30. Основні ідеї і. Канта

Найважливіші ідеї філософії Канта були розроблені у критичний період (назва пов'язана з першим словом у титулі трьох основних праць цього періоду— "критика": дослідження самих підвалин). На першому плані в цей період перебуває ідея так званого "коперниканського перевороту " у філософії.

Характеристика періодів філософської діяльності І. Канта

До І.Канта вважали, що пізнання є результатом дії на людину зовнішніх чинників. При цьому людина сприймає (тобто перебуває пасивною), а світ діє на неї. Кант "перевернув" це співвідношення: він проголосив, що пізнання і знання постають результатом людської (насамперед — розумової") активності. Людина пізнає лише тією мірою, якою сама випробовує природу, ставить їй запитання, вибудовує розумові гіпотези та конструкції: "Природознавці зрозуміли, що розум бачить лише те, що сам створює за власним планом, що він із принципами своїх суджень повинен йти попереду... і змушувати природу відповідати на його запитання. Розум повинен підходити до природи, з одного боку, зі своїми принципами,., з іншого-з експериментами,., щоб черпати із природи знання, але не як школяр, якому вчитель підказує усе.., а як суддя, що змушує свідка відповідати на запропоновані запитання ".

По-третє, у концепції І.Канта людина постає творчою і діяльною, при тому чим вона активніша, тим розгалуженішими будуть її зв'язки з дійсністю і, відповідно, — ширшими знання. "Коперниканський переворот" І.Канта був першим варіантом обґрунтування у німецькій класиці принципу активності.

Якщо пізнання змінює напрям і здійснюється від людини (як суб'єкта) до дійсності (об'єкта), виникає запитання: звідки людський інтелект бере перший, початковий зміст для своїх побудов? У відповідь на це запитання Кант окреслює концепцію пізнавального процесу, яка починається із визначення джерел пізнання.

І. Кант вважав, що найпершими джерелами знання постають чуття, через які реальність нам надається та які постачають матеріал для знання і пізнання, та розсудок, за допомогою якого відбувається мислення. Розсудок мислить, а це, за І. Кантом, значить, що він продукує форми інтелектуальної діяльності та вміє ними оперувати.

Чуття, за Кантом, дають нам матеріал, сам по собі неоформлений і невпорядкований, але не в тому сенсі, що чуття не дають нічого визначеного, а в тому, що самого факту бачення, відчуття, дотику, запаху недостатньо задля того, щоб через це вже отримати знання.

Отже, у відношенні до знання матеріал чуття має майже нульовий зміст. Розсудок, володіючи формами думки, упорядковує та оформлює матеріал чуття накладанням на нього своїх форм. Названі форми - категорії, за Кантом, притаманні розсудкові за самою його природою і тому постають як "апріорні" — переддосвідні, тобто розсудок їх в собі віднаходить. Тому вони і здатні оформлювати чуттєві дані й бути відкритими та зрозумілими розсудкові. Унаслідок того вони продукують знання необхідні (для дій та споглядання розсудку), а не випадкові.

Йдучи за Кантом, при людському погляді на світ ми бачимо у сприйнятті предмет (або явище, феномен), який має певну визначеність тому, що постає результатом синтезу апріорних категорій розсудку та матеріалу чуття (останні викликані дією зовнішніх речей на органи чуття). Ця дія є, але вона не дає знань, а тільки збуджує нашу розумову активність. Лише через синтез категорій та матеріалу чуття перед нами постає дещо визначене в інтелектуальному, знаттєвому плані. Наші навички здійснення подібних синтезів Кант називає досвідом.

Отже, досвід — це узгодження інтелектуальних форм і даних відчуттів, він дає предметне наповнення нашому інтелекту. Значить, досвідчена людина — це не просто людина, яка багато чого бачила, а яка здатна це бачене ще й перевести у певні міркування та висновки. Якими є речі, що діють нам на органи чуття самі собою? Як учить Кант, на це запитання не існує ствердно? відповіді, оскільки ми завжди бачимо те, що набуло визначеності в полі споглядання (тобто те, що вже є результатом інтелектуального синтезу). Річ поза сприйняттям, поза синтезом нам недосяжна й невідома. Роз'єднання речі (річ-у-собі) та предмета дає змогу Кантові (і нам) побачити перспективи пізнання: адже невідому нам річ (об'єкт) можна нескінченно пізнавати, переводячи її зміст у зміст предмета пізнання. Цим роз'єднанням пояснюється також і те, що ту саму річ можуть пізнавати різні науки, вбачаючи в ній різні предмети (бо вони накладають на цю річ різні форми її упорядкування та осмислення).

До надбань філософії І. Канта слід віднести також його етичні, естетичні та соціологічні ідеї. У сфері моралі Кант виходив із визнання вихідної рівності всіх людських розумів як суверенних чинників свідомого вибору поведінки. З такої рівності випливає, що кожен окремий розум повинен у прийнятті рішень діяти як загальний розум. На цій основі формулюється кантівський "категоричний імператив" ("остаточне повеління"): "Чини завжди так, щоб максима (тобто виразу формі принципу) твоєї волі могла мати також і силу... всезагального закону". Це означає, що людина, обираючи певний тип поведінки, повинна припускати можливість такої ж поведінки для будь-кого. У сфері естетики Кант дійшов висновку, що там, де йдеться про мистецький смак людини, не діють закони логічного обґрунтування. Тому естетичні сприйняття є цілісні, неаналітичні, непрагматичні, і естетичні судження будуються як ціннісні, оцінні.

Отже, ознайомлення з ідеями І. Канта вводить нас в осереддя фундаментальних проблем філософії, але їх розв'язання Кант здійснює на новому рівні усвідомлення, розроблення та обґрунтування.