Аглютинація — спосіб вільного приєднання однозначних стандартних афіксів до незмінюваних основ і коренів. Українська мова (як і всі індоєвропейські) не належить до аглютинативних мов, але деякі елементи аглютинативного поєднання твірних морфів в українській мові є. Аглютинація, зберігаючи чіткі кордони між морфами запобігає затушовуванню або стиранню семантики мотивуючої основи, десемантизації. Структурним запобіжним засобом аглютинативної сполучуваності морфем є інтерфіксація. Переважна більшість інтерфіксів усуває чергування, запобігає усіченню й оберігає основу від десемантизації: пор.

Фузія — це тісне морфонологічне поєднання змінюваного кореня або основи з багатозначними нестандартними афіксами, яке викликає зміни у фонемній будові морфів і призводить до стирання кордонів між ними (франц. fusion — злиття, від лат. fusio — плавлення). Суть фузійного способу становить процес взаємопроникнення морфів. За його глибиною фузія поділяється на два різновиди — накладання (інтерференцію) і чергування

Аналіти́чні мо́ви— тип мов, у яких зв'язки між самостійними словами виражаються не зміною закінчень або звуків у коренях, а за допомогою порядку слів у реченні та службових частин мови (прийменників, часток, артиклів) тощо. Класифікація належить Вільгельму Гумбольдту та Августу Вільгельму Шлегелю. До аналітичних мов належать: германські мови, французька, новоперська, болгарська, японська та інші мови.

В аналітичних мовах чергування морфем в межах словоформи зберігається в системі відмінювання і частково відміни. У синтетичних мовах поширені і аналітичні конструкціїПоділ мов на аналітичні та синтетичні ґрунтується на тій або іншій переважаючій мовній тенденції, характерній для морфологічної структури словоформи. Форми аналітичних мов зустрічаються паралельно з формами синтетичних мов ще в старолатинській, староіндійській та інших мовах.

Граматичне значення - узагальнене мовне значення, яке властиве рядам слів, словоформ, синтаксичних конструкцій і яке має в мові регулярне вираження.

Так, слова весна, літо, парк, робітник, праця, голубінь мають значення предметності Граматичне значення має регулярне (стандартне) вираження. Про наявність граматичного значення в мові можна говорити лише в тому випадку, коли воно формально виражене в мові. Так, значення багатократно повторюваної дії в дієсловах виражається за допомогою префікса по- і суфікса -ува- (пописувати, посвистувати). Граматичні значення бувають трьох типів: дериваційні, реляційні й модальні.

Дериваційні значення - це незмінні, постійні показники слова, що дають йому певну граматичну класифікацію..

Реляційні значення (від лат. relatio "відношення") є змінними. Вони видозмінюються від однієї словоформи до іншої. Реляційні значення використовуються мовою для зв'язку слів у реченні. До них належать значення роду прикметників, значення відмінків, значення особи та ін. Граматична категорія - система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин

. Морфема — елементарна мінімальна одиниця мови, що має значення, неподільна за формою в межах одного слова, але подільна за семантикою. Прикметникове закінчення -ий, наприклад, виражає три значення: чоловічого роду, називного відмінка й однини. У слові жов-т-уват-ий морфема -уват- не поділяється за формою на менші відрізки, але вона подільна за семантикою, бо одночасно виражає категоріальне частиномовне значення прикметника (ознаковість) і неповний ступінь виявлення ознаки. Морфема як двостороння одиниця, що має значення та матеріальні засоби його вираження, варіюється у плані форми вираження. Морфи і є проявом цього варіюванняАломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів.

Язичкові (увулярні), глоткові (фарингальні) і гортанні (ларингальні) приголосні. Гортанні (ларингальні) звуки утворюються при зімкненні або зближенні

голосових зв'язок. Ларингальним є англ. [h].

Глоткові (фарингальні) приголосні творяться в порожнині глотки. До них

належать укр. [г], нім, [h] (голова, галас, нім. Hand "рука", Held

"гроші", Freiheit "свобода"). Гортанних і глоткових звуків багато у

грузинській та інших кавказьких мовах. Є вони в івриті та арабській

мові.

