6. Педагогічна суть народного афоризму "Де школа, там розум довкола".

Виховання найдавніше поняття суспільного розвитку. Люди, турбуючись про продовження свого роду, завжди дбали про передачу новому поколінню досвіду попередніх. Спочатку цю функцію виконували батьки. А пізніше окремі функції виховання дітей у родах, общинах їх члени передавали найбільш досвідченим і мудрим людям — педагогам.

Люди споконвіку з повагою й особливим пієтетом ставилися до вчителів. У джерелах народної педагогіки знаходимо думки про високий рівень культу вчителя-вихователя: "Учитель — добра і розуму повелитель," "Учитель, як батько й мати, вчить честь шанувати,", "Де вчитель і школа, там знання і світло (розум) довкола". Учительська праця найскладніша, але водночас і найблагородніша, найвеличніша, бо вчитель творить найбільше чудо на землі — людину. Тому й педагогічну місію учителя називають у народі святою ("Священна праця вчителя щоденна"). Про вчи¬теля кажуть найтепліші слова, такі, які можна сказати про найрідніше, — про матір і батька ("Учитель, як мати, прагне все краще дітям дати", "Учитель, як батько й мати, вчить честь ша¬нувати"). Варто зазначити, що український народ не тільки проповідує шанобливе ставлення до освіти й учителя, а й невпинно бореться за здійснення цього в житті.

7. Роль церкви в естетичному вихованні дітей.

У свідомості українців релігія була живим чинником не лише впродовж десятків віків, а вже від багатьох тисяч років. Життя у єдності з природою навіювало людині пошану до надземних сил. Цей світогляд був настільки наближений до християнського, що сучасні теологи звуть його не "поганським", а "передхристиянським". Християнство стало радше завершенням процесу становлення нашої духовності.

Релігія в нас глибоко проникає у звичаї та обряди, поєднує суто духовні елементи з національними, громадськими, сімейними та особистими. В українській традиції, що слугувала духовною основою виховання, завжди було прийнято дотримуватися релігійних засад і в побуті: з молитвою наші предки лягали спати і вставали вранці, вирушали в дорогу, споживали їжу, розпочинали польові роботи, виганяли на випас худобу навесні тощо. Свою працю на землі український селянин уважав службою Богові. З іконою Божої Матері козаки йшли в походи і перемагали.

Релігія належить до чинників виховання, що апелюють одночасно як до розуму дитини, так і до її душі. Тут гармонійно поєднуються як вербальні (раціоналістичні), так і позавербальні (містичні) канали взаємодії людини зі світом, спілкування з Богом. Ця особливість релігії робить її могутнім каталізатором розвитку душі, становлення здатності людини усвідомлювати все розумом і бачити серцем, набувати "досвіду серця". Утверджуючи віру в ідеали, релігія тим самим утворює надійний фундамент моральності людини. Віруюча людина сприймає мораль для себе як імператив. Моральність, що не підтримується вірою, завжди виявляє тенденцію до релятивізму, а відтак і до занепаду.

8. "Національна школа", "національне виховання", національна система виховання", "національна освіта".

У Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що «національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної художньо-естетичної, трудової, екологічної культури» Національне виховання є однією з важливих складових проблеми виховання особистості. Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури.

Національне виховання – це створена упродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв та ін., покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь.

Всі компоненти духовності українського народу, як і його матеріальної культури, становлять національну систему вих.., які є серцевиною освіти і виховання. Матеріальні та духовні надбання пізнаються, шануються і примножуються працею рук, зусиллями мозку і енергією серця, теплотою і багатством душі кожного вихованця - господаря своєї долі, всієї країни, діяча історії і культури рідного народу. Рідна народна і професійна культура, наука, духовність та кращі здобутки культур інших народів становлять основний національний та загальнолюдський зміст освіти і виховання підростаючих поколінь.