12. Педагогічна суть народного афоризму "Хліб - батько, вода - мати".

13.Проаналізуйте роль української етнопедагогіки в реалізації концепції національної школи.

Українською національною школою вважаємо той загально¬освітній навчальний заклад, що забезпечує засвоєння учнями основ наук і виховання свідомого громадянина суверенної України.

Невід'ємним компонентом усіх без винят¬ку варіантів концепції національної школи стали етнопедагогіка, народознавство й педагогіка народознавства. Понад двадцятиліт¬ня праця над дослідженням української етнопедагогіки, вивчення досвіду роботи шкіл високорозвинених країн світу, народних традицій шкільництва на Україні наочно переконує, що будів¬ництво справжньої національної школи без застосування етнопе-дагогіки й народознавства немислиме.

Що ми розуміємо під поняттям "народознавство", "педагогіка народознавства" і яке їх співвідношення з етнопедагогікою?

Народознавство — це сукупність фундаментальних знань про певний конкретний народ, його походження, розселення, національну психологію, характер, світогляд, культуру й побут, ви¬робничу діяльність.

Успіх у вивченні народознавства зумовлюється вдало дібра¬ною методикою. У зв'язку з цим постає питання про гостру по¬требу мати педагогіку народознавства.

Педагогіка народознавства — це один з провідних напрямів у педагогічній науці й шкільній практиці, що забезпечує ґрун¬товне засвоєння учнями культурно-історичних надбань народу, виховання гідних його представників і спадкоємців. Це наука про закономірності, шляхи і засоби збереження генетичної спадко¬вості й етнізації особистості. Вона розглядає освіту як ланку не¬перервного історичного процесу розвитку народу й синтезує здо¬бутки його власної педагогіки, досягнення сучасної психолого-педагогічної та інших наук про людину, народ, націю.

Формування методичної системи педагогіки народознавства, на наш погляд, має проходити трьома провідними шляхами: 1) через докорінне переосмислення старих методів на етнопедагогічній основі; 2) актуалізацію, широке впровадження у шкільну практику прогресивних методів української етнопедагогіки, які ще донедавна так уперто, бездумно й безпідставно ігнорувались офіційною педагогікою; 3) народження нових методів.

14. Проаналізуйте основні етапи розвитку української народної педагогіки. Доведіть їх історичну обумовленість.

Наука про українську народну педагогіку почала складатися в Київській Русі, її зародження пов'язується з появою «Повчан¬ня» Володимира Мономаха (1096). У 1577 р. з'явився заповіт брацлавського каштеляна Василя Загоровського «Наставления дітям і правила до їхнього виховання: розпорядження про вла¬штування церков, шпиталів та школи», в якому він пише, щоб у навчанні дітей не пестили, а пильно і поважно схиляли до науки, щоб навчались і росли у божій боязні та щоб звичаїв і віри своїє не забували.

Золоті розсипи української етнопедагогіки знаходимо у «Слові о полку Ігоревім», в українських літописах, «Руській правді» (в основі українське звичаєве право).

У XII-XVI ст. в Україні інтенсивно поширюються збірники церковних повчань, що репрезентують суть релігійного вихован¬ня нашого народу. Позиції народної педагогіки визначені в ста¬тутах братських шкіл, трактатах професорів Острозької та Київ¬ської академій (сім'я і школа, школа і сім'я, ставлення до освіти, вчителя).

Кожна історична доба вносила свою дещицю (частку) як у розвиток народної педагогіки, так і етнопедагогіки.

Злетом української народної педагогіки є козацька педагогі¬ка, яка взяла за мету виховання нової генерації українців, знай¬шла професійно-етнопедагогічне осмислення й застосування в діяльності мандрівних дяків, в українському шкільництві.

Протягом майже 150 років (від кінця XVIII ст. до 1917 р.) українці перебували під владою чужих імперій, однак асиміля¬торська політика не могла вбити українську народну педагогіку.

Велике значення для розвитку етнопедагогіки має двотомна праця «Український народ колись і тепер» (1916), створена з участю таких вчених, як Ф. Вовк, М. Грушевський, М. Ковалевський, А. Кримський, О. Шахматов та ін. Мотивами української етнопедагогіки пройняті діяльність педтовариств «Рідна шко¬ла», «Просвіта», Наукового товариства їм. Шевченка, а також діяльність молодіжних організацій «Пласт», «Сокіл», «Січ», укра¬їнські підручники і преса.

Період української державності (1917-1920) теж заклав по¬тенціал етнопедагогічних пошуків, що здійснювались у контексті українізації. В Україні відкрились етнопедагогічні дослідні стан¬ції.

У часи більшовицької влади етнопедагогіка в Україні зазнає всіляких утисків, але етнопедагогічна думка не згасла. Вона знай¬шла свій плідний вияв серед української еміграції.

Сьогодні в нашій країні розгорнувся рух за впровадження етнопедагогіки, навчання українознавству, заснування кафедр українознавства, відкриття лабораторій з етнопедагогіки, ство¬рення програм з етнопедагогіки.