6.3. Собівартість продукції

Грошова форма поточних витрат на підготовку виробництва, виготовлення й збут продукції називається її собівартістю. Собівартість продукції є основою для визначення кошторисної вартості окремих видів робіт (послуг) і геологічного завдання в цілому, планування і контролю витрат виробництва, економічного обґрунтування техніки, технології, методики і організації проведення ГРР.

Виробнича собівартість продукції визначається як сума основних і загально-виробничих накладних витрат. Вона комплексно характеризує ступінь використання всіх виробничих ресурсів підприємства. Чим краще працює підприємство, удосконалює техніку, технологію й організацію виробництва, використовує ресурси, тим більш низькою є виробнича собівартість продукції. Повна собівартість продукції, окрім виробничих витрат, включає адміністративні й збутові витрати. Вона є базою ціни продукції (робіт, послуг).

Розрізняють проектну, планову і фактичну собівартість продукції. Проектна собівартість відображує средньогалузеві витрати ресурсів, передбачені проектною технологією виробництва продукції, робіт, послуг на конкретному геологічному об’єкті. Вона визначається в проектно-кошторисній документації (ПКД). Планова собівартість відображує заданий стан витрат на конкретному підприємстві в конкретний майбутній час. Вона враховує індивідуальні особливості виробництва за окремими видами робіт і діяльність підприємства із зниження витрат. Основними джерелами зниження собівартості продукції є зниження витрат на матеріали, паливо, енергію, оплату праці персоналу, амортизаційні відрахування у розрахунку на одиницю продукції (робіт, послуг); адміністративно-управлінських витрат, ліквідація непродуктивних витрат і втрат. Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі. Основними факторами зниження собівартості є підвищення технічного рівня, вдосконалення технології й організації виробництва та інших видів діяльності підприємства. Фактична собівартість визначається після завершення виробничого циклу або визначеного періоду часу. Співставлення величин планової й фактичної собівартості дозволяє визначити, чи змогло підприємство виконати поставлене завдання з витрат на виробництво продукції.

6.3.1. Методи визначення проектної собівартості геологічної продукції регламентуються «Інструкцією з проектування та визначення кошторисної вартості ГРР», а також Збірниками укрупнених кошторисних норм (ЗУКН) на ГРР, які включають 19 розділів:

1. Геолого-зйомочні роботи.

2. Еколого-геологічні роботи.

3. Геохімічні роботи при геологічному картуванні, пошуках і розвідці твердих корисних копалин.

4. Гідрогеологічні роботи.

5. Відбір та обробка проб гірських порід і твердих корисних копалин.

6. Сейсморозвідка.

7. Електророзвідка.

8. Гравірозвідка та магніторозвідка.

9. Аерогеофізичні роботи.

10. Геофізичні дослідження свердловин.

11. Радіометричні роботи.

12. Гірничопрохідницькі роботи.

13. Буріння геологорозвідувальних свердловин.

14. Морські геологорозвідувальні роботи.

15. Лабораторні дослідження.

16. Торфорозвідувальні роботи.

17. Топографо-геодезичне і маркшейдерське забезпечення геологорозвідувальних робіт.

18. Транспортне забезпечення геологорозвідувальних робіт.

19. Будівництво споруд при проведенні геологорозвідувальних робіт.

В першій частині кожного розділу ЗУКН наводяться загальні положення з проектування, організаційно-технічні умови, прийняті при розрахунках норм, типовий склад партій і загонів (бригад), характеристики категорій складності проведення робіт (місцевості), норми часу (або виробітку) на відповідні види робіт для різних геологічних і технічних умов, норми витрат праці і спеціального транспорту. В другій частині наводяться загальні положення порядку і методики визначення кошторисної вартості відповідних видів робіт, перелік і норми витрат матеріалів, зносу малоцінних та швидкозношуваних предметів, основних засобів, інші дані, які необхідні для розрахунків кошторису.

Основні витрати на проведення ГРР визначаються, в переважній більшості, на розрахункову (часову) одиницю виміру обсягу робіт (1 зміну, 1 добу, 1 місяць). Якщо окремі різновиди робіт не мають розрахункової одиниці виміру, основні витрати визначаються на фізичну одиницю виміру (на 1 будівництво бурової вишки, на 1м, на 1 виробку, на 1 км, на 1м³, на 1 дослідження тощо). Відповідно, норми основних витрат у грошовому вираженні з розподілом за статтями обчислюються на розрахункову або на фізичну (натуральну) одиницю виміру обсягу робіт.

