§ 2. Призначення та види установ і органів виконання покарань

Реалізація державного примусу в його найгострішій формі, якою є кримінальне покарання, вимагає постійного контролю держави за виконанням покладених на засуджених каральних обмежень. З цією метою виконання кримінальних покарань визнається виключною прерогативою (функцією) держави, для здійснення якої створюють­ся спеціалізовані установи і органи.

Так, виконання позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі покладається на виправно-трудові установи Дер­жавного департаменту з питань виконання покарань. Виконання по­карання військовослужбовців у вигляді направлення до дисциплі­нарного батальйону покладається на дисциплінарні частини Зброй­них Сил України. Особливі органи (кримінально-виконавчі інспек­ції) утворюються також для виконання покарання у вигляді виправних робіт при Державному департаменті з питань виконання покарань. На них же покладено контроль за виконанням таких кри­мінальних покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та громадських робіт. Для нововведе-них покарань у виді обмеження волі і арешту створюються відповід­но кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) та арештні дома.

Установи і органи виконання покарань утворюють у своїй сукуп­ності кримінально-виконавчу систему, діяльність якої регулюється Виправно-трудовим кодексом та іншими нормативними актами.

На побудову системи установ і органів виконання покарань чи­нять вплив різні соціально-економічні, політичні та духовні фактори. Серед них — демографічні, кримінально-правові та кримінально-виконавчі характеристики засуджених. Так, відповідно до норм міжнародних актів діючого кримінально-виконавчого законодавства у виправно-трудових установах реалізується принцип роздільного тримання засуджених залежно від статі, віку, громадянства, харак­теру та степеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, злочинної діяльності в минулому і строку призначеного покарання. Визнається необхідним ізольоване від інших засуджених і одночасно роздільне тримання деяких категорій засуджених (наприклад, злісних поруш­ників режиму).

Внаслідок цього, з одного боку, утворюються виправно-трудові установи різних видів, а з другого — у ВТУ одного виду роздільно відбувають покарання різні категорії засуджених. Це дозволяє дифе­ренціювати карально-виховний процес у місцях позбавлення волі, підходити до виконання покарання і виправлення злочинця з урахуванням тяжкості й характеру вчиненого злочину, ступеня суспільної небезпеки особи злочинця, динаміки її зміни під час відбування по­карання.

Відбування покарання у виді позбавлення волі полягає згідно із статтею 63 КК в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Види таких установ передбачаються главою З ВТК (статті 12—18).

У ст. 12 ВТК перераховуються види виправно-трудових установ: виправно-трудові колонії, тюрми і виховно-трудові колонії.

До виправно-трудових колоній належать: колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності; колоній-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини; колонії загального, посиленого, суворого й особливого режиму.

Категорії осіб чоловічої статі, що утримуються у ВТК:

— колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необереж­ності — вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності;

— колонії-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини — вперше засуджені до позбавлення волі, а також особи, переведені в ці колонії в порядку, передбаченому ст. 46 ВТК, з колоній загально­го, посиленого і суворого режиму;

— колонії загального режиму — вперше засуджені за злочини, що не є тяжкими;

— колонії посиленого режиму — вперше засуджені за тяжкі злочини;

— колонії суворого режиму — засуджені за особливо небез­печні державні злочини, або ті, що раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі;

— колонії особливого режиму — засуджені, яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням волі або яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії.

Категорії осіб жіночої статі, які відбувають покарання у ВТК:

— колонії суворого режиму — засуджені за особливо небез­печні злочини проти держави; жінки, яким покарання у вигляді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавлен­ням волі на певний строк в порядку помилування або амністії;

— колонії загального режиму — засуджені особи жіночої статі, переведені з виховно-трудових колоній загального режиму в поряд­ку, встановленому ст. 26 ВТК, а також засуджені жінки, переведені з колоній-поселень для осіб, що вчинили злочини з необережності, і з колоній-поселень для осіб, що вчинили умисні злочини в поряд­ку, встановленому ст. 47 ВТК.

У тюрмах відбувають покарання особи, засуджені до довічного позбавлення волі, особи, засуджені до позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі, які по досягненні 18-річного віку вчинили особливо небезпечні державні злочини або вчинили інші тяжкі злочини, за які засуджені до позбавлення волі на строк більше п'яти років; особи, переведені з виправно-трудових колоній за підставами, передбаченими ст. 47 ВТК.

