17. Місце філософії в духовному житті Середньовіччя.

На зламі IV ст. нашої ери Римська імперія почала втрачати свою колишню могутність через загострення соціальної напруги і класову боротьбу. Повстання рабів, а також навала варварів призвели до того, що в V столітті Римська імперія остаточно розпадається. Разом з розпадом останньої рухнув рабовласницький лад, на розвалинах якого виникло нове, феодальне суспільство. Відбулася зміна греко-римської культури – феодальною культурою, світоглядною основою якої стало християнство. Все це знайшло відображення і в суспільній свідомості, зокрема у філософії. Остання стає служанкою богослов’я, а філософи стають, як правило, апологетами (захисниками) християнства.

Філософія Середньовіччя, маючи пояснення всіх питань буття через особу Бога, пройшла тривалий шлях розвитку. Саме суперечливість догматичних принципів схоластики в кінцевому підсумку сприяв пробудженню суспільної свідомості в епоху Відродження. Дослідження філософської спадщини схоластів має теоретичну цінність для розуміння культурного розвитку людства, пропонуючи для дослідження різноманітні зразки умовиводів, на які була багата середньовічна думка.

Середньовічною філософією називається провідний філософський напрям, який набув поширення в Європі в V – XVI ст. Він мав теологічний характер, тому що визнавав Бога як вищий існуючий початок, а весь навколишній світ – результатом його творіння.

Філософія Середньовіччя формувалась і складалася під егідою церкви, надаючи її положенням і догматам форму теорії, застосовуючи філософські прийоми і термінологію, сама змінюючись у залежності від змін в соціальному житті суспільства і змін у самій церкві.

У цілому в суто філософському плані середньовічна філософія сформувалася на деяких засадах античної філософії, зокрема філософії Платона і Аристотеля. Але на відміну від космологічної і космоцентричної античної філософії, середньовічна філософія була теоцентричною. Відкинув античні цінності культу квітучої тілесності, захоплення красою тіла, його фізичною досконалістю, основну увагу філософія Середньовіччя стала приділяти внутрішньому світу людини, вірі, самосвідомості, совісті, спонукаючи людину постійно приборкувати, умертвляти тілесно-чуттєве як одвічне джерело і спонукання гріховності.

В епоху Середньовіччя, незважаючи на його відносно регресивний характер, була накопичена величезна філософська традиція, яка сприяла розвиткові думки в часи Відродження і Реформації.

18. Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії

Основи середньовічного суспільства остаточно сформувалися у Європі в IX—X ст. У цей час склалася система особистих суспільних залежностей (васалітет), а християнська релігія пронизувала собою та регламентувала всі сфери і сторони людського життя. У цей самий час формувалися і провідні напрями середньовічного філософування — схоластика і містика. Обидва вони були варіантами релігійної філософії, тому для них незаперечним був авторитет Святого Письма, а Бог поставав вихідним орієнтиром для усіляких міркувань та осмислень.

Відмінність між схоластикою і містикою полягаю в різному ставленні до можливостей людського розуму в питаннях богопізнання. Схоластика вважала, що, хоча з допомогою розуму Бога пізнати неможливо, людина повинна повною мірою використати можливості розуму, оскільки він здатний привести до межі, з якої відкривається сфера споглядання сяйва Божої слави. Останнє досягається лише вірою, але до названої межі приводить розум. Оскільки найнадійнішим та найефективнішим засобом розуму є логіка, то найпершою ознакою схоластики є використання логіки в богопізнанні. Містики ж наполягали на тому, що розумування тільки шкодить християнському благочестю, тому в пошуках шляхів наближення до Бога слід покладатися на почуття, віру, любов та самозречення. Отже, у підґрунті поділу середньовічної філософії на схоластику та містику лежить різне тлумачення співвідношення віри та розуму у справі богопізнання.

У період раннього сформованого середньовіччя (та ранньої схоластики і містики) І.С. Ериугена (810 - 877) у творі "Про розподіл природи" вперше накреслив цілісну християнізовану картину світу, де існувала струнка система ієрархічних зв'язків, зумовлених дією єдиного божественного начала. Ериугена стверджував, що справжні знання збігаються з вірою, а філософія — з теологією"Номінаїсти" ж припускали, що загальні ідеї - це лише імена ("номіна"), якими людина позначає спільне в різних речах, а реальністю слід вважати одиничні речі, оскільки саме вони постають результатом божественного творіння світу. Тому поза людським пізнанням загальних ідей не існує.

Найвідомішими містиками періоду розвиненого Середньовіччя були Франциск Асизький (1182 - 1226), Бернар Клервоський (1091 - 1153) та Джованні Бонавептура (1221 - 1274). Останній у своєму творі "Путівник душі до Бога" окреслив досить струнку для свого часу класифікацію пізнавальних здібностей людини: чуття, уява, розум, розумове споглядання та розрізняння добра і зла. А в праці "Про повернення наук до теології" Бонавептура дав перелік відомих на той час наук, зарахувавши туди й технічні науки (рукотворні). Але врешті всі ці науки та здібності повинні були підвести людину до "обожнення", до споглядання Бога через самовіддану любов.

Отже Філософія Середньовіччя була складовим елементом християнського світобачення, і тому вона була зосереджена на осмисленні духовних сутностей, тобто сутностей невидимих, позачуттєвих і нескінченних. З одного боку відбувалася "теологізація " філософії, а з іншого — проходила "раціоналізація", "філософізація" теології. За образним висловлюванням Гегеля, це був час, коли філософія була "інобуттям" теології, а згодом сама теологія ставала "інобуттям " філософії.

Філософія Середньовіччя успішно засвоювала духовні складники людського буття, виділяючи в них раціонально-логічні та чуттєво-вольові полюси. Вона досить органічно пов'язувала питання життєвої активності з духовною спрямованістю людини, з пошуками шляхів сходження до абсолюту, з визначенням людської долі та проявами свободи волі людини. У межах середньовічного християнського філософування поступово відбувалося нагромадження знань та ідей, які врешті-решт сприяли виникненню сучасної цивілізації, науки та освіти.