Способи розв’язання задач
а) Спроб і помилок; його використовує учень, коли при розв”язанні задачі підставляє числа у всі відомі формули підряд, намагаючись вгадати, яка з них підходить.
б) Використання відомого алгоритму: учень свідомо обирає потрібну формулу.
в) Цілеспрямована трансформація умов: розв”язання задачі послідовними діями.
г) Евристичний: має місце в наукових відкриттях, передбачає пошук способу розв’язання.
Мислення не обмежується розв’язанням задач, а проявляється і в усвідомленні нових проблем, і в постановці нових задач. Здатність до виявлення проблем свідчить про самостійність і оригінальність мислення. Кожне наукове відкриття починається з проблемної ситуації, з питання (І.Ньютон, Рентген, А.Ейнштейн).
Тема ііі.4.2. Мислення (продовження) План
Вивчення результатів мислення в психології. Форми мислення: поняття, судження, умовиводи
Процес розуміння. Розумові дії та їх формування
Види мислення
Індивідуально-психологічні особливості мислення
1
Мислення вивчається багатьма науками. У філософії термін мислення використовується як синонім свідомості, психіки. Розглядається історичний розвиток мислення людства в цілому. Логіка вивчає основні форми мислення: поняття, судження, умовиводи, які виступають результатами, продуктами мислення. А психологію цікавить, насамперед, процес мислення, причини, що призводять до тих чи інших його результатів. Так поняття трикутника всі діти повинні засвоїти однаково, але шляхи у кожного різні. Один учень цілком засвоює поняття на уроці, а другому ще потрібно працювати вдома. Психологія вивчає види і типи мислення, його розгортання у часі як процесу та як діяльності.
Кожен мислительний процес має свої результати, які включаються в його подальший перебіг. Ці результати не виступають окремим предметом психологічних досліджень. Вони відіграють роль ланки між вивченням мислення у психології із вивченням його у логіці. В психологічному дослідженні результати мислення розглядають як наслідок завершення процесу, а не як готове утворення.
Сам процес мислення розкривається через співвіднесення його продуктів на різних етапах. Вивчати думку як процес – це значить показати, як розгортання мислення приводить до кінцевих результатів: до понять, суджень, умовиводів.
Думка – це основна одиниця мислення. Процес становлення думки тісно пов’язаний із вираженням думки в мовленні. Думка і внутрішнє мовлення не тотожні. Ідеї можуть виражатись невербальними засобами: схемами, малюнками, цифрами тощо. Думка не складається із слів. Те, що в думці існує одночасно (симультанно), те у мовленні розгортається послідовно (сукцесивно). Думка – це загальна схема змісту, який має бути виражений у висловленнях. Вона кодується в мовленні і завдяки цьому стає зрозумілою для інших. Думка існує у формі понять, суджень, умовиводів.
Поняття – це думка, у якій відображаються загальні, суттєві та одиничні ознаки предметів (прикладом є поняття трикутника). Поняття відображає не просто сукупність явищ, чи одиничне явище, а вказує, що є у них спільного та відмінного з іншими предметами. Трикутник – фігура, така ж як квадрат, круг тощо – і водночас відмінна від них наявністю трьох сторін, трьох вершин та кутів. Поняття передаються словами, але не кожне слово – поняття. Поняття охоплює цілу систему предметів – ширшу чи вужчу. За цією ознакою вирізняють видові, родові поняття та категорії (найширші). Поняття, співвіднесене з єдиним об”єктом – одиничне (“Київ”, “Сонце”), з класами предметів – (“фігура”, “сила”, “елемент”). У конкретних поняттях відбиваються певні предмети, явища, в абстрактних – істотні ознаки об”єктів відокремлюються від самих цих об”єктів (“мужність”, “добро”).
Судження – це відображення зв’язків між предметами, або їх властивостями. Судження фіксує зв’язок між поняттями, стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей у певних об”єктах: “залізо – метал”. Судження – це вираз, про який ми можемо сказати істинне воно, чи хибне. Бувають одиничними (“Київ – столиця України”), частковими (“Деякі тварини- ссавці”) та загальними (“Всі дерева – рослини”).