У тюрмах також відбувають покарання особи, залишені в тюрмі в порядку, встановленому ст. 24 ВТК, для роботи по господарському • обслуговуванню.

У виправно-трудових колоніях загального режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, вперше засуджені до поз­бавлення волі, причому засуджених за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від засуджених за тяжкі злочини, а також всі за­суджені неповнолітні жіночої статі.

У виховно-трудових колоніях посиленого режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбували пока­рання у вигляді позбавлення волі, а також переведені з виховно-тру­дових колоній загального режиму за злісне порушення вимог режиму (ст. 47 ВТК).

Виправно-трудова колонія є основним видом виправно-трудових установ. Вона має ряд переваг перед іншими установами, що вико­нують покарання у вигляді позбавлення волі, наприклад тюрмою. По-перше, для ВТК характерне застосування заходів виправно-тру­дового впливу в повному обсязі, на відміну від тюрми, де залучення засуджених до праці, навчання стимулюються потребою суворішої ізоляції засуджених. По-друге, в організаційному плані виправно-трудова колонія побудована за принципом об'єднання засуджених у соціально-психологічні відділення, що розміщуються у звичайних житлових приміщеннях (гуртожитках); виховна робота із засудже­ними орієнтована в основному на застосування колективних мето­дів впливу на особу. В тюрмах, а також стосовно частини засудже­них у колоніях особливого режиму, забезпечується покамерне три­мання засуджених, що визначає специфіку організаційної побудови цих установ, форми і методи виховної роботи із засудженими.

Залежно від такої характеристики засуджених, як стан їх здо­ров'я, в системі ВТУ утворюються спеціалізовані установи (колонії-лікарні), а для лікування і тримання інфекційно-хворих засуджених — виправно-трудові колонії на правах лікувальних. Режим відбуван­ня покарання в цих установах, залучення засуджених до праці мають свої особливості, що залежать від потреби проведення ліку­вально-профілактичної і санітарно-протиепідемічної роботи із засу­дженими. Існування таких установ є прикладом прояву турботи дер­жави про здоров'я засуджених і про реальну дію принципу гуманіз­му в кримінально-виконавчому законодавстві.

Як суб'єкти, які зобов'язані виконувати вирок суду, вказані ад­міністрація підприємств, установ і організацій щодо таких покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а стосовно позбавлення спеціального чи військового звання — орган, який присвоїв це звання. Таким чином, функція ви­конання кримінального покарання покладається, як правило, на спе­ціалізовані державні установи та органи, що утворюються в рамках Державного департаменту з питань виконання покарань, Міністер­ства оборони та Міністерства юстиції. Адміністрації підприємств, установ і організацій виконують вимоги вироку суду стосовно кон­кретних засуджених до різних видів покарання.

Як бачимо, кримінальні покарання, що застосовуються в Украї­ні, є різнопланові. Одні з них пов'язані із заходами виправно-трудо­вого впливу, інші — ні. Частина покарань має тривалий процес ви­конання, решта — обмежуються разовими діями. Є покарання, що передбачають ізоляцію волі засудженого, але більшість не мають та­кого суворого карального змісту.

За такої різнобічності кримінальних покарань (відповідно проце­су їх виконання) можна виділити загальні завдання установ і орга­нів виконання покарань. Це можна зробити виходячи з цілей кримі­нального покарання і завдань, які стоять перед законодавством, що регулює процес виконання покарання.

У ст. 50 КК як цілі покарання визначаються виправлення засу­джених, попередження вчинення нових злочинів засудженими й ін­шими особами. В ст. 1 ВТК зазначається, що ця галузь законодавст­ва має своїм завданням забезпечення виконання покарання з тим, щоб воно було не тільки карою за вчинений злочин, а й виправляло та перевиховувало засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, відвертало вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також сприяло викорінюван­ню злочинності. Аналогічні завдання стоять і перед системою норм, які регулюють виконання покарань, не пов'язаних із заходами ви­правно-трудового впливу на засуджених.

Отже, перед установами і органами виконання покарань постав­лені конкретні завдання — виконання вироку суду відповідно до правил, встановлених кримінально-виконавчим та іншим законодав­ством. При цьому установи і органи виконують визначене у вироку

80суду покарання як сукупність каральних правообмежень, в окремих видах покарання застосовуються заходи виправно-трудового впливу на засуджених. Однак цими функціями завдання виконання пока­рань не обмежуються. Установи й органи, які виконують покарання, зобов'язані, наприклад, добиватися виконання вироку в частині за­стосування примусових заходів медичного характеру (ст. 77 ВТК), стягнення матеріальних збитків, спричинених засудженим (ст. 72 ВТК).

