіографічна література, біблійні тексти

Використання: спілкування з Богом

Ознаки: особлива урочистість, піднесеність, символізм, стійкість

Мовні засоби : конфесійна лексика, старослов’янізми, усталені конфесійні словосполучення, тропи і фігури, складні слова, інверсійний порядок слів

Епістолярний стиль – функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу письмових приватних або приватно-офіційних відносин.

Жанри: листи, щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі

Використання: офіційне і неофіційне листування

Ознаки: переведення живомовної усної безпосередньої комунікації у текстову писемну

Мовні засоби : стала конструкція листа

УСНІ

Розмовний – функціональний різновид літературної мови, що використовується мовцем в щоденному неофіційному спілкуванні.

Жанри: розповідь, діалог, полілог,

Використання: у повсякденному спілкуванні

Ознаки: неофіційність, невимушеність, ситуативність, спонтанність, емоційність, використання жестів, міміки

Мовні засоби : образність, лаконічність, неповні речення, прості речення, розмовні слова, фразеологізми, емоційно-оцінні слова. (Плющ, Мацько, Кравець)