Язичкові (увулярні) приголосні характеризуються активною артикуляцією

маленького язичка (увули). Таким є французький гаркавий звук [r].

До позиційних змін належить редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза.

Редукція голосних (від лат. reductio "відсунення, повернення, відведення назад") - ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання.

Наприклад, у словах кленок і клинок [є] в ненаголошеному складі своїм звучанням наближається до [и], а [и] до [е], так що ці слова звучать однаково: [клеинок].

Редукція голосних буває кількісною та якісною.

Кількісна редукція - редукція, за якої голосні ненаголошених складів утрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр. Так, якщо порівняти звучання голосного [у] в словах дуб, дубок, дубовик, то він у другому слові є слабшим та коротшим, а в третьому - ще слабшим і коротшим, але його тембр, зумовлений формою резонатора при високому піднесенні задньої частини язика і витягненими вперед заокругленими губами, залишається незмінним. Якісна редукція - редукція, за якої голосні ненаголошених складів стають не тільки слабшими і коротшими, але й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість.

Протеза - поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови.

Зовнішня лінгвістика (соціальна лінгвістика, соціолінгвістика) описує: мова в усьому розмаїтті його соціальних варіантів і їх функцій; залежність вибору "коду" (тобто мовної системи) від громадської приналежності носія (класовий і професійний вибір, см.: арго, жаргон, сленг), від його регіональної приналежності (територіальний вибір: див: діалект) і від комунікативної ситуації співрозмовників (функціонально стилістичний вибір, см.: стиль).

Внутрішня лінгвістика (в іншій термінології - структурна лінгвістика) від цієї соціальної обумовленості відволікається, розглядаючи мову як однорідний код.

Мовами іранської групи користуються 80 млн. 415 тис. осіб. До них належать перська, таджицька, афганська, балучі, курдська, осетинська, татська, ягнобська, талиська і мертві давньоперська, авестійська, пехлеві, мідійська, парфянська, хорезмійська, согдійська та скіфська.

Перська мова є найпоширенішою серед іранських мов. Чисельність мовців - 31 млн. 280 тис. Це офіційна мова Ісламської Республіки Іран і мова міжнаціонального спілкування). Писемність - на основі арабського алфавіту. Літературна мова має три варіанти: перський (фарсі) в Ірані, дарі в Афганістані, таджицький у Таджикистані. Перською мовою писали такі видатні поети, як Рудакі, Фірдоусі (X ст.), Омар Хайям (XI-ХП ст.), Нізамі (XII ст.), Сааді (XIII ст.).

Таджицька мова - державна мова Таджикистану. Поширена також в Узбекистані, частково Киргизії, Казахстані та Афганістані. Загальна кількість мовців становить 7,2 млн. Літературна таджицька мова походить від класичної персько-таджицької (IX-XV ст.) мови - єдиного джерела для носіїв перської, таджицької та афганської дарі. Писемність сучасної таджицької мови - на основі кириличної графіки.

Афганська (пушту, пашто) мова локалізована в Афганістані в Пакистані. Загальна чисельність носіїв афганської мови досягає 25 млн. Писемність - на основі арабської графіки.

Балучі (белуджська) мова поширена в Пакистані, Афганістані, Туркменії. Розмовляють нею 4,3 млн. осіб. Користується арабським алфавітом.

Осетинська мова поширена в Північній Осетії (Росія) І Південній Осетії (Грузія). Загальна чисельність мовців - 480 тис. Писемність виникла наприкінці XVIII ст., тепер - на основі кирилиці.

Романська - група мов пов'язана спільним походженням від латинської мови. Поширені романські мови в більш ніж 60 країнах. Загальна кількість мовців становить 576 млн. 230 тис.

Умовно виділяють чотири підгрупи романських мов: галло-романську, італо-романську, іберо-романську і балкано-романську.

Галло-романська підгрупа.

До неї належать французька, провансальська і каталонська мови.