Через співставлення двох суджень можемо прийти до третього, яке не потребує досвідної перевірки. Наприклад:
Умовивід – це зв’язок між думками, в результаті якого із кількох відомих суджень ми отримуємо нове судження. Завдяки умовиводам людина пізнає дійсність теоретично, опосередковано. Розрізняють індуктивні, дедуктивні умовиводи та за аналогією. Індуктивний – властивості деяких предметів з певного класу поширюються на всі предмети даного класу: 1) короп дихає зябрами; 2) короп – риба; 3) всі риби дихають зябрами. Дедуктивний – властивості класу предметів переносяться на властивості конкретного представника цього класу: 1) усі риби дихають зябрами; 2) короп – риба; 3) короп дихає зябрами. Умовивід за аналогією грунтується на перенесенні зв”язків , існуючих між одними предметами, на зв”язки між іншими. Наприклад, давньогрецький математик Фаллес виміряв висоту єгипетської піраміди у такий спосіб. Коли довжина його тіні дорівнювала його зросту, він виміряв висоту тіні від піраміди.
2
Мислення породжується потребою зрозуміти проблемну ситуацію. Зрозуміти – це значить пізнати суттєве в об’єкті, розкрити його зв’язки з іншими. Таким чином, розуміння є мислительним процесом, спрямованим на пізнання безпосередньо не сприйманих зв’язків і відповідних об’єктів.
Розумові дії – це система інтелектуальних операцій людини, спрямованих на виявлення ознак предметів, які безпосередньо не сприймаються. Розумові дії побудовані на використанні певних пізнавальних знарядь, набутих протягом суспільного розвитку. Ми подумки, за допомогою мови, перетворюємо об’єкт, не змінюючи його практично, не вступаючи в контакт з фізичним об’єктом. Розумові дії спрямовані на об’єкти, відображені в образах, уявленнях, поняттях, Вони виникають з практичних (фізичних) дій з об’єктами в процесі інтеріоризації.
Концепція поетапного формування розумових дій (їх інтеріоризації) розроблена вітчизняним психологом П.Я.Гальперіним (1902-1988). Вона грунтується на ряді припущень: 1) перед виконанням нової дії необхідна активна орієнтація суб’єкта в умовах дії; 2) побудова дії відбувається за допомогою таких знарядь психічної діяльності, як еталони, знаки, мірки; 3) сприймання та мислення є інтеріоризованими зовнішніми предметними діями. В контексті даної теорії описано чотири групи умов, необхідних для набуття нових мислительних дій: наявність мотивації, виконання дій в зовнішній формі без помилок, набуття діями властивостей узагальненості, перехід дій в розумовий план. При реалізації вимог даної теорії в навчальному процесі регламентуються наступні етапи: спочатку учню пояснюється орієнтувальна основа дії, яка постає у вигляді схеми на картці; на основі цієї схеми починається виконання розв’язку відповідної системи задачі. При цьому дія спочатку відбувається та опрацьовується в зовнішньому мовленні, потім переходить у внутрішнє мовлення, стає непомітною зовні. Наприклад, засвоєння розумової дії лічби включає етапи: 1) маніпуляцій з об’єктами (лічильним матеріалом); 2) лічба вголос без маніпуляцій; 3) лічба про себе у внутрішньому мовленні.
6
Види мислення вирізняють за різними критеріями.
1) Генетичний критерій бере до уваги послідовність появи видів мислення в філогенезі та онтогенезі: а) наочно-дійове, коли аналіз і синтез відбувається в процесі практичних дій з предметом (переддошкільний вік до 3-х років); б) наочно-образне – не обов’язково наочно діяти з предметом, але необхідно його сприймати або уявляти (дошкільний вік, до 7 років); в) абстрактне (виникає у школярів) – це мислення поняттями.
