1. Гідротехніка ті її завдання. Класифікація Гтс.

Це наука по використанню водних ресурсів і по боротьбі з поганими діями вод при допомозі спеціальних споруд,приладів,та устройст що відносяться до гідротехніки.

Інженерні споруди з допомогою яких роблять гідрохозяйствіні дій називаються гідроспорудами. Гідротехніка включає в себе вибір водохозяйних приладів, проектування, зведення, експлуатацію, вивчення гтс. По умовам використання ГТС підрозділяють на постійні і тимчасові. До тимчасових відносять споруди які використовують в період ремонту та зведення постійних споруд. Постійні ГТС підрозділяють на основні і второстипенні . В гідромеліоративних системах до основних відносять споруди, розрушення яких призводить до зупинки чи зменшенню подачі води в систему. До вториних відносять споруди, розрушення яких не має наслідків, вказаних до основних споруд. ГТС по призначенню класифікуються на слідую чім призначенням 1) водопірні, служать для створення та підтримки напору. 2) водоскидні, призначенні для пропускання води із верхнього б’єфу в нижній, а також для корисних попусків.3) водопровідні, призначенні для транспортування води з одного пункта в другій. 4) регулюючі , призначенні для регулювання русла рік з метою щоб благополучно плавали судна, та захисті населених пунктів від затоплення . 5) спряжу вальні , служать для спряження б’єфу 6) гідроенергетичні, призначенні для отримання електричної енергій силою падання води. 7) водно-транспортні , для забезпечення руху судон і пропуску їх через гідровузол 8) гідромілеоративні , подача води споживачу та виключення її при висушуванні території. 9) рибо господарчі , для пропуску риби через гідровузол і розведення їх в водоймах.

2. Гідровузли та їх призначення.

Гідровузлом називається група гідротехнічних споруд, об'єднаних умовами сумісної роботи та розташуванням.

Як і споруди, гідровузли класифікуються за рядом ознак.

За місцем розташування розрізняють гідровузли річкові, на каналах, морські, озерні і ставкові, а за основним призначенням – енергетичні, воднотранспортні, водозабірні (для зрошення, водопостачання тощо), водосховищні (для перерозподілу стоку річок), а також рекреаційні, які використовуються для відпочинку населення.

Як правило, гідровузли вирішують одночасно декілька проблем. Так, наприклад, створення водосховища Дніпровського гідровузла (м. Запоріжжя) призвело до затоплення дніпровських порогів і у верхній течії р. Дніпра стало можливим судноплавство. В складі гідровузла працюють дві ГЕС загальною потужністю понад 1,5 млн. кВт, а водою з водосховища зрошуються тисячі гектарів родючої землі.

Гідровузли можуть бути безнапірними (наприклад, морські або річкові гавані) і напірні (низьконапірні – з напором до 10 м, середньонапірні – з напором 10-50 м, високонапірні – з напором понад 50 м). Низьконапірні гідровузли будуються на рівнинних річках, вони призначені, головним чином, для водозабору або для транспорту. Середньо- та і високонапірні гідровузли найчастіше виконують енергетичні, іригаційні і транспортні функції.

6. Земляна гребля ті її класифікація.Земляна гребля, гребля, що зводиться з грунтових матеріалів (піщаних, суглинних, глинистих і ін.) і має в поперечному перетині трапецеїдальну або близьку до неї форму. З. п. споруджують, як правило, глухими (без переливу води через гребінь); простота пристрою і експлуатації сприяла їх широкому поширенню в багатьох країнах. Залежно від вживаних для тіла греблі матеріалів і способів забезпечення водонепроникності розрізняють 6 основних типів З. п. ( мал. ). З. п. можна будувати практично на будь-яких підставах (окрім сильно розріджених мулистих грунтів). Водонепроникна частина греблі (екран, ядро, діафрагма) із скельною підставою зазвичай з'єднується зубом або бетонною шпонкою, під якими в тріщинуватій породі влаштовується протифільтраційна завіса . При нескельній підставі, якщо водоупор (глина, скеля) розташований на прийнятній глибині, водонепроникну частину греблі сполучають з водоупором грунтовим зубом, шпунтової стінкою або завісою. При глибокому заляганні водоупору владнують похнюплений або висячі зуб і шпунтовую стінку. По способах зведення розрізняють З. п.: насипні, споруджувані сухим відсипанням грунту з штучним ущільненням, а також без плотненія (з відсипанням грунту у воду або за допомогою направленого вибуху), і намивні, зведення яких (намивши тіла греблі) здійснюється способом гидромеханізациі . Дренаж З. п. зазвичай виконується у вигляді дренажної призми або заглибленого в тіло греблі дренажного матраца. Для захисту верхових (напірних) укосів З. п. від дії хвиль використовують кам'яне накидання, мощення, покриття їх бетонними або залізобетонними плитами. Низові укоси захищають посівом трав, обдернуванням, відсипанням гравію і щебеня. Сучасні способи механізації земляних робіт дозволяють споруджувати З. п. висотою 150 м-коду і більш. Див. також Гребля . Основні типи земляних гребель: а — з однорідного грунту; б — з різнорідних грунтів (з водонепроникною верховою призмою); у — з екраном з грунтового матеріалу; г — з екраном з негрунтового матеріалу (бетону, залізобетону, металу і др); д — з ядром; у — з діафрагмою.