Основні витрати, пов’язані з виконанням ГРР, визначаються за такими статтями:

а) оплата праці інженерно-технічних працівників і робітників;

б) додаткова оплата праці інженерно-технічних працівників і робітників;

в) відрахування на соціальні потреби;

г) матеріали, електроенергія, стисле повітря;

д) амортизація основних засобів;

е) знос предметів малоцінних і таких, що швидко зношуються;

є) послуги власних і сторонніх допоміжних служб.

Основні витрати на оплату праці інженерно-технічних працівників (ІТП) і робітників розраховуються, виходячи з норм витрат праці для кожної посади ІТП, професії та тарифного розряду робітників в людино-днях (людино-місяцях) на одиницю обсягу робіт і денних (змінних, місячних) ставок (окладів) відповідних категорій працюючих, згідно з прийнятою на підприємстві системою оплати праці.

Оплата праці ІТП і робітників, розрахована за нормами витрат праці, посадовими окладами та тарифними ставками, коригується такими поправочними коефіцієнтами:

а) 1,10 - при проведенні робіт у місцевості, розташованій на висоті від 1501м до 1700м над рівнем моря;

б) 1,15 - при проведенні робіт у місцевості, розташованій на висоті, більшій за 1700м над рівнем моря;

в) 1,20 - при пошуках, розвідці та дослідженнях радіоактивних руд за домовленістю із замовником робіт (крім топографо-геодезичних робіт, будівництва будівель і споруд, транспортного обслуговування ГРР);

г) 1,30 - при проведенні польових робіт, спостережень та вимірювань на воді з суден, плотів, платформ.

Норми основних витрат на оплату праці ІТП і робітників визначаються, здебільшого, на розрахункову одиницю виміру обсягу робіт (1 зміна, 1 місяць). При розрахунках норми основних витрат на оплату праці на фізичну одиницю виміру обсягу робіт треба норму основних витрат на оплату праці на розрахункову одиницю помножити на відповідну норму часу або поділити на норму виробітку.

Основні витрати на оплату відпусток ІТП і робітникам розраховуються у відсотках від оплати праці за встановленими нормативами:

а) 7,9 % на поверхневих роботах, включно з роботами, які виконуються з морських і повітряних суден;

б) 9,6% на відкритих гірничих роботах, у кар'єрах на глибині до 150 м;

в) 11,5 % на відкритих гірничих роботах, у кар'єрах на глибині, більшій за 150 м;

г) 14,3% на підземних роботах.

Основні витрати за статтею "Відрахування на соціальні заходи" розраховуються за встановленим на час проведення розрахунків нормативом у відсотках від суми оплати праці та оплати відпусток ІТП і робітників.

Основні витрати за статтею "Матеріали, електроенергія, стисле повітря" (далі - "Матеріали") визначаються, виходячи з норм витрат матеріалів, електроенергії, стислого повітря та цін постачальників (без податку на додану вартість), які діють на час проведення розрахунків, з урахуванням транспортно-заготівельних витрат.

Смij = Нмijt Цмt Ктзв, (6.1)

де Смij – кошторисна норма витрат за статтею “Матеріали” на загоно (верстато)-зміну виконання робіт, грн.; Нмijt – норма витрат t-того матеріалу на загоно (верстато)-зміну виконання робіт, у натуральних одиницях; Цм_t – ціна одиниці t-того матеріалу, грн.; Ктзв – коефіцієнт, що враховує транспортно-заготівельні витрати за матеріалами; l – кількість різновидів матеріалів, що використовуються.

В тих випадках, коли електрична енергія або стисле повітря виробляються власними електричними чи компресорними станціями, вартість 1 кВт-г електроенергії або 1 м³ стислого повітря визначається калькулюванням з виділенням оплати праці та відпусток, відрахувань на соціальні заходи, матеріальних витрат та амортизації. Аналогічно визначається вартість 1 м³ води при власному водопостачанні з поверхневих джерел або зі свердловин шляхом облаштування власних насосних станцій та водоводів.

Значення коефіцієнту, що враховує транспортно-заготівельні витрати за матеріалами може визначатися за нормою, що фактично склалася на підприємстві (експедиції, партії) за два останні роки, як відношення суми цих витрат, до вартості придбаних матеріалів, за даними бухгалтерського обліку.

Витрати на матеріали при проектуванні або камеральних роботах передбачаються у розмірі 5% від суми основної, додаткової заробітної плати і відрахувань на соціальні потреби.