Французька мова - офіційна мова Французької Республіки, Королівства Бельгії (як і нідерландська мова), Швейцарської Конфедерації Кількість носіїв - 72 млн. Одна з міжнародних мов, офіційна і робоча мова ООН. Літературна мова утворилася в XVI стПисемність - на основі латинської графіки.

Провансальська -мова поширена на півдні Франції та в Альпійській Італії. Розмовляють нею майже 10 млн. осіб.

Каталонська мова поширена в Іспанії .Франції, в Андоррі та на острові Сардинія. Чисельність мовців наближається до 8 млн. Літературна мова бере свій початок із ХІП ст. Перші писемні пам'ятки датуються XI ст. Писемність - на основі латинського алфавіту. Італо-романська підгрупа.

До неї входять італійська, сардинська і ретороманська мови.

Італійська мова - офіційна мова Італійської Республіки, Ватикану, Республіки Сан-Марино і Швейцарської .Загальна кількість мовців становить 37 млн. Літературна мова виникла на основі тосканських говірок.

Сардинська -мова локалізована на острові Сардинія й прилеглих до нього островах. Користуються нею майже 1,5 млн. осіб. Функціонує переважно як розмовно-побутова мова. Вважається найархаїчнішою романською мовою. Писемність - на латинській графіці.

Іберо-романська підгрупа.

До неї належать іспанська і португальська мови.

Іспанська мова - офіційна мова Іспанії та 19 країн Латинської Америки.

Португальська мова поширена в Португалії, Бразилії, в деяких країнах Африки та Азії. Загальна кількість її носіїв перевищує 170 млн. Писемність - на основі латинської графіки.

Балкано- (дако-) романська підгрупа.

До неї належать румунська та молдавська мови.

Мертвою романською мовою є латинська, якою користувалися до VI ст. Була державною мовою Давнього Риму.

У сім'ю монгольських мов об'єднані монгольська, бурятська, калмицька, дагурська та інші мови. Монгольські мови сформувалися внаслідок розвитку діалектів колись (до XVII ст.) єдиної монгольської мови. Зараз монгольськими мовами розмовляють майже 6,5 млн. осіб.

Монгольська мова - офіційна мова Монгольської Народної Республіки. Поширена також у Китаї. Кількість мовців становить 5 млн. У 1945 р. введено писемність на основі кирилиці.

Бурятська мова поширена в Бурятії (Росія), на півночі Монголії й на північному заході Китаю. Загальна кількість мовців становить 370 тис. Калмицька мова локалізована в Калмикії (Росія) і в прилеглих до неї територіях. Розмовляють нею 200 тис. осіб.

Тунгусо-маньчжурські мови

Тунгусо-маньчжурські мови - сім'я споріднених мов, які функціонують у Сибіру й на Далекому Сході. Кількість тих, хто спілкується цими мовами, становить 4 млн. Тунгусо-маньчжурську сім'ю утворюють три групи мов: сибірська (північна, евенкійська), амурська (нантська) і південна.

Сибірська група

До цієї групи належать евенкійська та евенкська мови.

Евенкійська (тунгуська) мова поширена в тайговій зоні Сибіру - від Єнісею до острова Сахалін. Розмовляють евенкійською мовою 35 тис. осіб, із них у Китаї та Монголії - 23 тис. Писемність з 1937 р. - на основі кирилиці.

Евенкська (ламутська) мова поширена на узбережжі Охотського моря, а також у прилеглих районах Магаданської області та Якутії (Росія). Розмовляють нею 7 тис. осіб. Писемність уведена в 1931 р. на основі латинської графіки, в 1936 р. переведена на кирилицю.

Амурська група

До цієї групи належать удегейська, нанайська, ульчська, орочська та орокська мови.

Удегейською мовою спілкується приблизно 500 осіб у Хабаровському і Приморському краях Росії. Використовується лише як розмовно-побутова мова. Писемності не має.

Нанайська мова поширена в Хабаровському й Приморському краях Росії, а також у Китаї. Загальна кількість її носіїв становить 7 тис. Писемність створена в 1931 р. на основі латинської графіки, а в 1963 р. введено кирилицю.

Слов'янськими мовами користуються 290 млн. Виділяють три підгрупи слов'янських мов: східну, західну і південну.