Важливим завданням установ і органів виконання покарань є за­безпечення процесу виправлення, створення умов для переоцінки життєвих орієнтирів, мотивів і цілей поведінки самими засуджени­ми шляхом підвищення загальноосвітнього і культурного рівня засу­джених, їх фізичного, психічного, правового і духовного розвитку, а також забезпечення цивілізованого рівня життєдіяльності засудже­них у місцях позбавлення волі. Завдання виправлення засуджених пріоритетне і найскладніше в числі завдань, поставлених перед сис­темою установ і органів виконання покарань.

По-перше, його розв'язання не вичерпується застосуванням по­карання як сукупності каральних обмежень. У деяких покараннях з цією метою здійснюється спеціальний виховний процес — виправ­но-трудовий вплив, який базується на вивченні особи засудженого, психолого-педагогічному й іншому впливі на неї.

По-друге, оскільки виправлення засудженого — досить віддале­ний за часом результат, потрібні неабиякі зусилля адміністрації для того, щоб прискорити внутрішній процес зміни особи засудженого.

По-третє, виправлення засуджених — найважливіше соціальне завдання, яке стоїть перед системою установ і органів виконання покарань. Його розв'язання гарантує вирішення проблеми спеці­ального попередження злочинів під час відбування покарання, а також правослухняної поведінки громадянина після відбуття пока­рання.

Завдання спеціального попередження вважається виконаним у тому випадку, коли засуджений позбавлений можливості вчинити новий злочин під час відбування покарання. Для цього засуджені до позбавлення волі ізолюються від суспільства, а окремі їх категорії — одна від другої. Організовується охорона і постійний нагляд за поведінкою засудженого в місцях позбавлення волі, змінюється їх правовий статус (наприклад, вводиться перегляд кореспонденції, до­гляд посилок, передач і бандеролей).

Контроль за поведінкою засуджених до виправних робіт на ви­робництві і в побуті з метою попередження нових злочинів і право­порушень покладається на адміністрацію підприємств, установ і організацій, де працюють засуджені. Для цього засуджений до виправ­них робіт зобов'язаний дотримуватися встановленого порядку відбу­вання покарання, з'являтися за викликом до органів, які виконують цей вид покарання. У разі невиконання цієї вимоги без поважних причин засуджений може бути підданий приводу

Крім того, установи і органи виконання покарань здійснюють ці­лий комплекс оперативно-розшукових, профілактичних та інших за­ходів, спрямованих на виявлення і запобігання злочинних проявів серед засуджених.

Вирішення завдання спеціального попередження злочинів актуа­лізується залежно від ступеня суспільної небезпеки злочинів і особи злочинця. З урахуванням цих ознак суд призначає вид покарання, умови відбування якого диференційовані, в тому числі і за нормами, що визначають спеціально-попереджувальний вплив

В умовах місць позбавлення волі встановлюються суворіші захо­ди, спрямовані на попередження злочинів, ніж при виконанні пока­рань без ізоляції засудженого від суспільства Спеціально-попере­джувальний вплив диференціюється і залежно від поведінки засу­дженого під час відбування покарання. Наприклад, за засудженими — злісними порушниками режиму — встановлюється суворіший нагляд (ШІЗО, ПКТ, дільниці посиленого нагляду).

Загальнопопереджувальне завдання вирішується установами і органами виконання покарань шляхом реалізації в повному обсязі і в точній відповідності із законом каральних правообмежень. Саме цим здійснюється загальнопопереджувальний вплив на громадян, які не мають твердих моральних установок і внаслідок цього схильні до вчинення злочинів.

Таким чином, перед установами і органами виконання покарань стоїть чотири основні завдання: виконання вироку суду, забезпечен­ня процесу виправлення засуджених, спеціальне і загальне попере­дження (превенція). Кожне з указаних завдань має самостійне зна­чення, а всі разом вони розкривають зміст процесу виконання кри­мінального покарання. Поряд з основними завданнями, установи і органи виконання покарань здійснюють різного роду допоміжні чи забезпечувальні функції. Особливо це характерно для виправно-тру­дових установ.