2. Відчуття

1. Відображення реальності може відбуватися на рівні чуттєвого і абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання хар-зується безпосереднім впливом предметів і явищ дійсності на органи чуття людини. До цієї форми пізнання належить відчуття та сприймання.

Абстрактне пізнання – вища форма пізнання дійсності, яка полягає в опосередкованому її відображенні. Вона відбувається за допомогою процесів мислення та уяви.

Відчуття – це психічний пізнавальний процес відображення мозку людини окремих властивостей предметів та явищ при їх безпосередній дії на органи чуття.

2. Класифікація відчуттів.

1. За місцезнаходженням рецептора:

• Інтелекцептивні (органічні) - сигналізують про внутр.. стан організму

• Пробліцептивні (кінестетичні, статичні) – сигналізують про положення різних частин тіла та їх рух

• Екстероцептивні чуття – сигналізують про різні характеристики зовнішнього світу.

2. За контактами подразнення:

• Контактні (відчуття тиску, холоду; смакові, органічні, кінестетичні)

• Дискантні (здорові, слухові, нюхові)

3. Основні властивості відчуттів:

1. Якість – це особливість, за якою одне відчуття відрізняється від інших.

2. Інтенсивність відчуття – це кількість та характеристика відчуття, тобто більша чи менша сила його вираженості.

3. Тривалість – часова характеристика відчуття визначається функціональним станом органу чуття, часом її подразнення та його інтенсивності.

Чутливість – це здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразнення.

Розрізняють дві основні форми зміни чутливості – адаптацію та сенсибілізацію.

Адаптація – зміна чутливості, яка залежить від зовнішнього середовища. При адаптації чутливість може змінюватися або знижуватись.

Сенсибілізація – зміна чутливості залежно від стану організму. При сенсибілізації чутливість може лише зростати.

Сенестезія – це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора.

Чутливість вимірюється порогами.

Закон Вебера – Фехнера: між силою подразника і інтенсивністю відчуття логарифмічна залежність.

3. Сприймання

1. Поняття про сприймання.

Сприймання – це психічний пізнавальний процес, цілісне відображення предметів та явищ, яке виникає при безпосередній дії фізичних подразників на органи чуття людини.

Процес сприймання відбувається у взаємозв’зку з іншими психічними процесами особистості: мисленням, мовою, почуттями, волею.

Розрізняють сприймання за сенсорними особливостями (зорові, слухові, смакові і т.д.), відношенням до психічного життя ( інтелектуальні, емоційні, естетичні), складністю сприймання (сприймання простору, руху, часу).

У сприйманні простору важливу роль відіграють акомодація та конвергенція органу зору.

Акомодація – це зміна опуклості кришталика відповідно до віддалі предмета, а конвергенція – спрямування очей на предмет сприймання.

Важливою умовою успішного сприймання об’єктів дійсності є його вибірковість.

Основні властивості сприймання:

• Предметність – виявляється у співвідношенні відомостей про об’єкт із самими об’єктами як носіями певної інформації;

• Цілісність – за мірою осмислення сприйнятого виокремлюють синкретичне сприймання, характерними ознаками якого є нерозчленованість, замість сприйманого. Спостерігається у дітей, у малоосвічених людей;

• Структурність;

• Константність – полягає в тому, що форма, колір, розмір предметів сприймаються більш менш стереотипно незалежно від умов, за яких предмет сприймається;

• Осмисленість.

Сприймання визначається як об’єктивними так і суб’єктивними умовами.

Об’єктивні умови – яскравість, звучність, динамічність предмета, тобто силу подразниката фізичні умови сприймання.

Суб’єктивні умови – уважність і спостережливість.

Спостереження – це цілеспрямовано планомірне сприймання об’єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Воно є найрозвиненішою формою навмисного сприймання.

Сприймання та спостереження людини характеризується загальними закономірностями й індивідуальними особливостями.

Відбір у процесі сприймання особливостей предметів є специфічним для кожного з нас. Пояснюють це психічним складом особистості і апперцепцією (залежність сприймання від попереднього досвіду особистості.

Індивідуальні особливості сприймання можуть залежати також від специфіки функціонування органів чуття.

Класифікація основних типів сприймання та спостереження:

• Синтетичний – схильність до узагальненого відображення явищ і до відточення основної суті того, що відбувається.

• Аналітичний – схильність вирізняти і аналізувати насамперед дрібниці;

• Аналітико-синтетичний – сприймання, коли однаковою мірою намагаються зрозуміти суть явища і фактично його підтвердити;

• Емоційний.

Ілюзії сприймання – неадекватні сприймання, як неправильно, викривлено, помилково відображають об’єкти, що діють на аналізатори.

Ілюзії зумовлюються різними причинами: виробленими життєвою практикою прийомами зорового сприймання, особливостями зорового аналізатора, зміною умов сприймання, дефектами зору тощо.

Найпоширенішими є зорові ілюзії. Сприймання залежить від досвіду людини, про що свідчать ілюзії сприймання.

4. ПАМ’ЯТЬ