9. Провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю

2. Перші давньокитайські філософські ідеї, які дійшли до нас, дату­ються VII ст. до н. е. Робити такі припущення дозволяють давньоки­тайські трактати «І-цзін» («Книга змін»), «Ші-цзін» («Книга пісень»),. «Шу-цзін» («Книга історії») тощо. Відносної зрілості й виразності філософські вчення Китаю набувають у УІ-У ст. до н. е.

Основна ідея давньокитайської філософії — ідея Дао.

Дао — це спосіб функціонування Всесвіту як живого організму, що приходить на зміну первісному Хаосу.

У цьому Всесвіті можна виділити:

— Небо як ідеальний образ чотирьох великих цінностей сві­ту — жень, синь, і та лі, що вкривають кожну людину, подібно до того як небо вкриває землю;

— землю — власне матеріальну підвалину світу, що також скла­дається з чотирьох елементів, але вже матеріальних: дерева, води, металу і вогню;

— Піднебесну — серединний світ, у якому живе людина, соціальне середовище її буття. Причому для китайців Піднебесну уособлювала виключно їхня рідна країна, тоді як усі інші народи світу сприймалися як дикуни.

Вічний енергетичний потік Ян-Інь —- відповідно чоловіче і жі­ноче начала — пронизує Всесвіт, оживляє його, надає йому руху. Ян-Інь — немовби два полюси магніту, між якими утворюється поле Дао. Однак само по собі Дао не гармонізує Всесвіту — -воно тільки спричиняє нескінченні взаємні перетворення речей, нескінченні черги подій у житті окремих людей і цивілізації в цілому. У кінцевому резуль­таті світ постає незавершеним і дисгармонійним. Тож головне призна­чення китайської філософії — її «реставраційний» характер: ідеться про прагнення зрозуміти, осмислити розмаїття світу і людських доль, щоб свідомими зусиллями привнести у світ порядок, примусити кожну людину і кожну річ виконувати належну їй партію у великій симфонії космічної музики. Роль «диригента» покликаний грати філософ.

Однак згоди щодо шляхів досягнення цієї мети у китайській філосо­фії не було. Два основні її напрями — даосизм і конфуціанство.

Основні ідеї даосизму (засновник — Лао-цзи, легендарний автор трактату «Дао Де Цзін»):

— природність: відповідність діяльності людини до "У ' природного порядку речей як найповнішого втілення гар­монії Дао. Приміром, найкращий правитель — той, про якого відомо тільки те, що він існує: як відсутність правителя, так і його управлінські дії, на думку даосів, є порушенням порядку Дао;

— недіяння: будь-які дії здатні порушити наявну в природі гар­монію Дао.

Взірцем природності й недіяння вважався сам Лао-цзи, який, за легендами, 80 років провів в утробі матері й народився вже старим, маючи велику мудрість.

Основні ідеї конфуціанства (засновник Кун-цзи, на європейсь­кий манер — Конфуцій, натхненник трактату «Лунь-юй» («Бесіди та висловлювання»)):

— найповніше гармонія Дао втілюється в розумно облаштованому людському суспільстві, де всі, включно з правителем, дотримуються чотирьох великих принципів:

— лі (ритуал). Правильність суспільного устрою забезпечується тим, що кожна людина бездоганно виконує всі дії, зумовлені її соціаль­ним становищем, живе у згоді із суспільною ієрархією;

— (обов'язок). Людина повинна зразково виконувати свої ро­динні та соціальні обов'язки — не через страх покарання, а на основі глибокого етичного переконання у необхідності цього;

— сінь (взаємність). Необхідно дотримуватися взаємності у вико­нанні соціальних зобов'язань,

— жень (шанобливість, людинолюбство). Відносини між людьми в гармонійному суспільстві мають будуватися на повазі до старших з боку молодших, на добровільному підпорядкуванні нижчих верств вищим.

Розробляючи теорію держави, Конфуцій оперував також принци­пом сяо — уподібнення держави до родини: правитель виконує функції батька, а підданці є слухняними дітьми, якими він опікується. Зразком такого устрою, гідним наслідування, Конфуцій вважав монархію. Не дивно, що саме на його поглядах аж до початку XX ст. базувалася офіційна ідеологія численних китайських держав. Особистість Конфуція, місця, пов'язані з його життям діяльністю, вважаються в Китаї священними.

Уже згаданий М. Вебер називав китайську філософію «філософією пристосування до світу».