Основні витрати за статтею "Амортизація основних засобів" (далі – Амортизація") розраховуються, виходячи з запроектованих видів, типів, марок устаткування, транспортних засобів, апаратури, приладів, спорядження, які відносяться до основних засобів, їхньої кількості з урахуванням резерву, цін (без податку на додану вартість), з урахуванням транспортно-заготівельних витрат.

Саij = ( Цijt Нijt Крijt Ктзв Наijt : 100 ) : Ф, (6.2)

де Саij – кошторисна норма витрат за статтею “Амортизація”, грн. на загоно (верстато)-зміну; Цijt – вартість одиниці апаратури, обладнання, інструменту t–того виду за ціною постачальника, грн.; Нijt – кількість одиниць основних засобів t–того виду, що використовуються в роботі; Крijt – нормативний коефіцієнт резерву обладнання t–того виду; Ктзв – коефіцієнт, що враховує транспортно-заготівельні витрати за основними засобами; Наijt – норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення, %; Ф – річний фонд робочого часу апаратури, обладнання, зміни; l – кількість різновидів основних засобів, що використовуються.

Норми основних витрат за статтею "Амортизація" в грошовому вираженні на 1 зміну або на 1 місяць розраховуються, виходячи з очікуваного реального річного робочого часу з урахуванням змінності, сезонності ГРР і можливості використання основних фондів протягом року на декількох об’єктах.

Основні витрати за статтею "Знос предметів малоцінних і таких, що швидко зношуються" (далі - "Знос") розраховуються за формулою:

Сзij = ( Цпijt Нпijt Ктзв Нзijt : 100 ) : Ф, (6.3)

де Сзij – кошторисна норма витрат за статтею “Знос”, грн. на загоно (верстато)-зміну; Цпijt – вартість t–того предмета за ціною постачальника, грн.; Нпijt – кількість одиниць t-тих предметів, що використовуються при виконанні роботи; Нзijt – річна норма зносу t–того предмета, %; l – кількість різновидів предметів, що використовуються.

Основні витрати на послуги власних і сторонніх допоміжних служб (далі - "Послуги") включаються до вартості ГРР з урахуванням цін, що діють на тих підприємствах, які надають послуги, або з урахуванням вартості послуг власних підсобно-допоміжних служб, затвердженої керівництвом підприємства або такої, що фактично склалася протягом минулих років.

За погодженням з організаціями, яким вони підпорядковані, підприємства можуть використовувати власні (місцеві) норми:

а) на технічне обслуговування, поточні ремонти устаткування, апаратури, приладів і спорядження, на виготовлення дрібного інструменту та пристосувань, друкування бланків тощо - у відсотках від сумарної вартості зносу предметів малоцінних і таких, що швидко зношуються, та амортизації основних засобів. Причому, 29 % від вартості цих послуг становить заробітна плата, 11 % - відрахування на соціальні заходи, 60 % - матеріальні витрати;

б) на капітальні ремонти устаткування, транспортних засобів, апаратури, приладів, спорядження - у відсотках від амортизації основних засобів. 100 % вартості цих послуг становлять матеріальні витрати;

в) на послуги у складі камеральних, тематичних, дослідно-методичних, картоскладальних та їм подібних роботах - у розмірі 15% від суми заробітної плати та відрахувань на соціальні заходи ІТП і робітників, зайнятих на цих роботах. Причому, 58 % від вартості цих послуг становить заробітна плата, 22% - відрахування на соціальні заходи, 20 % - матеріальні витрати.

Витрати з виробничого транспорту визначаються, виходячи з нормативної потреби транспорту у машино-змінах (з урахуванням вантажно-розвантажувальних робіт) і вартості машино-зміни. Витрати, пов’язані з технологічним транспортом, враховуються в інших статтях основних витрат і додатково не передбачаються. Кошторисні витрати на переїзди загону з бази на свердловину й зворотній шлях, при перебазуванні у межах дільниці визначаються з урахуванням норм часу і вартості загоно(верстато)-зміни без урахування матеріалів та зносу.

6.3.2. Планова виробнича собівартість геологічної продукції визначається наступними методами:

1) коригуванням планового кошторису витрат підприємства, що передбачає таку послідовність дій:

- з кошторису вилучаються витрати, котрі не відносяться до виробничих;

- вилучаються величини приросту, додаються величини зменшення залишків витрат майбутніх періодів і незавершеного виробництва;

- додається приріст, вилучається зменшення залишків резервів майбутніх платежів ( на виплату відпускних, винагород за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах та інші);