Тема 10 Проблеми розвитку пізнання

Еволюційна Епістемологія. Звернення до моделі біологічної еволюції. Пізнання як процес розвитку та процес пристосування. Розвиток пізнання шляхом “проб та помилок”. Що забезпечує функцію “природного добору”?. Дискретні моделі розвитку пізнання. Поняття епістемологічної перешкоди та еепістемологічного розриву. Історичний вимір пізнання

Пізнання в соціокультурному контексті. Поняття внутрішньої та зовнішньої соціальності.Соціум як суб’ект пізнання.. Наукові спільноти та наукові інститути як суб’екти пізнання: їх вплив на процес пізнання. Вплив соціальних структур та пізнавальних традицій на умови пізнання та на об’єкт і суб’єкт пізнання . Попперовська концепція “епістемології без суб’єкта”: пошук надіндивідуального, вільного від соціальної детермінації суб’екта пізнання. Попперовська критика уявлень про знання як про “ментальний стан”. “За” та “проти” цієї концепції.

Моделі розвитку пізнання і спрямування цього розвитку.Кореляція між розвитком пізнання, проблемою істини та проблемой пізнання як відображення або конструювання. Розвиток знання як кумуляція нових істин. Метафізичний характер кумулятивістської моделі. Проблема наукових революцій

Тема 11 Мова та пізнання

Проблема сутності мови. Конвенційна чи природна сутність мовних знаків.

Вербальне та невербальне мислення. Взаємозв’язок мови та мислення. Дві моделі мови: холістська (Гумбольдт, де Соссюр, Вітгенштайн, Куайн) та атомарна (Лок, Расел). Взаємозв’язок мислення та мови у цих концепціях. Про характеристики та джерело вроджених ідей. Н. Хомский про вроджений характер мовних правил. Критика Вітгенштайном сенсуалістичного розуміння мови та ідеї приватної мови. Гносеологічні висновки цієї дискусії.

Мова як передумова категорізації світу, оформлення та зберігання інформації. Дискусія щодо ролі мови в пізнанні: як засоба збереження та передачи інформації чи активного агента пізнання. Спосіб існування загального: понятійна форма знання. Знання як зафіксована інформація. Мова як матеріальний носій знань. Мова природна та штучна. Знання як функція комунікації. Мовне та позамовне знання (повсякденне, індивідуальне знання і т.д.)

Проблема значення мовних виразів. Багатоманітність відносин між мовними виразами та позамовною реальністю. Семантичні парадокси та їх значення для гносеології.

Поняття мовної гри. Значення як вживання. Багатоманітність відношень між мовними виразами та позамовною дійсністю. Зв’язок мови з контекстом діяльності.

Куайн щодо невизначенності радикального перекладу. Гіпотеза лінгвістичної відносності Сепіра-Уорфа та її значення для гносеології. Гіпотеза Хомського щодо вродженності мовних правил та її значення для розуміння суб’екта пізнання.

Мова як інструмент пізнання. Ідея аналізу пізнавальних поблем як мовних (аналітична філософія). Ідея меж мови (Вітгенштайн): чи будь-який зміст може бути виражений в мові. Критика тези щодо достовірності внутрішнього досвіду (Вітгенштайн) Критика персональної мови (Вітгенштайн): не мова спираеться на зміст індивідуальної свідомості, але свідомість набуває означенності завдяки мові.

Мова як форма соціального зв’язку: з суспільством, з Іншим. Гендерні аспекти мови.