За типом розв’язуваних задач: а) теоретичне – знаходження закономірностей; б) практичне - розв’язання конкретних задач. Так в класі, де навчався майбутній математик Гаусс, учні виконували завдання знайти суму всіх натуральних чисел від 1 до 100. Більшість використовувала звичайний спосіб: 1+2+3 і т.д., тобто розв’язувала конкретну задачу. Гаусс розв’язав її як теоретичну, знайшовши закономірність, що сума крайніх чисел послідовного ряду натуральних чисел завжди однакова, її слід помножити на кількість пар чисел у ряду (Мал.8).
1, 2, 3, . . . . . . 98, 99, 100
1
01
Мал. 8 Відкриття Гаусса
3) За характером узагальнень: а) теоретичне (узагальнення думок); б) практичне (ситуативні узагальнення). Приклад ситуативного узагальнення: дівчинка, повернувшись додому з дитячого садка, лійкою поливає песика, бо вихователька поливала квіти і говорила, що все живе любить водичку.
4) За характером перебігу: а) інтуїтивне (процес мало усвідомлений без виділення чітких етапів); б) аналітичне (добре усвідомлена послідовність етапів).
5) За переважаючими засобами мислення: а) аналітичне (краще розвинена здатність до поділу на складові частини); б) синтетичне (краще розвинена здатність до мислення про цілісний об’єкт).
3
Індивідуально-типологічні особливості мислення існують у трьох варіантах: 1) індивідуальний стиль мислительної діяльності; 2) спрямованість мислительної діяльності; 3) особистісна своєрідність. Причини відмінностей: а) фізіологічні (властивості ВНД); б) соціальні та особистісні фактори. Серед особистісних факторів виділяють такі:
стать (жінки більш обережні у рішеннях);
самооцінка (при завищеній – переважають імпульсивні, погано продумані рішення, при заниженій – обережні, невпевнені);
освіта (найбільше врівноважених продуманих рішень у людей з вищою освітою);
співвідношення І-ї та ІІ-ї сигнальних систем (художники, теоретики, мислителі);
приналежність до інтра- або екстраверта;
когнітивний стиль - проявляється у здатності до переключення (вміння стати на нову точку зору, відмовитись від попередньої думки), у змозі розрізняти різноманітність аспектів, багатство нюансів явища, яке вивчається.
Мислення людини характеризується певними властивостями. Назвемо головні з них.
Критичність та самостійність - здатність об”єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища, не покладаючись на думку інших людей. Залежать від життєвого досвіду людини, багатства та глибини знань, рівня пізнавальної активності та мотивації.
Гнучкість – уміння швидко орієнтуватись на зміни ситуації, готовність переключатися з одного способу розв”язання завдання на інші, до використання варіативних шляхів розв”язання. Протилежна до стереотипності та шаблонності мислення. Виявляється при розв”язанні ломиголовок. Відома легенда , як цар Петро І наказав за одну ніч прибрати з дороги величезний валун. Найкращі інженери намагались зробити це і так, і інакше, але сил кожен раз не вистачало. Тоді один з простих робочих пообіцяв виконати завдання швидко, просто і самотужки. Йому ніхто не повірив, але було вирішено спробувати останній шанс. Мужик наказав вирити біля каменя яму того ж розміру. Потім підійшовши до валуна, зіштовхнув його – дорога звільнилась.
Глибина – уміння проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за зовнішніми ознаками, передбачати можливі наслідки подій та процесів.
Широта – здатність охопити широке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та практики. Є показником ерудованості особистості. Так, розум деяких вчених називають енциклопедичним, маючи на увазі його широту. До них належать Л. да Вінчі, М.В.Ломоносов, Гете, Б.Рассел.
Послідовність – вміння дотримуватись наступності у міркуваннях, його відповідність плану, відсутність логічних помилок. До останніх належать перестрибування з однієї думки на іншу, відхилення від теми, необгрунтовані умовиводи., бездоказовість суджень.
Швидкість, кмітливість – здатність швидко розібратися в складній ситуації, прийняти правильне рішення.
Якості мислення формуються в процесі навчання та виховання при організації змістовної розумової діяльності учнів.