7.Взаємозв’язок філософії та медицини

В давнину медицина вже виділилася як область професійної діяльності, але як система знання вона в той час ще не була науковою теорією. Це не значить, що у лікаря того часу не було знань. Вони, певно, були, однак, в основному, емпіричні, практичні. Світогляд лікаря був філософським, перевага надавалася етиці. Внаслідок цього в перший дотеоретичний період медицини її етичний, ціннісний зміст виступає на перший план та існує нерозривно з філософськими уявленнями. Саме тому відомий давньоримський лікар Цельс писав: "Спочатку медична наука вважалася частиною філософії..." До того ж, часто філософ та лікар поєднувалися в одній особі. Чимало відомих філософів були лікарями: Аль-Кінді, Ібн-Сіна, Ібн-Рушд, Ар Разі, Дж. Локк. В середньовічних ісламських університетах в Андалузії курси філософії та медицини були об'єднані під однією назвою — хікма (мудрість).

В цей період філософія та медицина були єдині, неподільні в теоретичному відношенні. І якщо природничо-наукові уявлення давніх викликають зараз тільки історичний інтерес, то їхні етичні погляди цілком актуальні. Уявлення Епікура про щастя, стоїків про гідність, кініків про свободу не втратили свого значення так само, як і етичні принципи медичної діяльності, сформульовані в Клятві Гіппократа.

Таким чином, передусім, етична, деонтологічна проблематика об'єднувала філософію і медицину в давності.

Гіппократ наголошував на необхідності зв'язку філософії та медицини. Лікарями і філософами були великі мудреці давнини: Піфагор, Емпедокл і друг Гіппократа Демокріт, що писав: "...лікарське мистецтво зцілює хвороби тіла, а філософія вивільняє душу від пристрастей".

До наших днів дійшли дані, що лікарем був святий євангеліст Лука.

Відомо, що Гіппократу належить вислів: "Лікар-філософ схожий на Бога". Необхідність тісного зв'язку філософії і медицини відзначали філософи Геракліт, Платон, Арістотель, Ф. Бекон, Кант, Гегель і відомі лікарі минулого Гален, Авіценна, Парацельс. "Душа, яка вмістила в собі філософію, не може не заразити своїм здоров'ям і тіло," — писав М. Монтень.

Загалом у взаємовідносинах філософії і медицини можна виділити три етапи.

♦ Синкретичний: злитість філософського і медичного знання при спрямованості практичної діяльності медика на людину, яка розуміється в магічному або натурфілософському дусі (тобто, дуже спрощено і без емпіричних підстав).

♦ Позитивістський: відокремлення медицини від філософії і спеціалізація медичної діяльності на лікуванні захворювань. Роль філософії при цьому починає відігравати загальна патологія.

♦ Новий синтез, у зв'язку з теоретизацією медицини і виникненням цілого спектру біоетичних проблем.

Такий поділ відповідає етапам світоглядного спрямування в історії (за В. І. Шинкаруком) за віссю "людина — світ — світ людини".

Останній етап припускає багатогранний підхід з використанням всього різноманіття гуманітарного і природничо-наукового знання та викликає необхідність спеціального філософського аналізу медицини на основі їхнього співробітництва і взаємозбагачення.

Для сучасних взаємовідносин філософії і медицини характерним є новий синтез, спрямований на подолання тенденцій позитивістського ізоляціонізму. При цьому завдання філософського аналізу — це світоглядне і методологічне осмислення ролі медицини в суспільстві, її об'єкта, предмета, специфіки медичної діяльності і медичного знання, засобів і методів медичного пізнання.